Основний предмет цієї замітки — етика дискусій. Основне, про що хочу сказати, — це висвітлення на шпальтах «ДТ» нещодавніх зборів Національної академії наук. Поки в газеті опубліковано лише статтю про форум НАН Олександра Рожена. Ознайомившись із нею, а потім ще перечитавши, дійшов висновку: публікація не залишить зацікавленого читача байдужим. І це вже саме по собі чимало значить. Зауважу тут же, що стаття написана дошкульно, гострим журналістським пером, у ній чітко проглядається професіоналізм публіциста. До цього ще додам: теза О.Рожена про те, що єдиним критерієм обрання в академії мають бути, вдаючись до термінології автора, «безумовні наукові заслуги», не викликає сумнівів. Що стосується знака запитання в кінці різкого заголовка, то, здається, його слід було б виключити як невиправданий, оскільки дійсно на нинішніх виборах «академія проявила характер». І можна тільки побажати всім нам, членам НАН, — «так тримати!».
Ніхто не заперечує, про наболіле в сфері науки слід вести мову принципово і гостро, зокрема і про вибори в академію. Але хіба не очевидним представляється, що насамперед мова має йти про головне — предметний зміст щорічного форуму вчених із позицій підбиття підсумків досягнутого, аналізу уроків і прорахунком минулого, аргументації пріоритетів майбутнього, визначення фундаментальних проблем, що підлягають розробці. Адже саме про все це говорилося й у звітній доповіді президента академії, і у виступах учасників, і в прийнятому рішенні. Ось де простір і найгостріші теми для аналізу стану справ. Не можна зміщати акценти.
Звісно, вибори в академію — найсерйозніша подія, до того ж дуже емоційна. І від цього нікуди не дітися. Але аналізувати цей процес слід спокійно, виважено, аргументовано, попри емоції та суб’єктивізм. Можу засвідчити, що під час обговорення кандидатур завдяки насамперед президенту академії домінували відкритість і демократизм. Автор цієї статті був одним із тих, чия думка не збігалася з рекомендацією конкурсної комісії. І ніхто не перешкоджав йому обгрунтувати свою точку зору. Зауважу, до речі, що в даному разі в результаті голосування був обраний у дійсні члени академії не той із кандидатів, котрого рекомендувала конкурсна комісія. І сприйнято це було, так само як і інші аналогічні результати, як явище ординарне. Не слід нагнітати пристрасті!
У статті О.Рожена багато неаргументованих, я сказав би, дуже вільних, м’яко висловлюючись, тверджень. Чого лише вартий, наприклад, такий пасаж: «… важко зрозуміти, якими критеріями керувалося академічне співтовариство, обираючи собі нових членів. … У проведених двома днями раніше (перед загальним голосуванням. — І.Т.) виборах по відділеннях явними фаворитами були не дослідники, а академічні керівники, найчастіше дуже далекі від безпосереднього добування знань». Міцно сказано? Але бездоказово — без фактів чи, хоча б, прикладів. А далі ще суворіше… Скажу лише, що подібна тональність статті вразила не лише мене, хто з повагою ставився до автора, а й моїх колег, яких Олександр Рожен давно знає, у моральних і наукових чеснотах яких, здається, не сумнівається. Назву лише декого з них, із ким обговорювалася ця стаття — академіки П.Костюк, І.Походня, А.Наумовець, Ю.Кундієв, В.Скок, А.Чуйко, А.Мойбенко. Всі ми були одностайні також і в тому, що ніяк не можна виправдати, як по суті, так і за тональністю сказаного на адресу нинішньої президії та Бориса Євгеновича Патона, котрий очолює її. Роль президента академії в розвитку науки в Україні та збереженні її наукового потенціалу неоціненна, авторитет його не лише в країні, а й за її межами загальновизнаний. До того ж Б.Патона вирізняють такі риси науковця й людини, як рідкісна відданість справі, чесність, порядність, доброзичливість, демократизм, увага і чуйність до колег. Можна лише побажати усім нам, щоб ці настільки цінні, особливо сьогодні, риси успадковував його майбутній наступник. Будемо сподіватися...