Спільноті ІТ-фахівців дуже до вподоби красиві терміни. В авангарді інформаційних технологій ця слабкість людської натури виявляється «у всій красі». Через цю саму авангардність сторонньому спостерігачеві украй складно розібратися, за яким із новомодних слів і словосполучень, породжених у лінгвістичній кузні ІТ, криється щось більше, ніж чергова пустушка.
Найяскравішою ілюстрацією цього явища в останні роки була концепція Web 2.0. Але це ще дитячі розваги порівняно з останнім писком комп’ютерної моди, названим cloud computing. У перекладі це звучить як «хмарні обчислення» або «хмарна обробка даних».
«А це що таке?..» — недовірливо вдивлялися бджоли, пильно вивчаючи ведмедя, котрий намагався переконати їх у тому, що він — лише хмаринка. Ця сценка з улюбленого мультфільму один в один повторюється нині у сфері інформаційних технологій, коли комп’ютерні фахівці намагаються донести до обивателя думку про появу якоїсь хмаринки, пардон хмари, яка зовсім нешкідлива і навіть, навпаки, корисна.
Чіткого розуміння, що таке хмарні обчислення, поки що не існує. Проте якщо вже поняття є, то знаходяться його нехай і різні, та все ж чимось схожі пояснення. В їхній основі лежить усвідомлення, що хмара — це не що інше, як Інтернет. Тому хмарні обчислення та обробка даних є послугами, наданими користувачам окремими компаніями через Усесвітню мережу.
Згідно з «хмарною» концепцією, левова частка завдань, які виконуються локальними комп’ютерами, може бути перенесена в Інтернет. Навіщо снідати вдома, якщо можна сходити в гості до запасливого Кролика? Це стосується всіх груп користувачів — як корпоративних, так і домашніх.
Першим пропонується використовувати як інтернет-служби системи управління підприємством та стосунками з клієнтами (ERP і CRM), поштові сервери, програми для колективної роботи над документами та інше типове бізнес-ПЗ.
Тобто фактично cloud computing дозволяє перекласти на Інтернет класичні обов’язки локальної технічної інфраструктури компанії. А разом з обов’язками, звичайно, перекладається і головний біль з приводу її організації, підтримки та розвитку. Усе, що потрібно від підприємства, яке перейшло на хмарні обчислення, — це високошвидкісний канал для підключення до Інтернету, набір клієнтських комп’ютерів для експлуатації віддалених ресурсів і вельми скромна сума для оплати послуг відповідних ланок хмарної системи служб. Оскільки за таких розкладів компанія не купує свою ІТ-інфраструктуру, а лише її орендує, інвестиції в проект є істотно меншими, ніж за класичної організації бізнесу. Такий смачний пиріжок має бути дуже привабливим насамперед для малих і середніх компаній, особливо в умовах кризової економіки.
Спустившись із корпоративних висот на рівень «маленького» користувача, хмарні обчислення широким жестом запрошують у світ єдиного операційного середовища, розташованого в Інтернеті, замість безлічі різних систем, прив’язаних до окремих локальних апаратних ресурсів. Це дає змогу вирішити проблему синхронізації однієї з одною безлічі різноманітних платформ — при використанні хмари в такій процедурі просто немає потреби.
Застосовуючи кілька різноманітних комп’ютерів (стаціонарний, ноутбук, нетбук, комунікатор тощо), користувач змушений постійно копіювати туди-сюди потрібні йому файли, забезпечуючи таким чином єдиний файловий простір на всіх своїх комп’ютерних системах. Сервіси класу cloud computing пропонують користуватися для створення та збереження файлів не локальними програмами та жорсткими дисками, а віддаленими, реалізованими як інтернет-служби, а тому доступними в однаковому вигляді через віконце будь-якого веб-браузера, запущеного на будь-якій платформі.
Приміром, створивши на ноутбуку текстовий документ із допомогою програми-служби і зберігши його на віддаленому сервері, цей документ можна відразу, без жодних синхронізацій, відкрити на стаціонарному комп’ютері або комунікаторі, просто підключившись для цього до Інтернету.
Крім економії грошей і суто побутової зручності, хмарні обчислення допомагають вирішити проблему ефективного використання комп’ютерних ресурсів. Ні для кого не секрет, що весь колосальний парк уже виробленої людством комп’ютерної техніки завантажений роботою, м’яко кажучи, не на 100%, а дуже часто навіть і не на 50%.
І вся ця армія комп’ютерних монстрів поглинає величезну кількість електроенергії та інших ресурсів.
Переклавши ресурсоємні обчислення на «хмару», на клієнтському рівні можна відмовитися від застосування комп’ютерів із надлишковою потужністю, віддавши перевагу мінімально необхідним економічним конфігураціям. На хвилі подорожчання енергоресурсів та моди на їх економію такий підхід є актуальним, знову ж таки, і для організацій, і для індивідуальних користувачів. До останніх ця ідея стукає у двері полегшеними комп’ютерними системами, які за аналогією з нетбуками вже назвали неттопами.
До речі, самі нетбуки цілком несподівано виявилися мало не ідеальною концепцією користувацької системи для cloud computing. Досить продуктивна і при цьому економічна апаратна платформа у вигляді портативного пристрою, «заточеного» під Інтернет, — це практично досконале клієнтське рішення. Для повного щастя не вистачає хіба що великого екрана, але це лише справа часу.
Зручно, ощадливо і навіть енергію зберігає — просто свято якесь, а не технологія! Але сльози розчулення миттю висихають після того, як стають зрозумілими ризики, які тягнуться величезним хвостом за цією ІТ-кометою.
Головна проблема очевидна: передавати свої дані на обробку та зберігання «назовні» небезпечно. При перенесенні ІТ-інфраструктури в «хмару» автоматично втрачається частинка контролю над файлами та особистими даними, а також над можливістю їх використання. Причому пов’язані із цим неприємності можуть чатувати на кожному кроці.
По-перше, втрачаючи зв’язок з Інтернетом, користувач автоматично втрачає доступ до своїх програм і, що вкрай критично, до файлів з даними. Можливо, коли Інтернет стане такою ж інфраструктурною технологією, як електрика, проблема вирішуватиметься аналогічно (за рахунок експлуатації резервного джерела «живлення»). Тим часом сьогодні таке рішення доступне дуже небагатьом.
По-друге, навіть стійкий інтернет-канал не убезпечить вас від можливих технічних проблем у постачальника «хмарних» послуг. А стовідсоткової гарантії стабільності якості не дає жоден із таких провайдерів. Звичайно, при використанні локальних ресурсів технічні неполадки теж бувають, але тут ви хоча б можете контролювати процес їх усунення, а при роботі з «хмарою» користувачеві тільки й залишається, що чекати манни небесної.
По-третє, будь-який інтернет-сервіс можуть зламати хакери, що призведе до витоку інформації користувача значно далі, ніж планувалося при переході на хмарні обчислення. Мало того, не виключений витік інформації і без участі зломщиків. Адже під тиском «уповноважених осіб» постачальник хмарних послуг цілком може потай від своїх клієнтів впустити у свою «печеру» представників спецслужб. Або ще когось. Немає абсолютного контролю над операційним середовищем — немає і впевненості в його недосяжності для сторонніх очей.
Нарешті, по-четверте, користувач «хмарної» системи може залишитися без доступу до своєї інформації і з інших нетехнічних причин. Приміром, уже були випадки, коли клієнти Google «дискваліфікувалися» адміністрацією порталу з абсолютно незрозумілих причин, автоматично втрачаючи при цьому доступ до своєї кореспонденції в GMail, документів у Docs, фотографій у Picasa тощо. Де гарантія, що з вами не вчинять так само? Адже комп’ютерна «хмара» є не безсторонньою, прозорою та об’єктивною за своєю природою, як її «природний» прообраз, а дуже навіть суб’єктивною і прихованою, оскільки за нею стоять цілком конкретні комерційні організації.
Легендарний Річард Столман, лідер руху за вільне програмне забезпечення, у коментарі виданню Guardian зазначив, що використання подібних служб — «це гірше, ніж дурість». Оскільки, клюнувши на рекламну хитрість, якою є сама ідея cloud computing, людина стає залежною від використання закритих пропрієтарних систем, і чим далі, тим дорожче ця залежність йому обходитиметься.
Звичайно, доки не з’являться надійні гарантії стабільності роботи та захищеності інформації, яка доручається хмарним службам, передавати їм управління серйозними завданнями було б необачно.
Крім того, всі важливі дані обов’язково мають бути збережені як локальні резервні копії. Використовувати «хмару» без таких запобіжних заходів — нечувана легковажність. Боротьба за раціональне використання комп’ютерних ресурсів має бути теж раціональною. Тому економія на жорстких дисках ціною існування файлів без хоча б однієї локальної резервної копії — за межею розумного...
Безперечно, до слів Столмана варто прислухатися. Але зовсім відмовлятися від хмарних обчислень усе ж таки неправильно, адже в них справді є безліч позитивних нюансів.