Лишень не подумайте, що автор не знає, як пишеться слово «трясогузка». Просто неможливо утриматися від звукових асоціацій при спогаді про недавню подію, що сколихнула Ізмаїл, хоча коливань цього разу, дякувати Богу, не було.
Йдеться про чергове пророкування землетрусу на півдні Одеської області, що межує з Румунією. Там, у сусідній країні, простяглися молоді гори Вранча, які час від часу дають про себе знати підземними поштовхами різної інтенсивності. Найбільший із землетрусів, що залишився в пам’яті середнього і старшого поколінь придунайських жителів, відбувся в березні 1977 року. Коливання земної поверхні відчувалися тоді навіть у Москві, не кажучи вже про Київ. А Рені, Ізмаїл, Килію, Вилкове й довколишні села врятував від руйнівної дії стихії лише Дунай, котрий зіграв роль свого роду амортизатора підземних хвиль. Наприкінці 80-х був землетрус слабший, але теж вражаючий. А звичайним поштовхам вже й ліку немає.
Можна припустити, що в людей, котрі живуть у сейсмічних зонах, виробляється своєрідний імунітет до такого роду потрясінь. Та де там! Звикнути до цього неможливо, як неможливо описати цей моторошний стан — суміш тваринного жаху і несвідомого пориву до головного в житті, чи то до близької людини, чи до матеріальних цінностей. Такі переживання залишають у свідомості — та й, напевно, підсвідомості — найглибший слід. Запитайте будь-кого, хто пережив хоча б невеликий землетрус, і він назве його серед найсильніших негативних вражень свого життя.
І ось на цьому тлі наша преса зарясніла численними повідомленнями про різного роду прогнози, розрахунки, віщування щодо термінів і місця землетрусу. Серед цього різноманіття трапляються навіть видіння. Одне з них привиділося якомусь румунському ієромонаху на ім’я Арсеніє на святій горі Афон. Побачив віщун ні багато ні мало «кінець сучасного світоустрою» у картинках «скинення святих ікон у море й охоплених полум’ям людей». На порятунок, природно, можуть розраховувати лише «чисті перед Богом душі». Церква відразу скористалася з нагоди, аби закликати народ до покаяння. Та все одно виходило, що всім кінець.
Проте навіть не так самі ці жахи налякали моїх земляків, як повідомлення про те, що причиною катастрофи буде руйнівний землетрус саме в наших краях. Провидцю відкрився навіть його точний час — 4 година ранку 11 серпня. Як на гріх, «святе» пророцтво стало надбанням РІА «Новости», а звідти, очевидно, у Всесвітній мережі його виловила одна з ізмаїльських газет. Місто було в сум’ятті. Люди відверто хвилювалися. Моя знайома умовляла дочку, котра приїхала до батьків з іншої країни після річної відсутності, з’їздити на вихідні в Одесу. Інша її дочка живе на Камчатці, і, коли пару років тому «Комсомолка» послужливо надала читачам «графік» землетрусів із камчатським «піком» у ньому, батьки пережили тривалий стрес, поки намагалися за своїми московськими каналами з’ясувати достовірність інформації й організувати виїзд сім’ї з Камчатки.
Зрозуміло, ніякого землетрусу не було. Як і того пам’ятного літа понад десять років тому, коли та сама «Комсомолка» (вона буквально спеціалізується на лиховісних пророцтвах) оприлюднила нібито розрахунки японських учених, із яких випливало: найсильніший землетрус у наших краях такого-то дня, такої-то години. Пам’ятаю, як ми працювали в одноповерховому будинку редакції ізмаїльської міської газети, зі стільцем, приставленим до відчиненого вікна, щоб у разі чого не бігти довгим, вузьким коридором, а відразу вистрибнути на вулицю. Ввечері люди залишили свої будинки: сиділи у дворах, блукали вулицями, прихопивши із собою найнеобхідніше, або вирушали на дачі, які у нас називають садами. Землетрусу не сталося. Але народ, як кажуть в Одесі, мав що пережити.
Міська газета «Советский Измаил» тоді звернула серйозну увагу на проблему прогнозування цього природного явища. Журналісти зв’язувалися з місцевими, кишинівськими, українськими фахівцями, телефонували до Москви, відстежували науково-популярні публікації. Всюди і в усіх відповідь була одна: передбачити землетрус неможливо. То навіщо і за яким правом псувати людям нерви, підривати їхнє психічне та фізичне здоров’я?! Як визначити ту шкоду, котрої завдали безглузді (від стихії все одно не втечеш) газетні сенсації? Чи варта того популярність видання, яку в цьому разі й дешевою не назвеш, оскільки читачам вона дорого коштує?
Найцікавіше, що такого роду «смаженину» готують ті газети, які вважають себе найбільш «вільними», просунутими в напрямі західної журналістики. Та що вони знають про той світ, безумовним завоюванням якого є захищеність людини від будь-яких зазіхань на її життєві інтереси, гідність і здоров’я? Згадую шведський серіал на шведському ж телебаченні. Перед початком чергової серії диктор попереджує телеглядачів зі слабкими нервами або серцем, що наприкінці фільму відбудеться трагічна подія. Справді, автобус, у якому їде героїня, потрапляє в аварію. Сцену знято гранично коректно, порівняно з нашими бойовиками і навіть новинними «картинками» — просто цнотливо. Але комусь і цього досить, аби вийти з рівноваги. За тамтешніми поняттями, це вже не іграшки.
Якби ми жили в так званому цивілізованому суспільстві, громадяни, напевно, пред’явили б виданню позов на кругленьку суму, якої з лихвою вистачило б на відновлення здоров’я, втраченого через необдумані публікації. Нам, звісно, не до того, державі — тим більше. І летять газетні «качки», стріляючи з висоти по людях.
Ось знову «1+1» розповідає про можливі серпневі землетруси. Тепер у сейсмо-будівельному аспекті. Чим і кому допоможе така інформація? Побудованого не перебудуєш. Треба будувати з урахуванням сейсмічної небезпеки? Будуйте. Але, як казав відомий герой Папанова, тихо, без шуму і пилу. Адже хтось живе в цих самих сейсмонебезпечних районах.
…Спати лягаємо з ключами, документами й одягом під рукою. Цікаво, як там спиться нашому ченцю? Дай Боже, щоб без видінь.