Закінчення курортного сезону в Криму зазвичай супроводжується напливом хвилі з’їздів, конференцій, семінарів, що проводяться на базі спорожнілих місцевих готелів і санаторіїв. Серед цих заходів 4-та міжнародна конференція «Актуальні проблеми інтелектуальної власності», що відбулася в першій декаді вересня в Алушті, мабуть, не вирізнялася нічим особливим. Понад сто учасників приїхали звідусіль — від Японії до Швейцарії, аби провести три дні в безперерв-них дискусіях.
Інтелектуальна власність — унікальна ділянка людської діяльності. Вона поєднує людей найрізноманітніших професій: юристів, учених, інженерів, патентознавців, економістів, статистиків... Вони не мають навіть спільної мови, якою могли б між собою домовитися. Іноді їхні диспути одне з одним схожі на розмову глухого і сліпого. І все-таки в одному на конференції всі були однодушні — без нових винаходів, без їх захисту й ефективного впровадження у виробництво промисловість приречена на животін-ня, а підприємства, які навіть успішно функціонують сьогодні, — на неминуче банкрутство. Така загальна тенденція розвитку в жорстокому сучасному світі.
А в тому, як допомогти підприємствам уникнути такого сумного кінця, думки розійшлися. Фахівці різних шкіл і напрямів пропонували свої рецепти. Українські учасники інколи темпераментно звинувачували одне одного в тому, що мало зроблено, й намагалися поіменно назвати винних. Голова недавно створеного Державного департаменту інтелектуальної власності Микола Паладій навіть провів «круглий стіл», який, за задумом, був покликаний виявити больові точки й надати новій структурі динамічного імпульсу.
Про непрості проблеми інтелектуальної власності ми ще продовжимо розмову на сторінках «ДТ» і, гадаю, повернемося до результатів цієї конференції, але дві проблеми, порушені на ній, видаються особливо актуальними. Про них і піде мова.
Стагнація інтелекту нації
Статистичне дослідження обсягів патентної інформації — достовірний індикатор науково- технічного прогресу. Він може стати «ча-рівним прожектором», який дозволить зазирнути в майбутнє техніки на 10—15 років наперед, бо саме за такий час конкретний винахід пройде шлях від публікації патенту до його використання у виробництві.
Динаміку винахідницької діяльності в нашій країні докладно досліджували в Українському інституті науково-технічної інформації (УкрІНТЕІ). Для аналізу відібрали такі галузі: промисловість, будівництво, геологія, лісове, сільське, транспортне господарства, збірні галузі — водне й тарне господарства, а також охорона здоров’я й охорона довкілля. Висновками на конференції поділився ке- рівник інформаційно-методичного Центру з питань інтелектуальної власності П.Цибульов. Як з’ясувалося, риса, найбільш притаманна дослідницькій активності в нашій країні, — крайня нестабільність. Найбільший її ріст припадає на 1994-й і 1997 роки з наступними різкими спадами в 1995-му й 1998 роках.
Не вельми тішить і те, що основою для одержання патентів в Україні за період 1993—1998 років є винаходи, створені в радянські часи (40,5%) і «слабкі» патенти, видані вже під час незалежності, але... без проведення експертизи по суті (28,8%). Питома вага «сильних» патентів, виданих із проведенням експертизи по суті, за цей період становить лише 23,2%.