Ігор Шевченко |
Науковими дослідженнями займаюся чверть століття. Останнє десятиліття перед очима проходить методичне знищення цього роду діяльності в Україні. Дивитися на таке спокійно не можна. У зв’язку з цим уперше взявся не за аналіз наукових даних (як звичайно), а спробував проаналізувати постанову Верховної Ради на звіт Кабінету міністрів про розробку державної стратегії відродження та підтримки наукоємних технологій, підписану Литвином 14 січня 2003 року. Скорочено ця довга і претензійна постанова звучить так: «Про діяльність Кабінету міністрів України щодо розробки державної стратегії відродження і підтримки вітчизняного виробництва та розвитку високих наукоємних конкурентоспроможних технологій… як найважливішої умови зростання добробуту населення та досягнення Україною статусу розвиненої країни». Прочитавши це, захотілося вигукнути: панове, ви хоч уявляєте суть проблеми, на яку витратили стільки слів, і рівень її складності?..
В основі своїй усе, здавалося б, досить просто. Щоб розвивати високі технології, потрібно мати гроші й адекватно фінансувати тих, хто вміє це робити. З грошима усе ясно — звідки вони візьмуться в країні, у якій половина економіки в тіні, а деякі успішні банки та підприємства (які не в тіні) знищуються лише тому, що потенційно можуть фінансувати опозицію? А нинішня влада боїться ж не лише опозиції, а й власного народу. Природно, їй просто ніколи думати про науку та всілякі інші стратегічно важливі речі. Усі її думки спрямовані на одне — як забезпечити лояльність силових структур. Тому влада піклується лише про щедре фінансування силових структур — своєї останньої опори.
А тим часом мозок нації швидко «скорочується» — спеціалісти відходять, нечисленні перспективні молоді вчені, які встигли чогось навчитися, пакують валізи. Зникає найцінніше — наукові школи. Цей процес зайшов так далеко, що вже близький до завершення. Для відновлення цього національного надбання знадобляться десятиліття! Ще п’ять років такої вакханалії — і на конкурентоспроможних технологіях в Україні можна буде поставити жирний хрест! Спеціалістів у цій країні не буде, залишаться тільки шарлатани від науки з купленими дипломами, ступенями, званнями...
Діяльність Кабміну України визнано в постанові Верховної Ради недостатньою, і це при тому, що обсяги виробництва лише в електроніці зменшилися більш як у 100 разів. На мою думку, це не так недостатня діяльність, як недостатнє шкідництво у власній країні! Так би мовити, Кабмін зробив усе, що міг, але один відсоток електронного виробництва все ж таки вцілів.
У заключній частині постанови йде стандартний набір заклинань: розробити програму, визначити пріоритети, забезпечити умови, розробити механізми реалізації тощо. Хто це робитиме? Ті, хто останні десять років жив «за поняттями» і розтягував країну по кишенях?
Адже для них сьогодні головна проблема — як провести наступника і продовжити все те, для чого наука у принципі не потрібна. Їм потрібні не освічені, незалежні, ініціативні громадяни (науковці в тому числі), а бідний, забитий, доведений до повного розпачу електорат, готовий на виборах продати свій голос за пляшку пива чи кілограм цукру! Саме на це влада готова витрачати державні гроші. Потрібні кошти владі й на те, щоб заманювати депутатів у «правильну» фракцію. Усім, хто уважно стежить за долею науки й інновацій в Україні останніми роками, цілком очевидно — неможливо врятувати науку і Президента одночасно...
Показово, що чиновницький інтелект в Україні здатний взаємопов’язувати словосполучення «розвинена країна» і «зростання життєвого рівня» із поняттям «наукоємні технології», однак не зданий зіставити їх із такими простими й доступними категоріями, як моральність та мораль!
Переконаний, не потрібні особливі інтелектуальні зусилля, щоб зрозуміти: розвиток високих технологій, як і всієї України, почнеться лише після зміни системи влади в країні. Ключова проблема лежить у політичній площині. Річ у тому, що наявна виконавча влада перебуває в глибокому протиріччі з народом і його інтересів не представляє. Причина цього — в нинішній Конституції, що надала Президентові право призначати виконавчу владу в країні аж до районного рівня, а також право розпоряджатися силовими структурами. Ці дві обставини — головні відмітні ознаки авторитарного режиму.
Країна в цілому і наука зокрема не почнуть розвиватися доти, доки виконавча влада на всіх рівнях не обиратиметься громадянами і не виражатиме інтересів народу. Якщо громадяни сплачують податки (з яких фінансується й наука), вони повинні обирати, а отже контролювати тих, хто цими грішми розпоряджається. У цьому й полягає головний сенс конституційної реформи. Щойно зміни будуть зафіксовані в Конституції і при цьому будуть суворо виконуватися, зникне головний бар’єр, який відокремлює Україну від демократичної Європи. Чим швидше це станеться, тим більше шансів в України зберегти рештки високотехнологічної економіки. Але керувати цим процесом, як і всією країною, мають принципово інші люди.