Як з’ясувалося днями, Андрію Деркачу, президентові НАЕК «Енергоатом», генеральному директору державного концерну «Укратомпром», не дають спокійно спати лаври «проффесора» Януковича, кандидата економічних наук «надзвичайного» міністра Н. Шуфрича та іже з ними. І вирішив він, що для нормального відчуття членства у партії відомих учених-регіоналів, і до того ж перебуваючи (поки що) при великих фінансових потоках, необхідно використати унікальну можливість поповнити їхні лави.
Зацікавлена спільнота може насолодитися видовищем «оступеніння» ще одного чиновника. 26 жовтня 2007 року о 17:00, як зазначено в авторефераті, в Інституті держави і права ім. В. Корецького на засіданні вченої ради Д 26.236.03, за адресою вул. Трисвятительська, 4, президент НАЕК «Енергоатом» Андрій Леонідович Деркач захищатиме дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему «Організаційно-правові аспекти контролю в галузі ядерної та радіаційної безпеки» (спеціальність 12.00.07 — адміністративне право та процес; фінансове право; інформаційне право). Науковий керівник — доктор юридичних наук, професор, академік НАНУ, директор зазначеного інституту Ю. Шемшученко.
За давньою науковою звичкою, відразу цікавлюся списком праць претендента на тему дисертації. Їх усього п’ять, три з них — наукові статті у спеціалізованих ВАКівських виданнях, усі опубліковані 2006 року. Прямо скажемо, не густо. І ще в авторефераті є скромна фраза: «Науково-публіцистичні публікації автора з питань правового забезпечення розвитку ядерної енергетики розміщені на сайті...» (наводиться адреса персонального сайта дисертанта). Зайшовши на сайт, легко переконатися, що практично всі «науково-публіцистичні» статті автора надруковано в газеті «Киевский телеграф», якою наш здобувач і володіє. Ситуація точно, як у приказці: «Сам п’ю, сам гуляю, сам стелюся, сам лягаю...»
До речі, а ви вірите, що текст дисертації обсягом 213 сторінок зі списком використаних джерел на 17 стор. (172 найменування) писав сам претендент? Я — ні. Аргументи прості — якщо статті для «Киевского телеграфа», законопроекти й тексти виступу нашого героя в парламенті писали його помічники, то ясніше ясного, що, сидячи одним місцем на двох стільцях одночасно, часу відвідувати бібліотеку ім.Вернадського наш здобувач не мав зовсім.
Однак чи то «дисертаційні негри» виявилися несумлінними, чи то вирішили покепкувати зі здобувача, а заодно і з академіка, доктора юридичних наук, наукового керівника дисертанта і директора свого часу шанованого інституту НАНУ Ю. Шемшученка.
У юридичній науці, як і в будь-якій іншій, є своя термінологія. Саме за використанням правильних термінів і судять про кваліфікацію автора. Впало в око, що в тексті автореферату використовується таке словосполучення: «відповідно до приписів міжнародно-правових актів». Що таке міжнародно-правові акти? Це міжнародні конвенції, учасником яких є Україна і які вводяться в дію Верховною Радою України шляхом ухвалення відповідного закону про ратифікацію. Отож, дорогі читачі, у текстах конвенцій немає «приписів», у них містяться норми. А «приписами» в ядерному праві є «обов’язкові для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і недоліків у сфері безпеки використання ядерної енергії», що їх мають право надсилати ліцензіатам і експлуатуючій організації державні інспектори з ядерної та радіаційної безпеки (ст. 25 закону «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»). Про те ж ідеться і в ст. 188-18 Кодексу України про адміністративні правопорушення: «Невиконання законних вимог (приписів) посадових осіб органів державного регулювання щодо усунення порушень законодавства про ядерну і радіаційну безпеку... тягнуть за собою...» тощо. Саме приписи державних інспекторів із ядерної та радіаційної безпеки, поряд зі штрафними санкціями, є основним інструментом впливу на порушників норм, правил та стандартів із ЯРБ, умов ліцензій.
Кумедним розділом автореферату для спеціалістів є наукова новизна отриманих нашим героєм результатів. Даруйте за рясне цитування, але що вдієш — хочеться, щоб і ви ознайомилися з цим шедевром. Виявляється, зазначена праця «є першим самостійним комплексним дослідженням, яке присвячене теоретичним та практичним проблемам контролю в галузі ядерної та радіаційної безпеки». Кінець цитати. Слід розуміти, що першим самостійним для автора? Зазвичай в авторефератах пишуть: «Вперше у світі (або в Україні)...»
Рухаємося далі. Наукова новизна основних положень дисертації та особистий внесок автора в дослідження проблеми полягають «у висновках, положеннях та рекомендаціях», зокрема: «сформульовано поняття контролю у галузі забезпечення ядерної та радіаційної безпеки як врегульованої нормами права діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, громадськості, спрямованої на забезпечення додержання норм законодавства з питань ядерної та радіаційної безпеки, запобігання та виявлення порушень правових вимог щодо забезпечення безпеки довкілля, людини від впливу будь-яких речовин, пристроїв та споруд, що містять чи можуть уміщувати ядерні матеріали (як це? Якщо вони не містять ядерних матеріалів, навіщо контроль? — О.Д.) або джерела (які? Води? — О.Д.), наслідків радіаційної аварії, вжиття заходів впливу на порушників вимог ядерної та радіаційної безпеки».
Хочеться запитати автора — а сам він зрозумів, що написав? Вражає, звісно, глибина думки — «врегулювання нормами права діяльності...» Та про це призначення права в будь-якій сфері знають навіть студенти першого курсу юридичного факультету. А тепер конкретні запитання. Як автор уявляє собі вжиття громадськістю та органами місцевого самоврядування «заходів впливу на порушників вимог ядерної та радіаційної безпеки», коли таким правом держава наділила лише посадовців органу державного регулювання ядерної і радіаційної безпеки та правоохоронних органів? Як громада і представники органів місцевого самоврядування будуть «запобігати і виявляти порушення», якщо в них немає права відвідувати такі режимні об’єкти, як атомні станції, і влаштовувати перевірки якихось суб’єктів у цій сфері, якщо до того ж вони повинні володіти спеціальними знаннями? Напевно, такі визначення термінів, як запропонував претендент стосовно контролю за ЯРБ, можна робити, лише успішно застосовуючи, як пише сам автор, «формально-логічний метод дослідження». Але щось із логікою не склалося у здобувача на науковий ступінь (певно, погано вчили на 8-му факультеті Вищої школи КДБ СРСР ім. Ф. Дзержинського), як, утім, і з «філософсько-світоглядним, загальнонауковим та спеціально-науковим» методами пізнання.
Далі — більше. В усіх сферах законодавства, а особливо в такій високотехнологічній галузі, як правове регулювання використання ядерної енергії, особливого значення набуває необхідність вживання ясної, послідовної та точної термінології. І виробляють ці визначення професіонали-атомники, які розуміють суть предмета, а не недовчені юристи. Тому відверто дивує самовпевненість здобувача, який, позичивши у Сірка очі, взявся визначати фундаментальні для ядерного права поняття.
Серед особистого внеску автора в наукову новизну відзначено уточнення понять «ядерна безпека», «радіаційна безпека» і обґрунтування необхідності приведення у відповідність до «приписів міжнародно-правових актів» понять «ядерна установка», «ядерний матеріал», «ядерна шкода». Так, ядерна безпека у виконанні А. Деркача — це «стан захищеності довкілля та людини в процесі використання ядерних установок, поводження з радіоактивними матеріалами, який не допускає заподіяння ядерної шкоди». Справді, якщо подивитися спеціальну літературу, то поняття «безпека» у широкому сенсі визначається як «стан захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства та держави, а також довкілля в різних сферах життєдіяльності від внутрішніх і зовнішніх загроз». Однак сам по собі такий стан не може «не допускати ядерної шкоди». Зменшувати загрозу ядерної шкоди (а не «не допускати ядерної шкоди», як категорично пише здобувач) може лише цілеспрямована діяльність людини. Загроза існує завжди. Так, за Д. Фікселу, «загроза — це явище або ситуація, що може завдати шкоди здоров’ю людини або її безпеці. Небезпеку можна визначити якісно, а ризик — кількісно». Таким чином, загроза є об’єктивною реальністю, що завжди існує у відносинах як між людиною та технікою, так і між нею й довкіллям. А ось оцінити ризик реалізації загрози та масштаб наслідків настання аварійної події і покликаний імовірнісний метод оцінювання безпеки, що застосовується зокрема і в Україні, для обґрунтування безпеки ядерних установок. При цьому в технології безпеки атомної енергетики ризик визначається як добуток імовірності виникнення аварії та її потенційних радіологічних наслідків.
Проблемам безпеки використання ядерних технологій присвячена низка документів МАГАТЕ, що носять рекомендаційний характер, і всі визначення понять у сфері ядерної енергетики та промисловості давно сформулювали найкращі спеціалісти світу, а МАГАТЕ видає загальнодоступний спеціальний Глосарій (остання редакція — 2007 р.). Більше того, досі найкращі уми світу не придумали універсального визначення поняття «ядерна установка». У кожній із чинних конвенцій у цій галузі (а це Конвенція про ядерну безпеку, Об’єднана конвенція про безпеку поводження з відпрацьованим паливом та безпеку поводження з радіоактивними відходами, Віденська конвенція про цивільну відповідальність за ядерну шкоду, Конвенція про фізичний захист ядерних матеріалів, Міжнародна конвенція про боротьбу з актами ядерного тероризму) міститься конкретне визначення ядерної установки для потреб кожного з цих документів. А ядерна безпека (чи просто «безпека») визначається в документах МАГАТЕ як «досягнення належних експлуатаційних умов, запобігання аваріям або пом’якшення їх наслідків, завдяки чому забезпечується захист персоналу, населення і довкілля від радіаційної небезпеки».
З визначеннями фундаментальних понять, зроблених А.Деркачем, можна ознайомитися не тільки в тексті дисертації. Як із гордістю написано в авторефераті, автор скористався основними результатами своїх досліджень під час підготовки низки законопроектів, зокрема «Про внесення змін до Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» (реєстраційний номер 3647 від 18.06.2003, ухвалений у першому читанні 13.12.2005 р.). Правда, комітет ВР з ПЕК, ядерної політики та ядерної безпеки не став готувати цей законопроект до другого читання і домігся його відкликання. Визначення «спеціальний ядерний матеріал», яке пропонувалося ввести на заміну терміна «спеціальний матеріал, що ділиться», який є у чинному законі, не відповідатиме ст. III Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, ратифікованого Україною. Саме визначення терміна «ядерний матеріал», запропоноване здобувачом, заслуговує окремого розбору. Але повірте, що воно здивувало фізиків-ядерників. А визначення поняття «ядерне паливо» «цільнопоцуплене» з Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду (зроблене тільки для потреб цієї конвенції), визначення ж «експлуатуюча організація (оператор)» просто перенесене зі ст. 33 закону України «Про використання ядерної енергії...» у ст. 1 цього ж закону. Ось у чому полягають ноу-хау автора.
У розділі «наукова новизна» написано також про те, що автор обґрунтував необхідність реорганізації Держатомрегулювання та створення Національної комісії ядерного регулювання як державного органу зі спеціальним статусом, що має забезпечити його незалежність у прийнятті рішень. Крім того, автор формулює основні завдання органу державного регулювання ЯРБ, переписуючи текст із відповідних статей закону «Про використання ядерної енергії...» і Положення про Держатомрегулювання. Від того, буде орган державного регулювання ЯРБ у теперішньому вигляді (як центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом) чи у вигляді Національної комісії, при підпорядкуванні його віце-прем’єр-міністрові з ПЕК, зацікавленому в розвитку ядерної енергетики, незалежність ядерного регулятора у прийнятті рішень не зросте. Для забезпечення реальної його незалежності необхідно вносити зміни до Конституції України, щоб вивести всі регулюючі органи з виконавчої влади, оскільки завдання у них трохи інші, ніж в решти міністерств і відомств (див. розділ III указу президента України від 27.09.2007 р. № 921/2007 «Про Концепцію удосконалення державного регулювання природних монополій»). У цьому указі зафіксовано також, що діяльність органів державного регулювання має здійснюватися на підставі спеціальних законів. Крім того, ще до появи указу в книзі «План действий по реформированию системы органов исполнительной власти в Украине» (розділ 15, стор. 72—73, вид-во «Конус-Ю», Київ, 2006,) було запропоновано реформування регуляторів саме в такому ключі, як викладено у президентській концепції.
А от як змішати в «купу коней і людей» і не посоромитися це все пред’явити громадськості, продемонструємо зараз. Автор дійшов висновку, що «підконтрольними» є практично всі відносини, що виникають у зв’язку з проектуванням, розміщенням, експлуатацією ядерних установок, ядерних матеріалів, однак «реально ж контроль здійснюється щодо певних об’єктів». Автор рекомендує розділити об’єкти контролю ЯРБ на: природні (уранові руди, рудники, кар’єри), технічні (ядерне устаткування, технології), соціальні (людина, група осіб, населення), екологічні (довкілля та окремі природні об’єкти), ядерні установки і ядерні матеріали (до яких чомусь зараховані радіоактивні відходи, хоча у вітчизняному законодавстві та міжнародних конвенціях проводиться чіткий розподіл між ядерними матеріалами і РАВ. До того ж постає запитання: ядерні установки — хіба це не «ядерне устаткування», як написано вище? А виробництво електроенергії на ядерній установці з ядерними матеріалами — це хіба не технологія? — О.Д.); діяльність, пов’язана з використанням ядерної енергії (проектування джерел іонізуючого випромінювання і ядерних установок, їх будівництво й експлуатація), а також заходи, програми, плани із забезпечення ЯРБ. Далі йде фраза (щоб читач відчув контекст. — О.Д.): «для контролюючих органів вони (об’єкти. — О.Д.) важливі не самі по собі, а тому, що мають певні властивості, котрі можна охарактеризувати кількісно, якісно, а тому можуть піддаватися оцінці, перевірці з погляду їхньої відповідності вимогам, критеріям, встановленим законодавством». Тобто «оцінці, перевірці з погляду відповідності вимогам, критеріям» піддаватимуться і «людина, група людей, населення» як соціальні об’єкти контролю, і вони «важливі не самі по собі»? А як же тоді бути з основними принципами державної політики — пріоритетом захисту людини від впливу іонізуючого випромінювання і тим, що не може бути дозволена будь-яка діяльність, пов’язана з іонізуючими випромінюваннями, якщо кінцева вигода від неї не перевищує заподіяної нею шкоди? Я вже не кажу про те, що призначення ядерного законодавства — це саме регулювання діяльності, пов’язаної з використанням ядерної енергії, оскільки відповідають за гарантування безпеки її використання ліцензіати й експлуатуюча організація. Державний нагляд як частина державного регулювання ЯРБ здійснюється не за самою ядерною установкою, джерелами іонізуючого випромінювання, урановою копальнею як такими, а за діяльністю суб’єктів, пов’язаною з їх використанням. Методи впливу, у разі порушення норм, правил, стандартів із ЯРБ та вимог законодавства, вживаються до ліцензіатів і експлуатуючої організації, а не до ядерної установки чи технології.
МАГАТЕ 2006 року видало фундаментальну працю «Довідник із ядерного права», підготовлений з урахуванням найкращої практики розробки національних ядерних законодавств держав-учасниць цієї організації. З ним, у тому числі російською мовою, можна ознайомитися на сайті МАГАТЕ. Саме там і описано основні принципи здійснення державного регулювання ЯРБ, складовою частиною якого є державний нагляд за ЯРБ. Крім того, у серії видань із безпеки МАГАТЕ 2003 року вийшли вимоги з безпеки №GS-R-1 «Юридична і державна інфраструктура ядерної безпеки, радіаційної безпеки, безпеки радіоактивних відходів і безпеки перевезень». Тому немає жодної наукової новизни в дисертації у частині формулювання принципів забезпечення контролю ЯРБ і основних правових форм реалізації контролю ЯРБ, що є головним її змістом. А рекомендації претендента розробити ряд вузьких законів, таких як «Про основні принципи контролю за ядерною та радіаційною безпекою України», «Про обмеження, зупинення, припинення діяльності підприємств, установ, організацій у разі порушення ними законодавства про охорону природи», встановлення на законодавчому рівні механізму підготовки Доповіді про стан ядерної та радіаційної безпеки і Національної доповіді про стан довкілля» не відповідають урядовому рішенню розробляти «Ядерний кодекс України», що об’єднав би всі закони, котрі регулюють використання ядерної енергії, й усунув би наявні суперечності в законодавстві. Які, до того ж, виникли не в останню чергу тому, що ефективність діяльності народних депутатів у нас оцінюється за кількістю поданих ними законопроектів, навіть якщо законопроекти складаються з одного абзацу. Не кажучи вже про відсутність спеціальних знань у народних обранців, хоча деякі з них і вважають себе «суперпрофесіоналами» у ядерній сфері.
Гірко й боляче за українську науку взагалі і юридичну зокрема, яка приростає такими «науковими» працями та персоналіями завдяки заступництву академіків і директорів інститутів НАН України.
Страшно стає від того, що законодавці скористаються «напрацюванням» здобувача й остаточно внесуть плутанину в українське ядерне законодавство, за визнанням міжнародних експертів — одне з найкращих у світі. Звісно, воно потребує вдосконалення, оскільки життя не стоїть на місці, ось тільки зусилля на цьому напрямі мають робити справжні спеціалісти, а не горе-юристи, українські «митрофанушки». А сам факт, що така праця була допущена до захисту на докторську раду академічного інституту, можна розглядати як остаточний діагноз нашій НАНУ.