Вже стало звичним нарікати на нашу науку і її головний штаб - НАНУ, звинувачуючи в застої, неконкурентоздатності, мовляв, проїдає бюджетні кошти. Інший погляд: держава тримає науку на голодному пайку. Звісно, будь-яке узагальнення "кульгає".
Науковий пошук - це не завжди синиця в жмені (тобто конкретний продукт наукової праці), а й журавель у небі (ідея, яка колись може знайти реальне втілення в новітній розробці чи технології). Принаймні, дорікати ученим в окрайцеві не коректно вже хоча б тому, що в хлібі, який щодень на нашому столі, значна частка борошна з сортів пшениці, створених в Інституті фізіології рослин і генетики (ІФРГ) НАН України, який очолює академік НАНУ В. Моргун. Озима пшениця вітчизняної селекції на сьогодні чи не єдина сільськогосподарська культура в Україні, яка не втратила "незалежності" (переважна більшість культур рослинництва - закордонної селекції). Чи може Україна отримувати врожаї на рівні європейських і навіть вищі, адже не кожна країна може похвалитися такими, як у нас, чорноземами? Це, власне, стало лейтмотивом нашої розмови з директором Інституту фізіології рослин і генетики, академіком НАНУ, Героєм України Володимиром Васильовичем МОРГУНОМ.
- Ще Тімірязєв сказав (цитую дослівно): "Существуют вопросы, которые всегда возбуждают живой интерес, на которые не существует моды. Таков вопрос о хлебе насущном". І сьогодні це питання набуває особливої актуальності.
Організація Об'єднаних Націй визнала три критичних фактори розвитку цивілізації ХХI століття - нафта, газ і продовольство.
- Уже зараз окремі експерти третьому з названих чинників відводять перше місце.
- Для цього є всі підстави. На Земній кулі лише 11% земель, придатних для сільськогосподарського обробітку. Орні площі скорочуються через процеси ерозії та забруднення грунтів, розширення забудови. Глобальні кліматичні зміни також різко позначаються на врожайності. Світові запаси продовольства в останні роки катастрофічно зменшуються. Якщо, не дай Бог, на планеті станеться якийсь катаклізм, що спричинить неврожай, запасів харчів вистачить лише на 70 днів. Уже зараз ООН турбується про створення запасів продовольства на триваліший період. Ціни на продукти харчування стрімко ростуть і вже сягнули історичного максимуму. Світове виробництво пшениці та інших злаків нерівномірне. На сьогодні потреби в зерні у світі перевищують його виробництво. Тільки Китаю не вистачає
50 млн тонн зерна, що фактично дорівнює валовому збору України в кращі роки. Мільярд людей на планеті недоїдає. Тому вже зараз гостро постає проблема основних ресурсів - води і продуктів харчування. Це світова проблема, і її вирішення - питання не лише економіки, але й великої політики. Віками хліб, політика і могутність держави були поруч. Розквіт чи занепад цивілізацій, мир чи війна визначалися врожаями і запасами хліба. Зрештою, хліб - не тільки їжа, це наша святиня, адже він супроводжує нас від колиски до відходу за вічні обрії…
- Володимире Васильовичу, кажуть, те, за що Борлауг удостоївся Нобелівської премії, українські селекціонери створили власним розумом і руками.
- Хто б там що казав, але ми просто змушені були робити у нас "зелену революцію" власними силами. На той час високорослі сорти, в тому числі і такий як Миронівська-808, стали гальмом для подальшого зростання продуктивності. Разом із колегами з аграрної академії ми створили принципово новий тип напівкарликової пшениці, що згодом отримало назву "зеленої революції". Річ у тім, що низькорослі сорти Борлауга - ярові, і вони не підходили для нашої кліматичної зони - вимерзали. Тому ні про яке запозичення не могло бути й мови. 21 рік провідні фахівці нашої країни працювали над створенням короткостеблової озимої пшениці. Методом мутагенезу ми створили перший такий сорт - Киянка. Ця робота, що принесла нашій економіці вагомий ефект, у 1997 р. була відзначена Державною премією України.
- Який внесок нових сортів, точніше селекційної науки, в український коровай?
- Дуже вагомий. Завдяки генетичній енергії нового сорту забезпечується додатковий приріст урожаю в обсязі до 10 ц/га. Тому головний напрям наших селекційних досліджень - створення нових сортів з високим генетичним потенціалом продуктивності та якості. Всі створені в інституті сорти діляться приблизно на два класи: короткостеблові високоінтенсивні та середньорослі універсального призначення. Кормових сортів майже не випускаємо. Україна має вирощувати зерно високої якості і продавати на світовому ринку не кормову пшеницю, а високоцінну. Це, по-перше, вигідно з економічної точки зору, а по-друге, соромно на наших чорноземах вирощувати кормову пшеницю.
Генетичний потенціал наших короткостеблових сортів підтверджений на практиці. Усі вони гарантовано дають 100 і більше центнерів зерна з гектара. Окремі сорти - Смуглянка, Фаворитка, Подолянка, Ятрань-60 визнані за національний стандарт (як найкращі на даний час в Україні). Фаворитка -це рекордсменка, що своїми якостями перевершує світові стандарти. На Черкащині цей сорт забезпечив урожай в 131,8 ц/га - це найвищий показник за всю історію хліборобства в Україні. По 100-115 ц/га зібрано на полях багатьох регіонів країни пшениці сорту Смуглянка. Це сорти для добрих господарів, які здатні на великих площах застосовувати сучасні технології.
Оскільки у нас, на превеликий жаль, середня урожайність пшениці - три тонни, то ми повинні орієнтуватися не тільки на кращих господарів, а й на "середняків". Тому створюємо сорти універсального використання. Вони не вибагливі до умов вирощування, можуть висіватися по гірших попередниках, потребують менше мінеральних добрив, мають високу посухо- і морозостійкість. Це Подолянка, Богдана, Сонечко, Трипільська, Вінничанка. Генетичний потенціал цих сортів - понад 100 ц/га. Це переважно пшениці високої якості, які дуже широко висіваються на території України (в усіх географічних зонах). По суті, саме такі пшениці забезпечують стабільні валові збори зерна в Україні.
Тобто ми переконливо доводимо, що Україна здатна вирощувати врожаї вдвічі - втричі вищі, ніж ті, які отримують сьогодні в середньому по країні.
На сьогодні Інститут фізіології рослин і генетики утримує пріоритет у селекції озимої пшениці. Завдяки сортам Смуглянка, Золотокоса та Фаворитка наші базові господарства отримують високі врожаї в різних грунтово-кліматичних зонах. Так, у минулі роки дев'ять господарств отримали по 89-132 ц/га зерна сорту Фаворитка. Сорт Смуглянка забезпечив урожай в 100-108 ц/га у вісьмох базових господарствах, Подолянка - 90-114 ц/га у семи господарствах. Загалом 40 господарств України - це переважно холдинги та великі підприємства, де зернові культури вирощуються на величезних площах, отримують урожаї на рівні європейських і навіть вищі.
У цілому сорти інституту висіваються на площі 1,7 млн га, що становить 25% посівних площ озимої пшениці в Україні. Валовий збір зерна із сортів ІФРГ становить 5,8 млн тонн, що на 82,8% забезпечує потребу населення України в продовольчому зерні (7 млн тонн). Образно кажучи, чотири з п'яти окрайців хлібини, яку ми споживаємо, випечені із зерна наших сортів. Думаю, що це вагомий внесок у вирішення продовольчої проблеми і продовольчого достатку нашої держави.
- Іноземні конкуренти вам не наступають на п'яти?
- Звичайно, конкуренція на ринку насіння сьогодні велика. У Державному реєстрі сортів рослин України сорти вітчизняної селекції становлять 52%, а іноземної - 48%. Про що це говорить?.. Втім, 80% сортів і основні посівні площі поки що займають пшениці вітчизняної селекції.
- Тобто вам поки вдається вистояти під натиском зарубіжних конкурентів?
- Це передусім свідчить про те, що селекція озимої пшениці і генетика в Україні на досить високому рівні. Лише сортів озимої пшениці нашого інституту в Державному реєстрі станом на 2012 р. налічується 54. Серед 67 установ-власників сортів, у т. ч. 19 іноземних, наш інститут посідає друге місце.
- Якщо в нас є такі високоврожайні сорти, чому тоді в Україні збирають по 30 центнерів з гектара?
- Бо суттєво відстає агротехнологія. І тому генетичний потенціал сортів, які можуть давати 100 ц/га і більше, в середньому по Україні використовується на 38%. Генетики і селекціонери можуть, образно кажучи, ще сто років спати, поки аграрії використають генетичний потенціал створених сортів.
У нас, на жаль, відсутній фінансовий клімат для вирощування високих урожаїв. Складові врожаю - техніка, пальне, добрива, засоби захисту рослин дорожчають, а хліб - ні. Навіщо його тоді вирощувати собі на збиток? Влада хоче зробити хліб доступним для народу за рахунок виробників цього хліба. Тонна пшениці на світовому ринку коштує понад 340 дол. А у нас стримують зростання цін на продовольче зерно. Селянам не вигідно вирощувати хліб!
Інша серйозна проблема - сортова політика. Можна сказати, зараз її взагалі не існує. За нашими даними, в кожній області висівається більш як 70 сортів озимої пшениці. Хто що хоче, те й сіє.
Із більш ніж 200 сортів озимої пшениці, занесених до Державного реєстру сортів рослин, урожаї 100 і більше центнерів з гектара дає лише 21 сорт (тобто 10%). Лише 10% сортів генетично здатні оплачувати високими врожаями вкладені зусилля. Практикою доведено, що тільки завдяки правильному підбору сортів стосовно конкретних грунтово-кліматичних умов можна підвищити врожайність на 20% і навіть більше.
Науково обгрунтована сортова політика повинна передбачати, по-перше, домінування у виробничих посівах озимої пшениці сортів вітчизняної селекції. Такі сорти найбільш пристосовані до наших умов, які є надзвичайно суворими. Засуха вже дісталася Полісся. Згадаймо, зокрема, 2003 рік, коли 90% озимини вимерзло. У минулі роки в Сумській та Харківській областях вимерзли посіви всіх іноземних сортів. Отож, зважаючи на стресові чинники, які в останні роки визначають рівень урожаю, сорти мають бути зимостійкими і посухостійкими.
По-друге, нові сорти повинні швидко впроваджуватися у виробництво. Це цілком реально при прямих зв'язках господарств із науково-дослідними установами, а не через фірми-посередники, які сидять на Хрещатику. До речі, у нас запроваджена форма прямих зв'язків: "інститут - холдинг".
По-третє, необхідно покласти край існуючій практиці висіву в одній області великої кількості сортів, скажімо, 70 чи навіть 90. Якісне насінництво такої кількості сортів не можливе. При доборі сортів слід орієнтуватися на Державний реєстр, а не на пропозиції зацікавлених фірм.
І нарешті ще одна проблема, яка в нас не знаходить вирішення, - сплата роялті, що є головним джерелом фінансової підтримки селекції. На жаль, не в нас, а за кордоном. Селекція рослин у світі є найінноваційнішою галуззю, де 12-15% коштів спрямовується на її розвиток, що можна порівняти лише з інформаційними технологіями. У нас же 80% господарств не платять роялті.
- Інститут має змогу розвиватися за рахунок проданих ліцензій?
- На сьогодні наш інститут продав більш як 2500 ліцензій на право вирощування наших сортів насіннєвим господарствам України. У дослідному господарстві ІФРГ щороку вирощуємо сортове насіння, яким забезпечуємо вітчизняні насіннєві господарства.
- Цікаво, за кордоном знають українські сорти?
- В деяких країнах СНД, зокрема Росії , Білорусі, в Молдові висівають наші сорти. Звичайно, щоб вийти на великий світовий ринок, потрібно запатентувати сорти за кордоном. На це потрібні великі кошти. За радянських часів вітчизняні сорти широко розповсюджувалися в світі. Сьогодні ми поки лише прагнемо вийти на світовий насіннєвий ринок.
-Є така національна програма "Зерно України", якою передбачено довести середні обсяги виробництва зерна в Україні в 2015 році до 80 млн тонн, тобто за дуже короткий період по суті подвоїти валовий збір зерна. На вашу думку, наскільки вона реальна?
- Ідея, звичайно, хороша. Але давайте подумаємо про її забезпечення. Недавно один фахівець, критикуючи цю програму, сказав, що якби зараз, немов із рога достатку, нам сипонулися оті 80 млн тонн зерна, ми б йому просто ради не дали - складських приміщень, комбайнів, токів та необхідної інфраструктури у нас немає. Підрахунки показують: для того, щоб одержати такий високий валовий збір зерна, потрібно вносити на гектар 240 кг діючої речовини добрив NPK (азот-фосфор- калій), а ми вносимо 69 кг, тобто менше третини цієї потреби.
Свого часу академік Вавілов сказав, що, як не дивно, рівень урожайності сільськогосподарських культур визначається не родючістю грунтів, а культурою нації та її економічною могутністю. Якщо ми себе поважаємо і хочемо стати шанованою нацією, то повинні навчитися вирощувати високі врожаї. З урожайністю 20 - 30 центнерів Україна займатиме в Європі лише другорядні позиції. На сьогодні Європа отримує 60 - 70 і навіть 100 ц/га. І Україна повинна стабільно збирати не менше 80 млн. тонн, оскільки аграрний потенціал її чорноземів оцінюється в 100 млн. тонн зерна щорічно.
В інституті ми розвиваємо ідею отримання в Україні врожаїв у 100 ц/га. Це нова для України філософія хліба. Я не перестаю повторювати, що хліб - це наша нафта і навіть більше, ніж нафта. Це - наше найдорожче багатство. І Україна має використати своє географічне положення і свій головний життєдайний ресурс - чорноземи на користь власної економіки. Ми маємо повернути Україні славу хлібної держави.
Щоб ця ідея, так би мовити, оволодівала масами, у нас створено "Клуб 100 центнерів". По суті, це школа передових технологій. Мова йде про узагальнення світового досвіду, розробку рекомендацій, як у конкретних грунтово-кліматичних умовах отримати максимально можливий урожай. Учасників клубу дуже багато. І вони вже досягли реальних результатів: в окремих агрофірмах у Донецькій, Луганській областях, де несприятливі кліматичні умови, в останні роки отримують 70, 80 і навіть 90 центнерів зерна з гектара.
- Крім селекції, ваш інститут займається розробками сучасних технологій вирощування агрокультур.
-Так, це один із наших провідних напрямків. Можу похвалитися: за останні п'ять років в інституті отримано дві Державні премії в галузі науки і техніки. У 2011 р. - за розробку екологічно безпечної технології вирощування продукції, без пестицидів. Зважаючи на те, що сільськогосподарські угіддя займають понад 70% території України, значимість цієї роботи важко переоцінити. Другу Держпремію учені нашого інституту отримали минулого року - за розробку так званих бактеріальних добрив. Обробка бобових і злакових культур такими добривами дає змогу суттєво збільшити вміст білку у бобових. При цьому в грунті залишається понад 60 кг/га природних азотних добрив, підвищується врожайність, поліпшується родючість грунтів.
- Здавалось би, молодь нині не дуже прагне трудитися на землі, мати справу з аграрною тематикою, а у вас в інституті багато молодих облич. Є кому продовжувати наукову школу академіка В. Моргуна?
- Гадаю, що нашому успіху значною мірою маємо завдячувати тим, що поруч із старшим поколінням учених у нас працюють молоді науковці. У мене є кому передавати свій досвід. Ми намагаємося залучати до досліджень талановиту молодь, підтримувати молодих науковців. Хоча, маю зазначити, проблема підготовки наукової зміни стоїть гостро, як і в інших наукових установах. Кошти на придбання наукового обладнання і приладів не виділяються, і вся інша наукова діяльність, зокрема й зарубіжні відрядження науковців, державою не фінансуються. Звичайно, наш інститут в силу своєї специфіки перебуває у кращому становищі порівняно з іншими академічними установами - маємо сучасні прилади, лабораторію, якою мало хто може похвалитися, відремонтовані приміщення, у нас виплачуються надбавки науковцям, які ведуть спецтематику.
А загалом, якщо й надалі в державі буде таке відношення до науки, то нас очікує нерадісне майбутнє. Не буду далеко ходити за прикладом. Якщо ми перестанемо вести селекцію сільськогосдарських рослин, то потрапимо у рабську залежність від іноземних виробників насіння. Адже якщо купили завод, він працюватиме 10 - 15 років. А насіння потрібно купувати щороку, це - як бездонна яма, тільки вкидай і вкидай у неї гроші, фінансуючи таким чином чужі робочі місця і чужу науку. Чи хоч одна держава, яка себе поважає, купує насіння за кордоном? Жодна! Яка має бути політика в насінництві? Якщо, приміром, нам подобається певний сорт, ми його купуємо і платимо роялті, але насіння вирощуємо на своїй території і є його власниками. Сортова політика має формуватися на державному рівні, а не визначатися чиїмись бізнес-інтересами.
- Сорти інституту, так би мовити, поза конкуренцією. Генетична колекція ІФРГ визнана національним надбанням. Водночас зазіхання на селекційні поля не припиняються...
- У кожній країні, яка дбає про своє майбутнє і майбутнє своїх дітей, є одне чи кілька таких насіннєсховищ, де зберігаються культурні і дикі види. В Україні, крім нашої колекції, існує головне насіннєсховище в Інституті ім. Юр'єва в Харкові. Ці генетичні ресурси налічують десятки і сотні тисяч зразків. В залежності від режимів зберігання час від часу проводиться пересівання насіннєвого матеріалу (через 5, 10, 50 років). Все це дуже скрупульозна ручна робота. Адже жоден зразок, який закладений на зберігання, не повинен втратити схожість. Інакше він може бути втрачений назавжди.
Як ви, певне, знаєте, в Росії через рейдерські наскоки забудовників постала загроза знищенню унікальної колекції Вавілова. В роки блокади Ленінграда люди помирали з голоду, але зразки зерна, що зберігалося як генетичний матеріал, не поїли. А сьогодні ситі поклали зажерливе око на землі ВІР. Коли це стало відомо В. Путіну, він відреагував жорстко: "Оторву головы".
П'ять років ми ведемо виснажливу боротьбу за наші селекційні поля, щоб не дати розшматувати державні землі, що постановою уряду передані в довічне користування НАНУ. Ми виграли суди і незаконно вилучені землі нам повернено. Однак не всі. Зараз триває процес вилучення незаконно виданих актів на земельні ділянки в судовому порядку. Кінця-краю цій земельній епопеї поки не видно. З одного боку, уряд робить вигляд, що захищає державну землю, а з іншого… Але це вже окрема тема.
- І наостанок. Невже справді ви щороку власноруч нарізаєте сто тисяч колосків?
- Така вже праця селекціонера. З колосу береться зернинка… Виростили її, і знову копітка дослідна робота, ретельний відбір. На наших селекційних полях близько 100 тисяч ділянок. Щоб створити сорт, потрібно докласти багато знань, зусиль і терпіння. Але за це земля-матінка віддячує ваговитим колосом, щедрим караваєм.