UA / RU
Підтримати ZN.ua

Ті ж самі пісні про головне

НАНУ десять років по тому.

Автор: Сергій Непритаманний

Як і до попередньої статті («НАНУ: «співаки» проти «глобалістів», «ДТ», №11, 2002 р.), поштовхом до цієї публікації стала стаття колеги. Тоді це була стаття Романа Черніги, який відкрив новий виток дискусії про необхідність наближення «правил гри» у НАНУ до світових, а тепер - В’ячеслава Хавруся («Корупційні сутінки НАНУ», DT.UA, №13, 2012 р.)

Незаперечна винесена в заголовок теза «сутінки НАНУ», проте викривальний пафос статті, який б’є через край, спрямований на абсолютно другорядне для долі НАНУ питання: як і за якими критеріями оберуть нових членів-кореспондентів та академіків. Це хвилює автора, а також численних здобувачів високих звань, але, хоч як вирішать зазначене питання, оберуть «правильних» чи «неправильних» нових членів НАНУ, яку вони отримають академічну надбавку до зарплати, - все це жодним чином не вплине на освітленість у сутінках НАНУ і дедалі ближчу ніч.

І обвинувачення в корупції (у статті В.Хавруся з напором оголошені, але нічим не підкріплені) аж ніяк не можуть впливати на життя НАНУ. Попри численні претензії, що можуть виникати до вищого ешелону президії НАНУ, обвинувачення в корупційних мотивах абсолютно незастосовні до 94-річного президента та трьох 67–75-річних чинних віце-президентів НАНУ, які визначають курс академічного корабля. Не доводиться сумніватися: керуються вони не меркантильними інтересами.

Ключова проблема НАНУ сьогодні - не облаштованість кают-компанії для вищого командного складу, позолота дверних ручок і питання, скільки ікри з’їли за обідом панове адмірали та контр-адмірали, кому з них більше ложок цієї ікри перепало й кого новенького з другої палуби ще запросять до столу. Хоча тема й викликає жвавий інтерес у незапрошеної публіки.

Ключова проблема в іншому. Корабель нишпорить по загумінкових каботажних курсах, пливе в дедалі густіших сутінках у ніч, тоді як корабельна машина глухне, оскільки в умовах робочого корабельного статуту, дивлячись на далекий від магістральних світових доріг курс корабля, з нижніх палуб розбігаються молоді матроси, кочегари, мотористи, штурмани - хтось узагалі на берег списується, а багато розумних та енергійних пересідають, щоб водити до нових світанків кораблі під чужими прапорами, зате по головних світових маршрутах. Черга юнг, які хочуть сісти на наш корабель, давно вичерпалася. Саме порожнеча на нижніх палубах у комбінації з відмовою на адміральському містку від використання курсів, апробованих у світовій навігації, диктує сумне майбутнє корабля.

Від морських аналогій перейдемо до сухих цифр, вони підтвердять цю алегорію.

Оплата праці наукової молоді в НАНУ. Інженер (стартова позиція випускника вузу) - 1600 гривень на місяць, молодший науковий співробітник без ступеня - 2000, кандидат наук на посаді с.н.с. без наукового звання - 3500, після отримання диплома с.н.с. - 4200 гривень. Тобто у президії НАНУ та в держструктурах, які на словах опікуються про інноваційний розвиток країни, припускають, що здібна й добре освічена молода людина готова прийти в інститут НАНУ, аби жити не менше чотирьох-п’яти років на зарплату «чистими» 170 дол., з перспективою працювати до захисту за 170-210 дол. і ще через два-три роки, тобто років за вісім, дорости до зарплати 360-400 дол.

Наслідок неминучий - практично нульовий приплив молоді в НАНУ. Важливо зазначити: навіть якщо завідуючий відділом зможе завантажити відділ госпдоговорами, платити співробітникам більше двох окладів не дозволяють обмеження НАНУ. З приводу цього логічно безглуздого обмеження можна висувати претензії вже не тільки до президії НАНУ (запитання до неї, чому питання ставок, які відлякують молодь, і реальних зарплат у НАНУ не позначається постійно як ключова проблема розвитку). Тут уже претензія до Кабміну, який регламентує життя НАНУ, і особливо до Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України (ДАПНІІ), відповідального за представлення інтересів науки в коридорах влади. Ця держструктура, що діє вже не перший рік під керівництвом академіків В.Семиноженка та Б.Гриньова, вихідців із харківського НТК «Інститут монокристалів» НАНУ, поки що в питаннях впливу на діяльність усієї української науки (а не тільки керованого ними ж рідного НТК) себе ні в чому не проявила. Принаймні надзвичайно важливе для виживання академічної та вузівської науки питання гнучкої оплати праці, насамперед наукової молоді, публічно ні ДАПНІІ, ні президією НАНУ, ні Міносвіти не порушувалося. Як і не були розроблені ДАПНІІ та президією НАНУ документи, що визначали б досі не врегульовані питання фінансової участі українських інститутів у програмах Сьомої Рамкової дослідницької програми Європейського Союзу.

Кількість працюючих пенсіонерів серед наукових співробітників інститутів НАНУ, за експертною оцінкою, становить 60%, серед директорів інститутів - 90%. Ця оцінка кількості пенсіонерів у НАНУ помітно не зміниться, навіть якщо перейти від нашого 60-річного порогу до порогу 63-64 роки, при досягненні якого просять звільнити адміністративні позиції в європейських університетах. Діючі вчені можуть не залишати дослідницької діяльності, але зобов’язані в такому разі перейти з адміністративних на почесні посади чи в приватні консультативні компанії. Важко сподіватися, що на майбутніх Загальних зборах НАНУ серед академіків і членів-кореспондентів в основному пенсійного віку будуть озвучені відповідні точні цифри, що характеризують катастрофічне старіння НАНУ України, докладно вирахувані по відділеннях НАНУ та інститутах.

Наукові публікації НАНУ, помітні на міжнародному рівні, тобто зареєстровані в Scopus, почали представляти на сайті Бібліотеки ім. Вернадського НАНУ (прогрес!).

Якщо подивитися як на вибірку з цієї таблиці на інститути - флагмани академічної науки за кількістю академіків та загальною чисельністю, побачимо таку картину (публікації, фіксовані за весь час існування інституту).

Інститут проблем матеріалознавства ім. І.Францевича - 6125 публікацій (найвища сумарна кількість Scopus публікацій на інститут у НАНУ при штаті 1400 співробітників);

НТК «Інститут монокристалів» - 1393 публікації;

Інститут кібернетики ім.
В.Глушкова - 1331 публікація;

Багатотисячний Інститут електрозварювання ім. Є.Патона - 472 публікації. Тобто навіть для флагманських інститутів НАНУ від 0,2 до 4,3 публікації на співробітника хоч сяк-так значимого рівня за весь час діяльності.

Список даний бібліотекою НАНУ і включає тільки 50 кращих інститутів, які мають індекс Хірша від п’яти до 62. А до НАНУ входять 169 наукових організацій. Неважко оцінити, що в НАНУ мирно існують не менше 100 інститутів, у яких на співробітника припадає від 0,1 до 0,01 публікації, які так-сяк зареєстровані у світовій науці.

«Покращення» у цифрах. Але все ж таки держава піклується про НАНУ. З початку 2012 року, за рішенням Кабміну, ставки персоналу зросли на 9%. Ті, хто отримував 200 дол., нібито мають отримувати 218 дол. Але це тільки на папері. На це підвищення наклалося зменшення, за рішенням Кабміну, базового («за головами») бюджетного фінансування НАНУ чи то на 12%, чи то на 15%. Арифметика проста: у результаті не вистачає майже 20% для збереження тієї чисельності співробітників у НАНУ, яка була в 2011 році. Буцімто привід для президії НАНУ розпочати реструктуризацію - провести оцінку ефективності інститутів НАНУ за добре формалізованими критеріями (міжнародні публікації, впроваджені проекти в Україні та за кордоном) і, відповідно, перерозподілити їхні бюджети на користь структур, котрі довели свою успішність. У рамках зрозумілого плану реструктуризації можна було дати з адміральського містка чіткі рекомендації директорам, за якими критеріями перерозподілити фінансування всередині інститутів. Однак позиція керівництва НАНУ може бути сприйнята як команда «нікого не рятуємо, тонути будемо всі разом». Директорам усіх інститутів НАНУ з президії пропорційно торішньому бюджету доведено цифру зниженого бюджету на 2012 рік. Директори рівномірно й перенесли на всі відділи план зменшення сумарної зарплати. У більшості інститутів намагаються перевести всіх співробітників на скорочений робочий тиждень. І тих, хто формує індекс Хірша інститутові й НАНУ, і тих, хто в житті не написав жодної статті в рейтинговий журнал, і тих, хто приніс інституту славу впроваджених високотехнологічних проектів у країні й за кордоном, і тих, хто ніколи нічого путнього не впровадив, і пенсіонерів, і тридцятирічних, які дивом поки що працюють у НАНУ, підштовхуючи їх «на вихід».

І, поглянувши на цю картину «занурення у сутінки», переходимо до неминучого запитання «Що робити?»

Це не оригінальні рецепти, а загальносвітовий досвід. Пропозиції, як змінити курс академічного корабля, спрямувати його на апробований у світовій практиці шлях руху, я вже викладав у своїй попередній статті. Вимушений частково повторити.

Отже, перше, без чого ми не виберемося з дедалі густіших сутінок, - необхідно винести оцінку результативності та рівня досліджень українських учених за межі України. Публікації результатів досліджень у журналах з IMPACT-рейтингом практично еквівалентні міжнародній експертизі НІР НАНУ, яка ще й робить їх частиною світового наукового процесу.

Другим фактором міжнародної оцінки є участь у міжнародних наукових проектах. Такі гранти розігруються в умовах надзвичайно жорсткої наукової конкуренції, і українська участь у них - підтвердження міжнародної репутації колективів, які ведуть такі проекти.

Друге. Розподіляти значну частину бюджетного фінансування на конкурсних засадах. При цьому основною умовою допуску до бюджетного фінансування має бути наявність публікацій на тему, що заявляється НІР, у журналах з IMPACT-рейтингом і наявність міжнародних наукових проектів.

Третє. Запровадити європейсько-американську систему атестації наукових кадрів MSc-PhD як частину програми стимулювання повернення українських учених, які довели свій високий рівень і посіли помітні позиції у світовій науковій ієрархії, успішно працюючи в американських, європейських, азійських університетах та національних лабораторіях. Для таких людей серйозним бар’єром на шляху повернення є необхідність написання для входження в місцеву наукову ієрархію докторської дисертації радянського зразка та її захист у вчених радах, які здебільшого складаються з людей із нульовою вагою у світовій науковій ієрархії (див. індекс Хірша кожного). Ці потенційні «поверненці» з урахуванням описаного стану НАНУ дуже потрібні тут. Китай, Сінгапур, а тепер і Росія витрачають мільйони на програми повернення учених, які зарекомендували себе за кордоном, у рідні країни.

І четверте - запровадити гнучкішу систему оплати від виконуваних проектів, знизивши податковий тиск на зарплати. Далі буде запитання з категорії запитань із усім відомими відповідями. Якщо вже ДАПНІІ бореться за закони щодо податкових пільг для ІТ-індустрії, то чому ні це відомство, ні президія НАНУ не лобіюють законів, які б могли допомогти підвищити в активних наукових колективах катастрофічно низький рівень зарплат молодих учених?

У 2002 році я писав, що «впродовж найближчих 15 років жодних реформаторських змін у НАНУ очікувати не доводиться». За десять років, які минули, відхилення від цього прогнозу відбулися, на жаль, лише в персоналіях.

Представленими у 2002-му шляхами рухаються у світову науку - і досить успішно - всі країни, зокрема й ті, в яких 20 років тому ніякої науки не було.

При цьому потрібно прямо сказати і про специфічні ризики змін у НАНУ. В країні безперервних рейдерських захоплень останніх років, нерозкритого вбивства кілером розпорядника майна НАНУ В.Арсенюка (у 2008 році) є цілком зрозумілий острах, що будь-які відхилення в НАНУ від замороженої лінії «здорового консерватизму» приведуть під прапором «нового курсу» до розграбування майна НАНУ. Відтак буде угроблено й те здорове в НАНУ, що змогло ще зберегтися до сьогодні.

І все ж важкий вибір зі «зміни курсу» робити доведеться неминуче. Слід змиритися з тим, що зволікання з переведенням НАНУ на загальносвітові підходи до організації та оцінки ефективності досліджень призведе (і місцями вже призвела) до повного відставання української науки від світової на багатьох напрямах, які просто вимруть без гідної заміни.

Завершу, як і в 2002-му, знову прогнозом. Не потрібно чекати від загальних зборів НАНУ квітня 2012 року жодних серйозних рішень щодо змін у НАНУ. Вони й неможливі у нинішній обстановці, без чіткої концепції трансформації НАНУ, на тлі накопичених вище перелічених проблем, до яких слід додати й витрати на підтримання наявної інфраструктури, що різко зросли. Наявність у країні трьох «міністерств науки» - президії НАНУ, ДАПНІІ та Міносвіти, кожне з яких керується відомчими і персональними, а не загальноукраїнськими науковими інтересами (приклади невирішених ними спільно актуальних проблем - вище), ситуацію лише ускладнює. Тому доведеться перенести прогнозну дату переходу України на загальносвітові рейки організації науки на віддалену перспективу. Конкретну цифру назвати складно через дедалі густіші сутінки.