Віталій Межжерін |
Не втомлююся повторювати істину, яка людині була відома завжди, проте так і не стала безумовною складовою свідомості. Її висловлюють по-різному. Одні стверджують, що все повертається на круги своя, інші формулюють «загальний природний закон», треті кажуть, що наша планета пульсує, дихає, стискається й розширюється, завантажується й розвантажується енергією. Поет же написав так: «Все — ритм и бег, извечное стремленье!» (І.Бунін). Мені особисто подобається аналогія «яйця» та «курки». Їм відповідає: коли все в одному й одне в кожному, коли все міститься в одній єдиній клітинці й коли воно присутнє в усіх об’єктах розгорнутої світобудови. Під яйцем розуміють жіночу статеву клітину, з якої може розвитися організм. Будучи заплідненою, вона несе в собі всю генетичну інформацію про нього, що забезпечує його розгортання в розвинену форму. У результаті кожна нова клітина курки набуває тієї генетичної інформації, яка була в яйцеклітині. Це дає підстави говорити, що курка, яка знесла яйце, згортає себе до однієї єдиної клітини, а курча, що вилупилося з нього, розгортається в курку.
На розвинений організм звертали більш пильну увагу, а тому йому повезло більше. З ним стали пов’язувати еволюцію, яка на латині означала розгортання, а перейшовши до інших народів, стала синонімом змін і розвитку в природі й суспільстві. Це призвело до того, що про згортання забули. Історичний процес, як і плин фізичного часу, придуманого людиною, став однонаправленим, таким, що безупинно віддаляється від моменту створення світу. Революції не порушували загальний плин цього процесу. Вони відігравали роль «локомотивів історії», за допомогою яких удавалося переборювати підйом на наступний ступінь історичного розвитку.
Всесвіт і час
Парадокс у тому, що час, який біжить виключно вперед, відраховується круговоротом, циклами, біжить по колу. Відомо, що в основі всіх календарів лежить чергування дня й ночі, тобто обертання Землі навколо власної осі; і розташування небесних тіл на небокраї, що змінюється внаслідок обертання Землі навколо Сонця. У результаті календарі базуються на циклах, які мають різну протяжність. Це дозволяє вести відлік не лише днів, а й місяців, років, століть і тисячоліть.
Якщо уявити собі календар у вигляді механічного годинника, всередині якого є зубчасті шестерні різного діаметра, які відраховують різні одиниці виміру часу, то стане зрозумілим наступне. Вершина зубця або найглибше місце западини можуть бути прийняті за точки відліку. Приміром, найвища точка сонцестояння — полудень, її протилежний стан — північ, повний Місяць або його відсутність на небокраї, найкоротший чи найдовший день.
Варто враховувати, що всі природні цикли перебувають у певних відносинах, подібно тому, як це має місце в механічних годинниках між шестернями. Проте є й суттєва відмінність. Вона полягає в тому, що природні круговороти не являють собою ідеальних кіл, вони більше нагадують еліпси. Тому рух по них супроводжується прискоренням і уповільненням, що дає підставу говорити про прискорення й уповільнення перебігу часу. Реальний час тече нерівномірно.
Зважаючи на те, що кола мають різні розміри, моменти прискорення й уповільнення в них не збігаються: у меншому колі ці події можуть припадати на протилежні стани великих кіл. Така розбіжність неминуче породжує помилку, як, приміром, це відбувається в нашому обчисленні часу. Сьогодні в його основі лежить «атомна секунда», яка визначається частотою радіоактивного розпаду й характеризується високою сталістю, точністю. Проте у великих інтервалах часу, які визначаються обертанням Землі навколо своєї осі й Сонця, між різним часом — атомним і земним — виникає розбіжність, що з часом поступово накопичується й приводить до суттєвих розходжень на початку та кінці доби, які визначаються за сходом і заходом Сонця. Якщо не здійснювати корекцію між різним часом, то помилка може досягти багатьох днів, як це вже було в минулому.
Корекція
всесвітнього часу
Всесвіт схожий на механічний годинник. Він являє собою систему круговоротів, кожен із який здійснює відлік часу, має власний час. В основі обчислення лежать події. Приміром, при обчисленні геологічного часу беруться в розрахунок періоди накопичення опадів чи вимирання організмів. Зважаючи на те, що в межах круговороту швидкість то зростає, то знижується, відстань між подіями має тенденцію скорочуватися або збільшуватися. У період «вдиху», або розгортання біосфери, щільність подій за одиницю фізичного (абсолютного) часу зменшується, її власний час сповільнюється, у період «видиху», згортання, ідуть зворотні процеси. Особливий інтерес представляє другий момент. Розглянемо його на одній моделі.
Спіральні галактики мають вид годинникової пружини. Це дозволяє провести з нею певну аналогію. Під час заведення годинника пружина стискається. Після досягнення максимального стискання на кожному з її витків ми можемо нанести позначки таким чином, щоб вони розташовувалися один над одним. У такому випадку відстань між ними буде найменшою. Тепер годинник пішов, пружина почала розкручуватися, а позначки розбігатися. Ця модель не тільки своєю початковою умовою — схожістю зі спіральними галактиками, — а й наступною поведінкою багато в чому нагадує нам поведінку планет у Сонячній системі й навіть галактик у Всесвіті. Приміром, відомо, що коли Сонце, Венера і Земля вишиковуються в одну лінію, то відстань між Землею і Венерою стає мінімальною, а до Землі звернена одна й та сама «точка» венеріанської поверхні. Приблизно те саме відбувається і з Марсом у період великих протистоянь, коли його відстань до Землі скорочується від 101 млн. км до 55 млн. км. Нарешті, відомо явище, що отримало назву «парад планет», коли вони неначе вишиковуються в одну лінію. До цього можна додати й те, що сьогодні у вчених досить підстав говорити про «розбігання» галактик, тобто про те, що «всесвітня пружина» розкручується і йде процес розширення Всесвіту.
Отже, наша модель дозволяє сказати, що ситуація, при якій розташування однієї точки немов прив’язує до себе всі інші, має місце тоді, коли пружина стиснута. Останнє дає підстави вважати, що точки, які бігають при розгортанні пружини по своїх траєкторіях, мають загальний старт, тобто можуть перебувати в такому стані, який для них є тим самим. Цей стан виступає в ролі сигналу «точного часу», коли всі запускають хід своїх годинників. Іншими словами, момент стискання забезпечує корекцію всіх часів.
Тепер варто пригадати, що будь-який відлік часу пов’язаний із подіями, які відбуваються в процесі реалізації того чи іншого круговороту. Будь-яка подія являє собою роботу, а робота здійснюється з використанням енергії. При цьому, якщо в одному місці круговороту якась подія пов’язана з поглинанням енергії, то в іншому відбувається її втрата. Приміром, якщо в східній півкулі нашої планети день і йде процес поглинання сонячної енергії, то в західному — ніч, що супроводжується втратою тепла. Будь-який круговорот має вигляд хвилі, що біжить. Зважаючи на те, що власний простір-час стискується й розширюється, події в ньому мають тенденцію ущільнюватися чи відсуватися один від одного. Це можна порівняти із серцебиттям, яке може частішати й сповільнюватися. І такі зміни відбуваються в усіх круговоротах, тобто на усіх витках пружини, яку ми вибрали як модель. З усього цього легко зрозуміти, що відбуватиметься, коли пружина стискується й до однієї точки прив’язуються всі інші. Щільність подій зростає не лише на кожному витку, а й у межах усієї пружини.
Велика кількість подій, що відбуваються в різноманітних круговоротах, ми схильні класифікувати як катастрофи. До них ми відносимо землетруси й виверження вулканів, повені й посухи, урагани, тайфуни, торнадо й т.п., що відбуваються в літосфері, гідросфері й атмосфері. У результаті, природа екзаменує всіх. Ті, хто не витримує випробувань, гине. З цими періодами пов’язані великі вимирання, із яких найвідомішими є вимирання динозаврів.
Хто має шанс вижити?
Під час великих вимирань гине чимало, але не всі. Нитка життя на планеті не обривалася, біосфера просто стискувалася разом із усією планетою. Вони є одним із найважливіших моментів існування Землі, оскільки в період стиску і різкого збільшення частоти подій відбувається інтенсивна витрата енергії, планета розвантажується від енергії. І це розвантаження здійснюється у вигляді переважної втрати тепла, що веде до остигання її тіла, яке супроводжується наступними похолоданнями чи навіть оледеніннями. Щоб тіло зовсім не охололо, планетарна «топка» має бути завантажена черговою порцією палива. Ним і є органічна речовина, що утворюється в результаті використання енергії сонячного випромінювання, тобто в процесі фотосинтезу. Цю думку добре ілюструють періоди вуглетворення на планеті, які мали місце в кам’яновугільному та крейдовому періодах. Отже, великі вимирання запрограмовані. За їхній рахунок космічна енергія, енергія Сонця надходить углиб планети і забезпечує підтримку сталості її внутрішнього середовища. Легко зрозуміти, що будучи закономірним, а не випадковим процесом, стиск біосфери і настання періодів великих вимирань можна прогнозувати, пророкувати з великою точністю. Вони неминуче пов’язані з періодами корекції «всесвітнього годинника».
За умов високої щільності катастрофічних подій вижити складно, проте все ж можливо. Це досягається за рахунок уміння «обганяти час», випереджати ті події, які відбуваються в навколишньому середовищі. До числа універсальних дій такого роду варто віднести високу швидкість розмноження, за рахунок якого покриваються втрати. Між швидкістю розмноження й індивідуальною тривалості життя існує зворотна залежність, що власне й визначає вимирання гігантських форм.
Друге пов’язане з високою функціональною «рухливістю» — здатністю швидко переключати свої функції, чимало з яких забезпечують індивідуальне виживання.
Третя дія пов’язана зі здатністю швидко переміщатися в просторі. Пригадаймо, що в професії злодія й дипломата головне — це вчасно втекти. Ефективність таких дій визначається тим, що самі події підпорядковуються «загальному природному законові»: якщо в одному місці чогось прибуло, то в іншому обов’язково убуде. Такий їхній хід і визначає доцільність сезонних міграцій птахів та інших тварин.
Нарешті, четверта складова стратегії виживання пов’язана з тим, що варто відносити до розумної діяльності. Під нею необхідно розуміти доцільну поведінку. Саме воно представляє найдешевшу й найшвидшу форму реагування на будь-які зміни в середовищі. Недаремно вигадана загадка: «Що на світі найшвидше?» Відповідь відома: «Думка!» Це й визначило, що еволюційний процес у хребетних тварин йшов у напрямі цефалізації — бурхливого збільшення розмірів головного мозку.
«Людина — це трагічна тварина!»
Історичний розум людини виник як прояв духовного зв’язку з біосферою, своєю планетою і з усім Всесвітом. Цей зв’язок виявляє себе у вигляді здатності пульсувати разом із ними: згортатися до тієї точки, із якою пов’язаний загальний старт і надалі розгортатися до такого стану, коли розум спроможний охопити Всесвіт, що розширюється. Отже, головним у взаємодії мозку з Всесвітом є його здатність коригувати власний час згідно з часом істинного світу. Все це знайшло своє втілення в монументальній формі єгипетських пірамід, які відбивають собою Всесвіт, що розгортається, спрямований до Бога, а також у вигляді малої скульптури, яку зображували подібною до жіночого тіла, усередині якого розміщалося ще одне — дитяче, тобто втілювало в собі ідею яйця чи матрьошки. Людина розумна все це усвідомила ще на зорі свого існування, проте, розірвавши єдність з природою, вона втратила й розум. Причому ця втрата має вигляд катастрофічного процесу.
У тридцяті роки минулого століття німецькі психіатри зазначали, що серед корінних європейців тридцять відсотків людей страждає на душевний розлад. Через тридцять років вже американські психоаналітики наводять цифру 70%. Сьогодні цитують професора Леонгардта (див. «ДТ», №2, 2001), який стверджує, що у світі немає жодної людини, в якої до тридцяти років не сформувалися б певні відхилення у психіці. Іншими словами, суспільство перетворилося на одну суцільну божевільню. Власне, це передбачав ще німецький психіатр Вільгельм Ланге-Ейхбаум. Ось, що він писав: «Звичайно, може з’явитися філософ цінностей, цілком здоровий, зовсім простий і сказати нам: «Ми не хочемо біонегативного в будь-якій формі. Ми хочемо лише здорового й квітучого життя. Правда, зрозумілість і здоров’я — нероздільні. Геть ілюзії, геть галюцинації і безумність! Геть із усіма вашими оманливими й брехливими містеріями з галузі «безумності» і негативного! Геть із усім цим шахрайством і ореолом навколо туманної нісенітниці й чаклунства! Ми хочемо бути вільними здоровими людьми на вільній землі...» І ми, мабуть, погодимося зі словами цієї здорової, простої людини. Мабуть. Проте якось може вийти дуже дивна річ. Ми стоїмо перед нашим ідеалом здоров’я — у меншості. А більшість людей із темних глибинних інстинктів знову тяжітиме до «ірраціонального», дикого, безмірного, незрозумілого, страшенно ненормального, до «божевілля» у будь-якій формі... Людина — це трагічна тварина!»
Ці слова не можна вважати пророцтвом. Вони просто підводять певний підсумок, обгрунтовують судження, які висловлювалися нефахівцями. Як зазначив ще Гейне: «Де велика людина відкриває свої думки — там і Голгофа». А Шиллер цю саму думку висловив у віршованій формі.
«Встарь был мрак —
и мудрых убивали,
Нынче — свет,
а меньше ль палачей?
Пал Сократ
от рук невежд суровых,
Пал Руссо —
но от рабов христовых —
За порыв создать
из них людей»
Становище, яке склалося, свідчить про те, що після останнього згортання біосфери, що мало місце приблизно десять тисяч років тому, людство, рухаючись своєю траєкторією, яка являє собою ланцюг цивілізацій, що змінюють одна одну, відірвалося надзвичайно далеко від природних процесів, і його простір-час потребує грунтовної корекції. Цей відрив у християнській релігії трактується як розрив з Богом, а сама корекція розглядається як апокаліпсис, що протікатиме на тлі величезного числа катастрофічних подій і має всі ознаки великого вимирання, кари Господньої.
Усе в одному
Якщо згорнути попередню інформацію, то результат виглядатиме таким чином. Цивілізована людина, яка творить свій власний світ, намагається з його допомогою покінчити зі своєю залежністю від природи. Проте всі її спроби досягти поставленої мети зазнають поразки, оскільки вона продовжує перебувати в просторі-часі Всесвіту і тому зобов’язана звіряти плин того часу, який вона винайшла, створивши механічний годинник.
Спроби покінчити з цією залежністю виявляються не лише в тому, що людина придумує абсолютний, фізичний час, який однонаправлений і тече рівномірно й прямолінійно, а й у прив’язці календарів до якихось історичних подій: приходу нового фараона, народження Ісуса, втечі Мухаммеда (Магомета) із Мекки в Медину й т.п. Проте ці точки відліку завжди лягають на природну шкалу часів, тобто співвідносяться з положенням небесних тіл, які є об’єктом пильної уваги астрології й залежно від чого вона розглядає «долю» людини. І в цьому є певний резон, оскільки енергетика всієї біосфери виявляється залежною від того, наскільки далеко розбігаються події, які відбуваються в ній.
Рівномірний відлік часу в нерівномірній шкалі його істинного плину потребує постійної корекції. Сьогодні коригування часу відбувається стрибкоподібно шляхом його зсунення на 1 секунду, коли різниця атомного та єдиного (усесвітнього) часу перевищує 0,9 секунди. Тому суттєвої розбіжності між природним перебігом часу й тим, який відраховують інструменти, створені людиною, немає. Раніше, хоча коригування здійснювалося не в секундах, а в днях, вона все одно мала місце. Саме з цієї причини момент стискання, який ми виявляємо сьогодні в календарі, збігається з таким, що відбувається в природі Землі. Перше виявляє себе таким чином, що «згортання пружини» прив’язує основні календарні події до першого дня. Він виявляється першим днем тижня — понеділком, першим тижнем, першою декадою, першим місяцем, першим роком століття, першим століттям тисячоліття і, нарешті, новим тисячоліттям. Образно кажучи, цей день являє собою «яйце», в якому зібрана інформація про певний тимчасовий відрізок, що включає в себе і сам момент згортання.
Чи варто дивуватися, що про це здогадувалися наші мудрі попередники? Я говорю «здогадувалися», оскільки в Новому Завіті говориться, що точного часу апокаліпсиса ніхто не знає. Пророцтва Нострадамуса вказують лише на окремі події, які можуть мати місце незалежно від того стану, в якому перебуває біосфера. Ці події, будучи пов’язаними з певними кругообігами, як і затемнення, легко можна розрахувати й передбачити, але окремо вони ще не свідчать про перехід планети до стану стискання. Підтвердженням останнього може бути лише різке зростання катастрофічних подій і теплового розвантаження планети, що веде до потепління в атмосфері й гідросфері, а також збіг їх із згортанням, яке відбувається в календарі. Усе це й відбувається сьогодні.