Міносвіти пропонує більше не вимагати від доцентів і професорів міжнародного сертифікату з англійської
У наших освіті та науці багато проблем, але чи не найбільша - намагання змінити правила і процедури з приходом нового міністра.
Міносвіти пропонує надалі не вимагати від українських професорів і доцентів знання англійської на рівні В2, підтвердженого сертифікатом міжнародного зразка. Як відомо, це правило почало діяти з 1 січня 2016 р., за міністра Сергія Квіта. Однак не минуло й року, а від ідеї вже хочуть відмовитися. Як? Внести зміни до Порядку затвердження рішень про присвоєння вчених звань. На сайті МОН оприлюднено проект відповідної постанови Кабміну.
Здавалося б, ну яка різниця - складати професорам іспит із англійської чи ні? Насправді питання значно глибше. І річ не тільки в тому, що це цивілізаційний вибір - залишатися в російськомовному постсовку чи рухатися в англомовний світ. У тих, хто виступає за очищення й оновлення науки і освіти, виникають побоювання: чи не означає нововведення, що фільтрів, які відсіюють халтуру, стає все менше? Особливо актуально це звучить на тлі недавніх ганебних плагіатних скандалів, що не мали жодних наслідків для плагіаторів. Тоді МОН теж підготувало постанову Кабміну, якою вилучило законодавчі норми, що дозволяли позбавляти наукового ступеня за порушення, у тому числі й за плагіат.(див. "Дисертації - "взять и отемнить"? DT.UA, 24 вересня 2016 р.).
Отож питання, чи мусять професори та доценти складати іспит з англійської, викликало палкі суперечки.
Основні аргументи проти іспиту такі. Перший: "Усі науковці складають кандидатський мінімум з англійської. Навіщо їх примушувати складати ще один, хай і з отриманням сертифіката міжнародного зразка? Другий. Держава повинна спочатку створити умови для таких нововведень, як обов'язковий іспит з англійської: заздалегідь, років за 15-20, повідомити про нові правила, відкрити ефективні безплатні курси англійської, дати можливість безплатно скласти іспит. Третій: Не треба молитися на англійську. Її знання все одно не врятує того, хто хоче лише симулювати наукову діяльність. Можна подумати, що всі, хто знає англійську, одразу кинуться читати іноземні наукові журнали. І, до речі, чому іспит саме з англійської, а не французької, німецької?
Аргументи на підтримку обов'язкового іспиту з англійської для професорів і доцентів такі. Перший. Іспит, сертифікат якого вимагають від наших доцентів і професорів, визнаний в усьому світі і прив'язаний до Загальноєвропейських рекомендацій з мовної освіти. Тут знання іноземної не зімітуєш. Решта іспитів не конче гарантують наявність знань. Більше того, створюють можливості для корупції. Другий. Щоб досконало знати свій предмет, потрібно постійно бути в курсі нових знань, читати нові наукові статті та дослідження закордонних колег у своїй сфері. А це здебільшого публікації англійською. Врешті-решт, Україна хоче брати участь у програмах ЦЕРН та Горизонт-2020, і як це можна робити без знання англійської? Третій. Вимога знати англійську призупинить конвеєр присудження вчених звань.
До речі, ще у 2015 р. парламентський комітет з питань науки і освіти, очолюваний тоді Лілією Гриневич, висловлювався проти вимоги міжнародного сертифіката з англійської. У протоколі засідання від 18.03.2015 зазначено: "Учасники засідання вважають недоцільним вимогу щодо наявності міжнародного сертифіката для підтвердження знання з іноземної мови, оскільки такий сертифікат є підтвердженням загального, а не професійного рівня володіння іноземної мовою".
Не можу не навести з цього приводу влучний коментар, висловлений під час палкої дискусії в соцмережах: "Коли слухаєш на міжнародній конференції нашого науковця, який монотонно читає зі шпаргалки свою доповідь зі страшною вимовою, стає соромно і хочеться добити його, щоб не мучився. А що починається, коли йому ставлять запитання! А поляк або француз-науковець володіє англійською чудово. Науковці-китайці чудово виступають англійською! Щось треба з цим робити …з жахливим рівнем англійської мови в нас".
Напевно, зміни до Порядку затвердження рішень про присвоєння вчених звань, запропоновані Міносвіти, можуть стати кроком назад. Так, чинні правила присвоєння вчених звань потрібно вдосконалювати. Але не викиданням звідти норми про іспит з іноземної. Очевидно, що ті, хто навчався, працював чи викладав англійською мовою, не мають складати іспит на її знання. Друга пропозиція стосується викладачів інших іноземних мов: французькому філологу потрібно складати іспит не з англійської, а з французької мови, наприклад.
З іншого боку, очевидно, що самим лише іспитом з англійської мови, хоч би за якою вдосконаленою процедурою він проводився, проблеми якості наукової та викладацької роботи не вирішити. Система присудження наукових звань існує не у вакуумі. Вона вмонтована в інші системи, зрослася з ними. Хочемо якісних професорів і доцентів? Маємо боротися з симуляцією наукового процесу, з плагіатом (вчене звання неможливо отримати, не маючи вченого ступеня). Нам потрібні хороші вишівські викладачі? Маємо привести до ладу роздуту мережу вишів. Ті, котрі плодять неякісну освіту, мають бути закриті.
Проблеми володіння іноземною, звісно, починаються не у виші, а в школі. Якби школа закладала хороший базис для знання іноземної і її інтенсивне опанування тривало у виші, іспит з міжнародним сертифікатом для професора чи доцента не був би шоком.
Пам'ятаєте, ще кілька років тому велися дискусії, чи має бути в системі освіти обов'язковий шкільний випускний іспит з іноземної мови, та ще й у формі ЗНО? Таке нововведення навіть було анонсоване і обіцяне. Та на нього так і не наважилися. Занадто сильним був спротив. До речі, з тих самих причин, що і в ситуації з професорами та доцентами: всім було зрозуміло, що більшість учнів такого іспиту успішно не складе. Бо для того, щоб склали, потрібні системні зміни.
Обов'язкового ЗНО з іноземної так і не впровадили, але і в школі нічого не змінили. Совьєтік інгліш процвітає. Програми - ті ж самі. Батьки оббивають пороги репетиторів. Тест ЗНО з англійської потребує вдосконалення. Так, над цим працюють, але ж поки що в ньому немає усної частини. Ось і "натаскують" учнів переважно на граматику. Держава штампує й оплачує нікому не потрібні підручники з англійської, написані вітчизняними авторами, а батьки за чималі гроші з власної кишені закуповують дорогі оксфордські посібники. І поки що кінця-краю такій дивній кривобокій системі не видно. Ось де потрібні справжні, а не піарні шкільні реформи!
Остаточного рішення щодо того, за якими правилами присуджувати вчені звання, поки що не прийнято. До 3 листопада Міносвіти збирає пропозиції. Як зазначено на сайті МОН, надсилати їх треба на електронну адресу dak@mon.gov.ua. Та є передчуття (добре, аби воно не збулося), що остаточне рішення буде не на користь іспиту з англійської.
В Окружному адміністративному суді розглядалася ціла адміністративна справа, пов'язана з цим питанням. Суть її така: науковець позивався до Міносвіти і оскаржував певні пункти Порядку присвоєння вчених звань науковим і науково-педагогічним працівникам. Один із цих пунктів якраз стосується вимоги складати іспит з англійської мови.
Цікаво, що сам позивач залишився інкогніто, - в рішенні суду він називається Особа_1. З тексту судового рішення відомо тільки, що "ОСОБА_1 здобув повну вищу освіту за спеціальністю "Правознавство" та кваліфікацію юриста, що підтверджується дипломом серії НОМЕР_1 від 30.06.2010". А також "ОСОБА_1 здобув науковий ступінь кандидата наук за спеціальністю "Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень", що підтверджується дипломом серії НОМЕР_2, виданого на підставі рішення Атестаційної колегії від 24.06.2014.".
Суд задовольнив позов і зазначив, що наказом МОН від 14.01.2016, "фактично встановлено необґрунтовані та протиправні обмеження для бажаючих отримати вчені звання".
Відповідач - Міністерство освіти - заперечувало проти позовних вимог і просило відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Тому що "вимоги до здобувачів вчених звань сформульовані в загальному у постанові Кабінету міністрів України
№ 656 від 19.08.2015 "Деякі питання реалізації статті 54 Закону України "Про вишу освіту" та більш детально в Порядку присвоєння вчених звань науковим і науково-педагогічним працівникам, затвердженому наказом Міністерства освіти і науки України № 13 від 14.01.2016… а отже зазначений порядок відповідає положенням Закону України "Про вишу освіту" та вказаній постанові Кабінету міністрів України".
Знаєте, в чому іронія долі? У тому, що вся ця катавасія навколо іспиту з англійської відбувається у "рік англійської мови". Його оголосив таким президент. Своїм указом №641/2015. А найцікавіше те, що в цьому указі є завдання для Кабінету міністрів: "Удосконалення законодавства України у сфері освіти і науки щодо визначення переліку посад педагогічних, наукових та науково-педагогічних працівників у вищих навчальних закладах і наукових установах, кваліфікаційною вимогою для зайняття яких є володіння англійською мовою, а також запровадження вимоги щодо англомовної компетентності для присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань".
Це завдання і було виконане. А тепер Кабмін (МОН) пропонує скасувати виконання завдання президента? Якось не комільфо виходить.
Обговорюючи пропозиції МОН до змін у Порядку затвердження рішень про присвоєння вчених звань, дискутанти здебільшого звертають увагу лише на іспит з англійської. Але інші пропозиції також дуже неоднозначні. Деякі з них уже були реалізовані до 2014 р., а потім - вилучені. Тепер, схоже, переживають воскресіння. Наприклад, Міносвіти знову хоче впровадити правило: перед присвоєнням звання професора претендент має пропрацювати останній календарний рік на одній кафедрі на посаді професора з оплатою праці не менш як 0,25 посадового окладу. "Це ... унеможливлює люфт для асистентів, доцентів, які не в милості у завкафедр чи деканаті…Хто знає внутрішньо-університетську кашу висування на в.о., думаю, зрозуміє, про що йдеться". "Широкі верстви такі щасливі з дозволу не вчити англійську і залишатися відсталими, що не побачили в нових правилах вимоги повної покори начальству (необхідність стажу - переведення на посаду). Чи повна покора - це все одно умова роботи в університетах, і нові правила нічого не змінюють?" - звучить у дискусіях.
Крок уперед - два кроки назад. Скільки ж можна?