Відділ науки «ДТ» отримує багато листів і дзвінків із пропозиціями читачів. Останнім часом почастішали претензії, що редакція несправедливо віддає перевагу статтям академіків, у яких нерідко немає креативу. Це, на думку окремих читачів, різко знижує якість наукової шпальти «ДТ». Із другого боку, деякі дійсні члени НАНУ обвинувачують нас у тому, що їхні статті друкуємо не так часто, як їм хотілося б. До речі, вчені нерідко надсилають об’ємні матеріали, що більше годяться для спеціалізованих журналів, ніж для масового видання.
У зв’язку з цим у відділі було проаналізовано: матеріали яких категорій авторів друкувалися цього року та як до них ставляться наші читачі. З’ясувалося, на шпальті «Світ науки» академіки, неакадеміки й наукові журналісти подані майже в однакових пропорціях — у середньому вони займають по одній третині шпальти.
Оскільки в тижневику фіксується кількість тих, хто прочитав електронну версію кожної публікації, власники Інтернету можуть без особливих труднощів ознайомитися з результатами своєрідного голосування тих, хто відкриває ту чи іншу газетну статтю. Ми уважно відстежуємо тенденції читацького попиту.
Ось, приміром, результати останнього рейтингу в «ДТ» — у ньому двадцять публікацій наукової сторінки, які привернули найбільшу увагу читачів. З’ясувалося, до нього потрапили 12 статей, написаних професіональними журналістами, вісім — ученими без академічного звання й лише одна — академіка (В.Горбуліна). І це при тому, що всім трьом категоріям авторів у середньому надавалися однакові площі на шпальті (!).
Існує ще один метод об’єктивного визначення інтересу читачів до тієї чи іншої публікації — кількість відгуків на форумі сайта «ДТ». Матеріали, де порушено важливу тему, зазвичай викликають бурхливі дискусії. От, приміром, як читачі прореагували на статті, опубліковані на сторінці «Світ науки» у «ДТ» №17 за 2005 рік. (Реакція на форумі — це хороший зріз читацької аудиторії та настроїв, що панують у науковому середовищі.)
Отже, із трьох публікацій тематичної шпальти стаття академіка Вадима Локтєва зайняла нижню сходинку в рейтингу. Крім того, вона не дістала жодного відгуку.
Набагато вищу оцінку здобула стаття академіка Ярослава Яцківа. На неї відгукнулося близько десяти авторів. Ось лише кілька оцінок (повні тексти читач може знайти в електронній версії «ДТ»):
«Спасибі Ярославу Яцківу за хорошу статтю. Змінювати, у першу чергу, потрібно саме керівництво...»
«Ця структура така закостеніла й законсервована, що її жодна перебудова не перебудує. Внутрішніх сил, здатних реально змінити ситуацію, у НАНУ немає. Бо якби вони були, то порушили б питання про перебудову ще 10—15 років тому. Про це нинішнє керівництво НАНУ свого часу подбало (треба віддати належне). М’яка передача керівництва в спадок також навряд чи станеться. Тому перебудова в НАНУ в нинішніх умовах можлива з результатом, аналогічним перебудові в КПРС...»
Найвищий рейтинг на шпальті дістала стаття доктора біологічних наук Олександра Демченка, яка викликала бурхливу дискусію (на неї на форумі відгукнулися 36 чоловік). Наводимо витяги з деяких відгуків:
«Побільше б таких статей друкувалося!..»
«Ну, не хочуть люди працювати в НАНУ на віддачу, немає інтересу!!! Із різних причин. Головне — немає конкурентного середовища, не створює його НАНУ, зокрема й держава (через альтернативні форми організації науки). Тут і проблема фінансування, і застарілі форми організації, і відсутність молоді... Кожен вирішує свої містечкові проблеми й, головне, не хоче та навіть боїться відкритої інформації з провідних журналів. А раптом там уже відкрито те, що він надряпав останніми роками?..»
«Дуже гостра й тому цінна стаття! Аби втілилися ідеї, у ній викладені, потрібна революція не лише на Майдані, а в головах тисяч людей... Один польський колега сказав: «У нас також було раніше як у вас». Тепер у Польщі головний показник роботи вченого — це публікації, а не липові звіти... Від кількості й якості публікацій залежить фінансування лабораторії. Щойно буде запроваджено загальноприйняті у світі критерії оцінки роботи науково-педагогічного працівника, він відразу змінить стратегію своєї діяльності й вимагатиме доступу до джерел інформації. Тоді стане зрозуміло, хто є хто, де дуті постаті, а де справжні вчені. Перегляд критеріїв не коштує грошей... Потрібна лише політична воля».
«Мені, як людині, на жаль, далекій від науки, просто боляче читати такі статті. Але от чого особисто я зрозуміти не можу — так це того, чому видатні (або котрі вважають себе такими) українські вчені просто не публікують результати своїх досліджень он-лайн? Гроші?.. Чому цього не відбувається? У чому проблема? Можливо, у самих публікаціях, вірніше, відсутності таких узагалі?»
«Ось іще один «слов’янський» приклад. У Словенії доцента, котрий нічого не опублікував за п’ять років, звільняють. Нам би так...»
«Найперша й головна проблема української науки — це відсутність роботи, тобто реального замовлення на конкретний результат. Усе інше — наслідок цієї відсутності. Проведу таку аналогію, можливо, грубувату, але дохідливу. Українська наука — напівздохла кобила, котра охляла через брак паші, роками не виходить зі стійла, де доживає свої дні...
У багатьох постингах прозирає уявлення їхніх авторів про наукову діяльність як про спортивне змагання — такий собі бодібилдінг або, продовжуючи аналогію, виставку породистих жеребців, де міряють зріст у холці та жвавість. Звідси й увесь цей пієтет перед «престижним журналом», індексом цитування й іншими «грамотами племінним жеребцям». Україна не дожила ще до становища, коли вона може собі дозволити «декоративне конярство», коли естетика й екстер’єр визначають ціну. Нам би робочу коняку від голодної смерті врятувати. Відповідно, саме робочі якості коня, а не його екстер’єр мають бути визначальними».
«Дорогий наш коняр. Послуговуючись вашим значеннєвим апаратом, спробую пояснити, про що ми тут спіч ведемо. Робоча конячка. Це по-нашому. Жере мало. Працює багато, але одноманітно. Вона не вирішує унікальних завдань — ані розум, ані кураж їй не потрібні.
І зовсім інша справа — спортивний скакун. Учений без щоденного читання спеціального журналу швидко відстає від життя і його робота нікому не потрібна».
«Фундаментальна наука також робиться на замовлення. Замініть слово «замовлення» (якщо воно вам видається надто формальним) на слово «інтерес». Якщо є інтерес (замовлення) у суспільстві, як розпізнати відьму, викрити єретика чи відрізнити інкумба від сукумба, то проводяться відповідні дослідження й пишеться фундаментальне дослідження, приміром, «Молот відьом», а якщо в суспільстві є інтерес до питання про народження Всесвіту, то пишуть теорію Великого вибуху тощо. Кожне дослідження мотивується певним інтересом, нехай навіть невеликої кількості людей. Отож, в Україні практично немає інтересу до наукового продукту. Відповідно, не бажає оце саме суспільство платити за роботу, яка ніким не затребувана. Це основне, що вбиває українську науку».