Ученим Прінстонського інституту (штат Нью-Джерсі) вдалося в кілька разів перевершити цю максимальну швидкість. Для цього Ліджун Ванг із колегами створили з опромінених лазером атомів цезію своєрідну «парову хмару», яка викривляє, стискує й, зрештою, прискорює світлові хвилі до такої міри, що світлові імпульси долають довжину цієї хмари за проміжок часу, що дорівнює 1/300 інтервалу, потрібного для подолання світловою хвилею такої самої відстані у вакуумі. Утім, досі вважалося незаперечним, що будь-яке середовище, щільність якого перевищує щільність вакууму (який, за визначенням, узагалі не має щільності), уповільнює проходження світлових хвиль. Зокрема, у воді швидкість поширення світла зменшується на чверть, порівняно зі швидкістю поширення у вакуумі, а в склі — на третину.
Проте, як з’ясувалося, існують середовища, які сприяють підвищенню швидкості проходження через них світлових хвиль. Світловий імпульс, як і сонячний промінь, складаючись з окремих груп хвиль різної частоти, піддається процедурі так званої аномальної дисперсії. В результаті окремі складові початкового імпульсу долають однакову відстань по-різному, однак на виході знову об’єднуються в єдине ціле. Проте детектори, встановлені на вході й на виході парової камери, фіксують, що пік вихідного імпульсу реєструється на виході на одну шістдесятидво-мільярдну частку секунди раніше, ніж пік вихідного імпульсу реєструється на вході.
Учені й не сподіваються, що середньостатистичному обивателеві під силу розібратися у всій цій премудрості, яка, виявляється, зовсім не спростовує саму теорію відносності. Проте оптиковолоконні технології, в яких це відкриття зможуть застосувати, вже в найближчому майбутньому стануть доступні багатьом.