Не хоче українська молодь займатися точними науками — хоч плач! Не хоче йти на фізичні та хімічні факультети, не прагне здобувати математичну освіту. А без усього цього не побудувати багатої та незалежної країни.
На щастя, в Україні з’явилися вчені, які мислять по-європейськи. Вони спробували створити такі умови для юних і талановитих українців, щоб їм не хотілося їхати на пошуки наукового щастя в блакитні далі, а робити науку тут. Одним з преставників цієї групи є Олексій Боярський.
Коротка довідка: Олексій Боярський, фізик-теоретик. Галузь наукових інтересів — фізика та астрофізика високих енергій. Вік — 35 років. Представник нового покоління українських учених, які пробилися для занять наукою до найкращих лабораторій світу. Так, у 1999 році він захистив дисертацію і почав працювати в Голландії в нобелівського лауреата Джерарда Хофта. Потім якийсь час трудився в Інституті Нільса Бора в Данії, а з 2003 року переїхав до Швейцарської політехнічної школи.
О.Боярський не раз друкував у ЗМІ проекти, як зробити українську науку більш ефективною. А знаменита стаття К.Ширмаєра, в якій відображена точка зору молодого теоретика і його іменитих колег-академіків в The Nature взагалі наробила багато галасу. Деякі представники нашого наукового істеблішменту вважали, що такі пропозиції підривають підвалини академічної науки. Хоча в них, як вважає О.Боярський, нічого крамольного не було. Просто група патріотично налаштованих українських учених привернула увагу до того, про що, власне, уже не раз говорив Б.Патон та інші академіки, — потрібно щось терміново робити, аби учена спільнота України була укомплектована представниками різного віку, а не лише тими, кому за 60.
Після помаранчевої революції було запропоновано проект розвитку точкових центрів науки в Україні. О.Боярський разом з колегами підключився до роботи науково-освітнього центру, створеного раніше на базі Інституту теоретичної фізики та декількох кафедр фізичного факультету Національного університету ім. Т.Шевченка. Була розроблена міжнародна програма, складені проекти, які виграли два гранти Швейцарського наукового фонду. Так, завдяки роботі фахової команди, запрацював Центр для обробки даних, отриманих з космічних телескопів.
До відома: кожний такий прилад коштує принаймні мільярд доларів. Звичайно, наша наука самотужки таку споруду побудувати не зможе. Для її створення об’єднують кошти і зусилля вчені багатьох розвинених країн. Та українські фізики можуть взяти участь у найважливішій частині експерименту — в опрацюванні даних, які надходять із космічного телескопа. Проте для цього треба підготувати високопрофесійну команду.
— Коли ми почали її створювати, — розповів Олексій Боярський, — зразу зорієнтувалися на тих, хто тільки-но закінчив вуз, або навіть на старшокурсників. Їх спеціально підучили — для цього відправили до Швейцарії. Крім того, у Києві був організований міжнародний семестр з теоретичної фізики, на який запросили найкращих європейських учених. Ця програма триває вже третій рік. Вона добре себе зарекомендувала.
Крім усього іншого, ми намагаємося іменитих гостей запрошувати й у фізико-математичні школи Києва. Так, у грудні минулого року провели презентацію астрофізичної обсерваторії. Для цього зібрали близько сотні школярів і розповіли їм цілком доступною мовою про те, що вивчаємо: чорні діри, народження Всесвіту, фізичні явища в Космосі. Важливо, щоб майбутні студенти самі переконалися в тому, наскільки в сучасного фізика масштабні й цікаві наукові проекти і наскільки передові технології в них використовуються.
І ще: багато людей, котрі здобули серйозну фізичну освіту, навіть якщо і не стають дослідниками, виявляють себе успішно на найрізноманітніших напрямах, наприклад: у комп’ютерному, банківському, менеджерському бізнесі. Відомо багато випадків з ученими в Європі та США, які, пішовши з фізики, відразу дістали зарплату 100—200 тисяч доларів. Тобто на фізфаку можна здобути освіту, яка дасть молодим максимум можливостей, адже фізика — не тільки ключ до пізнання світу, і навіть до розуміння процесів у суспільстві. Вона надає людині досвід аналізу, який з великим успіхом застосовується і за межами науки: від фінансів і маркетингу до задач розрахунку транспортних сіток та інше.
Навесні ми хочемо повторити зустріч із школярами. Запросимо учнів із природничо-наукового ліцею № 145. Тут можна зустріти дуже талановитих дітей. У місті є й інші ліцеї з фізико-математичним ухилом, звідки виходить багато видатної молоді. Нині до аспірантури Женевського університету приїхав студент, котрий колись навчався в такому ліцеї. Він за два місяці розібрався в дуже складній темі й написав статтю, яка зробила би честь іменитому професорові.
Ми запросимо учнів і зі звичайних шкіл. Переконаний, що їм буде цікаво на нашій зустрічі, оскільки розповідь про фізику можна супроводити масою яскравих картинок і демонстрацією цікавих технологій. Переконаний, молодь можна захопити не лише танцями та перукарським мистецтвом, а й серйозною сучасною наукою...
До речі, коли ми вмовляємо професорів із Європи приїхати до Києва, то кажемо їм: вони матимуть студентів, які справді хочуть щось знати. Вчені зі світовими іменами їдуть в Україну і не шкодують — на них очікує тут вдячна аудиторія. Ми все це оплачуємо за рахунок гранта. Важливо, що багато студентів, які беруть участь у проекті, мають керівника не лише в Києві, а й у Європі.
Однак в усього, як кажуть, є і зворотний бік: щойно ми навчили молодих учених, виникає проблема — як утримати їх в Україні. Зрозуміло, рано чи пізно вони однаково поїдуть, адже багатьом з них знадобиться досвід роботи за межами України. Адже міжнародний науковий авторитет можна набути тільки у визнаних наукових центрах.
І усе ж заради розвитку науки в Україні потрібно, щоб вони виконали певний обсяг робіт тут і змогли до свого від’їзду навчити нову групу молодих людей, узятих із студентської лави. Тоді в нас може скластися своєрідна естафета і цей напрям інтенсивно розвиватиметься.
У що упирається розв’язання проблеми? Природно, у кошти. Академія має гроші, й чималі. Вона цілком могла б профінансувати таку схему відродження на кількох напрямах. Щоправда, у НАНУ існують сталі правила, відповідно до яких гроші розподіляються рівномірно. Коли ж гроші в інституті ділять порівну, створюється сприятлива ситуація для тих, хто не бажає особливо напружуватися.
Щоб змусити науковий колектив інтенсивно трудитися, потрібний справжній конкурс, на якому вигравали б найпроривніші проекти, а вигравши, їхні автори діставали би хороші умови для старту. У нашому астрофізичному проекті, організованому на кошти міжнародного гранта, всі ці умови виконані: придбано передове обладнання, є гроші для поїздок учасників у найкращі лабораторії світу на стажування, на наукові конференції, кошти на публікації в найкращих журналах, на зарплату...
Перспективність такого підходу до організації науки раніше за нас зрозуміли наші сусіди. У Москві є кілька таких центрів — в Інституті ядерних досліджень, Інституті космічних досліджень та в інших, — де молоді учені прагнуть попрацювати якийсь час перед тим, як вирушити за кордон. У створених тут умовах, у всякому разі на початковому етапі, вони можуть набути ім’я і кваліфікацію навіть швидше, ніж за кордоном. Важливо відмітити, що в такі передові центри люди повертаються з великою охотою. В Україні слід створити такі самі осередки. А для цього потрібний справжній відкритий науковий конкурс — без знайомств, блату, лівих грошей. Організувати його не так складно, як здається. У Швейцарії три державні мови: французька, німецька та італійська. Однак наукова частина кожного проекту пишеться англійською, тому що її оцінюватимуть не швейцарські колеги, а фахівці з інших країн.
Такий підхід є каменем спотикання для багатьох маститих учених в Україні: як це нас рецензуватимуть іноземці? Це заважає засвоєнню міжнародно визнаних стандартів і інтеграції нашої країни в європейську і міжнародну науку. В результаті Україна не використовує багатьох дуже вигідних можливостей у сфері наукового співробітництва. Які можливості відкриваються перед українською наукою в Європі, видно бодай з того, як наші вчені працюють тут у найкращих лабораторіях. І вони пробилися не завдяки допомозі МОН — самі пройшли конкурси й щодня доводять своєю працею, що вони не гірші за своїх західних колег.
Нині ми пропонуємо — нехай для початку не на рівні академії, а принаймні на рівні Фонду фундаментальних досліджень — прийняти схему, за якою можна було б розвивати окремі проекти. Звичайно, системно зробити це було б краще, але поки не до жиру.
— Заведено думати, що будь-яка серйозна реформа в НАНУ зведеться до того, що все її майно розкрадуть і від академії не залишиться нічого.
— Можливо, у цьому є частка істини. Давайте подивимося на приклад Грузії — там при владі молоді люди. Вони дійшли висновку, наскільки я знаю, що їхній країні фізика в такому обсязі, який був раніше, не потрібна. Тому чудові будинки, які належали академії в центрі міста, продаються, а гроші надходять у міський бюджет. Так країна рятується від зайвих витрат.
На мій погляд, для нашої країни такий шлях неприйнятний. Ми повинні максимально зберегти всі досягнення і напрацювання старшого покоління українських учених. Україна не може обійтися без природничих і точних наук, тому слід створювати окремі структури, які відразу працюватимуть за міжнародними стандартами. Це будуть точки зрощення і контактів зі світовою наукою, яка у своїй основі єдина. Може, для початку треба виділити кілька інститутів на пріоритетних напрямах і залучити сюди міжнародні гроші для створення таких самих НДІ, як у Парижі, Прінстоні, Берліні... До речі, у наших сусідів у Будапешті в останні роки відкрився Інститут найвищих досліджень, який чудово функціонує. Це непоганий приклад для нас.