За інформацією Міністерства фінансів, науку нинішнього року профінансовано на 100 відсотків!.. І водночас кілька українських НДІ подали в суд на Міністерство освіти й науки, щоб воно повернуло їм кошти, виділені на розвиток науки. Тут час задуматися: куди ж зникли гроші?
Власне, це було перше з тих запитань, із якими оглядач «ДТ» звернувся до міністра освіти і науки Станіслава НІКОЛАЄНКА.
— Справді, — розповів Станіслав Миколайович, — сьогодні Міністерство фінансів, відповідно до затвердженого бюджету, стовідсотково профінансувало МОН за шість місяців. Але мало хто враховує, що я повернув 30 мільйонів боргів, які накопичилися за минулі роки. Передусім довелося віддати борги за шкільні підручники. Зараз 10 мільйонів гривень віддаю за шкільні автобуси. Ще залишилися борги з комп’ютеризації...
— Певне, мають рацію ті вчені, котрі хочуть мати окрему структуру в Кабміні для керівництва інноваційною політикою. Сусідство освітніх закладів примушує фінансувати науку за залишковим принципом...
— Це не так. Зовсім не так! Звісно, мені соромно перед ученими, котрі подають на мене до суду. Але це борги минулих років. Нових немає. До речі, науковці змушені подавати на мене до суду, бо коли директор НДІ не зробить цього, його притягнуть до кримінальної відповідальності. Обіцяю: розрахуюся з боргами, але візьміть до відома — у мене кошти розписано. Я не можу віддавати минулі борги і не фінансувати поточних витрат.
У зв’язку з поставленим вами запитанням хочу розповісти про ще гострішу проблему — за даними Мінфіну, витрати з держбюджету на наукову і науково-технічну діяльність у цілому в нас передбачені в розмірі 2 млрд. 28 мільйонів гривень, що становить близько 0,51% ВВП. Це більше, ніж торік. Тоді ця цифра становила десь 0,48%.
— Це все одно менше, ніж вимагає закон про наукову та науково-технічну діяльність, у якому фігурує цифра 1,7% ВВП. До речі, звідки вона взялася?
— Для неї є таке обгрунтування — валовий світовий продукт становить близько 30 трлн. дол. З нього на науку виділяється 1,7%. Це в середньому по планеті. У передових країнах, наприклад у США, на ці потреби виділяється 3,5%. На європейській нараді звучали нарікання, що ЄС виділяє 2% від ВВП. Цим пояснювалася та обставина, що Євросоюз відстає від США за темпами впровадження нових технологій. А про Україну годі й казати!
— Але з приходом нового уряду ситуація не змінилася в кращий бік?
— Ви мені ставите запитання, як-то кажуть, «за всю Дерибасівську». Я сиджу в цьому кріслі всього чотири місяці. Але уряд і на освіту вже збільшив асигнування, і на науку. Трохи, але збільшив! При цьому давайте не забувати, що в нас було 26 млрд. дефіциту бюджету, які до нас перейшли від уряду Януковича. Тому я не приймаю закидів типу: а що ви зробили? Щоб відчути просування в такій справі, як становлення інноваційної моделі розвитку, потрібні роки...
— Результати роботи уряду можна відчути й за лічені місяці. Так, сьогодні фактично припинено навіть ту убогу інноваційну діяльність, якою Україна могла похвалитися не так давно. Чому і кому це заважало?
— Я не знімаю з себе відповідальності за це. І водночас підтримую рішення уряду про припинення роботи технопарків, закону про інноваційну діяльність, двох постанов Кабміну, які передбачали виділення близько 10% коштів від приватизації на наукову діяльність. Ці рішення треба було прийняти на кілька місяців, щоб за цей час переглянути деякі проекти. А ми разом із водою вихлюпнули й дитину. Про все це я неодноразово заявляв на засіданні уряду. Після активної позиції, зайнятої низкою міністрів, у тому числі й Анатолієм Кінахом, міністром промполітики Володимиром Шандрою, Юлія Володимирівна стала на абсолютно правильний шлях.
Нас підштовхнув до розуміння того, що ми помилково вдарили по інноваційній діяльності, і Економічний форум, який недавно пройшов у Києві. Інвестори сказали нам: ми вклали кошти у вільні економічні зони, створили там заводи, які випускають електронну продукцію для автомобілів Європи та світу, а ви все це зупинили, порушили свої інноваційні зобов’язання і нашкодили своїй економіці...
13 липня на засіданні уряду розглядатимуть питання про стан інноваційної політики в Україні. Готується спеціальний документ. Гадаю, він складатиметься з двох частин: у першій буде концепція інноваційної політики, у другій — доручення та конкретний план дій із виправлення становища. Потрібно терміново реформувати бюджетну сферу, щоб забезпечити пріоритетність розробок...
— Ще одна вічна тема — пріоритетні напрями. Хоча цих напрямів визначено «сім плюс один», але фактично їх можна налічити добрих півсотні. І це при тому, що Японія має всього чотири напрями, Фінляндія — один-два, і обидві ці країни процвітають! Коли ж ми визначимо те, що дозволить нам швидко рухатися вперед, і не будемо розпорошуватися?
— Так, потрібно ще раз переглянути пріоритети. Потрібно визначити обсяги фінансування науки. Хоч би хто що казав, але бюджетне фінансування потрібно збільшувати. Перейти від традиційного базового фінансування до цільового, фінансувати конкретну програму з жорстким звітом про виконану роботу. Я пропоную створити при Президенті Науково-технічну раду з інноваційної політики, яка визначатиме напрями й пріоритети. Другий важливий бік — потрібно, щоб бюджетне фінансування на науку не дробилося по 40 струмочках, як сьогодні, а йшло одним потужним потоком відповідно до рішень ради.
— Контролюватиме розподіл цих коштів ваше міністерство чи Мінпромполітики?
— Вважаю, що кошти мають іти тільки через МОН. Дві третини підуть на інноваційні процедури, а третину потрібно спрямувати НАНУ на фундаментальні дослідження. Необхідно створити Українське технологічне агентство (назва поки що умовна). Ця структура повинна збирати й аналізувати пропозиції, технології, які розробляються в НАНУ, на підприємствах, де є наука: приватна, державна, змішана, вузівська, галузева, заводська. Агентство розглядатиме пропозиції, що надходитимуть від юридичних осіб, винахідників. Тут має бути створено банк ідей. З іншого боку, до його обов’язків входитиме збір інформації про необхідні розробки у бізнесу, підприємств. Завдання — об’єднати ідеї з виробництвом.
Звісно, при цьому дуже багато важить об’єктивна експертиза проектів. Ви прийшли зі своєю розробкою в агентство. Воно повинно запропонувати вам розробити бізнес-план на впровадження і знайти підприємця, з яким ви можете реалізувати розробку. Можливі й інші варіанти, наприклад такий: ніхто не хоче впроваджувати вашу пропозицію, але агентство знаходить кошти і дає вам можливість упровадити самому...
— Яке все це до болю знайоме! Така схема підштовхує наступити на ті ж радянські граблі, на які наступали майже всі попередні будівничі українських інноваційних Нью-Васюків. Головне, що привертає увагу, — це агентство всередині себе вирішує два завдання: одне — відібрати вартісну ідею і друге — під цю ідею самим же знайти кошти й підприємця. Виникає конфлікт інтересів. Готовий ланцюжок для корупції. Але є ж ефективніші схеми, коли комерційні структури на тендерах борються за право впроваджувати. Якщо переможець не впровадить — він більше не отримає замовлення. При такій схемі виключається (у кожному разі, різко зменшується) можливість хабара.
— Бачити в усьому можливість хабара — наша національна риса. Приблизно така ж схема, про яку я розповів, успішно діє в багатьох країнах світу, зокрема у Фінляндії, Франції, Швеції...
— У будь-якій перспективній інноваційній схемі головне — врахувати особистий інтерес ученого. Саме він дозволяє реалізувати вартісне наукове досягнення і дати відчути першовідкривачу себе незалежним. Ради цього вчений і винахідник ночей не спатиме, щоб отримати матеріальну, а отже, і творчу свободу. Ось такі схеми і дозволяють на Заході успішно просувати інновації. Якщо цього не покласти в основу, все знову загине, попри найкращі наміри...
— Я не говорив про деталі, але в цій схемі все закладено: венчурні та грантові фонди, трансферні компанії, інноваційні виробництва, Українська державна інноваційна компанія, а агентство — лише координатор.
Зараз удосконалюється законодавство — розглядається закон про трансфер технологій. Пройшов у другому читанні закон про наукові відкриття. Однак економічні міністерства налякало те, що в законі передбачається зменшення на 50% державного податкового мита, на 50% ПДВ... Фінансисти кажуть, що це втрати для бюджету.
Зараз в уряді розгорнулася дискусія. Я написав Президентові доповідну записку про те, що коли ми негайно не відновимо всі закони, призупинені Законом про державний бюджет: про інноваційну діяльність, про технопарки, якщо не фінансуватимемо науку, як цього вимагає закон, то відстанемо назавжди. Гадаю, Президент буде на боці наукової громадськості.
— Недавно КРУ дійшов висновку про порушення, допущені в роботі технопарків. Виходить, у нас права рука не знає, що робить ліва?
— Таких порушень, про які йшлося, немає. КРУ вже дало задній хід і тепер фактично переглядає свої матеріали. До речі, всі претензії впираються в питання: вважати продукцію інноваційною чи ні? Візьмімо технопарк Інституту електрозварювання імені Патона. Вважати їхній проект щодо руди інноваційним чи ні? Комісія НАНУ і Кабміну затвердила його. Чому ж КРУ робить висновок, що це не інноваційний проект?
Щойно я мав розмову з директором Інституту монокристалів, до якого в КРУ були запитання. І тут ця організація змінила точку зору. Якщо відверто, то біда технопарків у тому, що вони стали суто радянськими науково-технічними центрами, які займалися виробництвом. А технопарк повинен стати місцем, де народжуються нові технології, а не виробляються товари...
— Отже, підбиваючи підсумки, що залишиться в «сухому залишку»?
— Всю інноваційну систему потрібно відновлювати й удосконалювати. Гадаю, Українська державна інноваційна компанія мусить сама фінансувати проекти. Є й інші корисні ідеї. Наприклад, Банк реконструкції та розвитку міг би бути корисним, якби він підтримував життєво необхідні проекти. Причому держава могла б давати пільгові кредити. Я за те, щоб усі банки могли стимулювати інноваційні проекти. Щодо деяких із них держава могла б виступати гарантом...
— Все ж таки, мабуть, не все із відкинутого заслуговує на відродження. Ще недавно ледь не всі члени уряду були професорами й академіками. А на чолі Кабміну взагалі стояв «проффесор». На цьому тлі зараз якось дивно бачити міністра освіти і науки, який усього лише кандидат наук. Ви не плануєте стати доктором наук найближчим часом?
— За останні роки я написав п’ять книг — у них узагальнено мій чималий практичний досвід. Якби я трохи пометушився, міг би по цих працях елементарно захистити докторську дисертацію. Але я — організатор. І в мене з цього приводу немає комплексів. Розумію, що міністр може й не розумітися на деталях мікробіології, генетики, навіть економіки. Я мушу розумітися на людях і в тенденціях. А в цьому я можу будь-кому втерти носа. Подивіться, скільки ухвалено законів з ініціативи Комітету науки й освіти ВР, яким я керував три роки. У складі комітету були шановані академіки, і я давав раду цій роботі. Тож мене абсолютно не турбує, чи маю я докторську. У мене дві докторські дисертації лежать. Однак, поки я міністр, захищатися не буду. До речі, слово «професор» пишу з одним «фе».
— Мабуть, це ключова фраза інтерв’ю. Особливо якщо при цьому ви не замахнетеся на академіка на найближчих виборах.
— Ми прийдемо до того, що багато керівників вищих навчальних закладів у майбутньому не будуть докторами наук чи навіть кандидатами. Але вони неодмінно будуть відмінними менеджерами...
— Справа б тільки виграла, якби і звання академіків не давали директорам НДІ за керівні заслуги. Чи не так?
— Коли я заходжу у вищий навчальний чи в науковий заклад і бачу, що він тулиться в обшарпаному будинку, дізнаюся, що нових проектів тут не впроваджують і не вирішують силу-силенну організаційних проблем, стає очевидно: директор установи — поганий менеджер. Звісно, чудово, коли в одній людині поєднуються організатор і вчений. Однак, на жаль, таке трапляється вкрай рідко. Ми все ж таки повинні прийти до того, щоб визнати: керівник — це насамперед справжній менеджер. Від такого розуміння виграють і наука, і освіта.