Чутки про смерть української науки і повний колапс машинобудівної промисловості дуже перебільшені. У кожному разі, скептики можуть особисто переконатися в цьому на електромашинобудівному заводі («Селма») у Сімферополі, де виробляються різноманітні різновиди найсучаснішого зварювального обладнання. Близько 70 відсотків його продукції поставляється на зовнішній ринок.
Можливо, ви запитаєте, як змогло машинобудівне підприємство розвинутися під час складного переходу на ринкові умови? В Україні ще живі спогади про те, як академік Б.Патон, починаючи з 80-х років, агітував своїх колег організовувати в себе науково-інженерні центри. Борис Євгенович, мабуть, першим в Академії наук зрозумів просту річ — наука збереже своє лідируюче становище в суспільстві тільки в одному випадку: якщо навчиться швидко впроваджувати свої найкращі досягнення. Саме він почав переконувати всіх у потребі розвивати при академічних інститутах ефективний впроваджувальний ланцюжок: від фундаментальної ідеї до технічної розробки і далі — до дослідного зразка, щоб потім запропонувати його промисловості.
Проте тоді ці зусилля «широкі академічні маси» (будемо відверті) сприймали дуже скептично — щедре державне фінансування будь-яких розробок, які нібито працюють «на оборонку», дозволяло, особливо не напружуючись, жити порівняно небідно. Лише кілька академічних інститутів зважилися працювати у щільній зв’язці з промисловістю. Плідність такого шляху підтвердило життя.
Наприклад, нині продукція заводу «Селма» — десятки різновидів виробів — експортується у Швецію, Сінгапур, В’єтнам, Єгипет, Туреччину, Йорданію та інші країни. Звісно, левова частка експорту припадає на країни СНД, і особливо на Росію. Головні російські підприємства воліють мати справу з українською «Селмою», де і якість європейська, і достойний дизайн, і, крім того, тут чудово розуміють східноєвропейського замовника з усіма його проблемами та ще не подоланими бідами.
На сімферопольському заводі уважно стежать і за тим, як і куди йде їхня продукція. Вони жваво реагують на будь-які зміни в попиті. Скажімо, одного разу їхній постійний замовник почав купувати продукцію в конкурентів. І це тоді, коли на заводі випустили новий, набагато ефективніший апарат. Що робити? Чекати наступної виставки, щоб продемонструвати всі переваги нової моделі?..
На заводі прийняли інше рішення — до споживача послали мікроавтобус із новим апаратом та фахівцем, який зміг пояснити й продемонструвати всі переваги новинки. Долю поставок нового апарата відразу було вирішено...
Дивним чином переплелася доля потужного академічного інституту в Києві та віддаленого від столиці заводу в Сімферополі.
«Щоб зробити наступний крок, який дозволив би істотно випередити світових лідерів, — вважає генеральний директор заводу Георгій Павленко, — потрібні справді проривні ідеї. Без фундаментальної науки нам цього не досягти. Якби Інститут електрозварювання ім. Є.Патона НАНУ розробив нові принципи, наприклад такого ж рівня, як зварювання під флюсом, ми б зробили машину, котра не мала б конкурентів у світі».
Дивний зиґзаґ розвитку: якщо колись наукові установи були своєрідними двигунами прогресу, то в нових умовах ролі змінюються — прогресивне підприємство несподівано стає замовником передової науки й потужно підштовхує інноваційний процес у науковому інституті.