Ще кілька десятиліть тому фізика утримувала загальновизнаний статус «головної науки». Конкурси на фізичні факультети були шалено високими, а самі «хлопці в картатих сорочках» ставали персонажами популярних фільмів і книжок, які дивилися і якими зачитувалися мільйони. І в тому не було нічого дивного. Саме фізика змінила життя людства в другій половині ХХ століття: відкриття транзисторного ефекту стимулювало неймовірно швидкий розвиток обчислювальної техніки й високих технологій, розщеплення атомного ядра раптом поставило країни Землі на межу фізичного існування (і, зрештою, змусило їх домовлятися), стабільний і непорушний Всесвіт отримав початок (момент «великого вибуху») й став розширятися, а час і простір, що впродовж віків були абсолютними, раптом зробилися відносними...
У 1905 році в журналі «Аннали фізики» з’явилися статті тоді ще маловідомого патентного чиновника зі Швейцарії Альберта Ейнштейна. Ці роботи справили величезний вплив на розуміння будови молекул та атомів, природи внутріатомної енергії, походження та будови Всесвіту, природи світла. Та найбільший вплив на фізику (й на масову свідомість!) справила спеціальна теорія відносності, яка встановила співвідношення між лінійними розмірами об’єкта та його відносною швидкістю руху та поєднала відокремлені простір і час в єдиний чотиривимірний часопростір.
Саме тому ЮНЕСКО проголосила 2005 рік Роком фізики, закликаючи провести з цієї нагоди не тільки урочисті заходи, а й широко популяризувати досягнення фізики, яка досі залишається базою нових досягнень у сфері високих технологій. Центральною подією стала генеральна конференція Європейського фізичного товариства (ЄФТ), що відбулася 8—15 липня в столиці Швейцарії Берні — місті, де навчався і довгий час працював Ейнштейн, де він і написав свої знамениті статті.
До організації та участі в бернській конференції були залучені видатні фізики зі світовим ім’ям. На ній присутні були науковці та викладачі з усіх європейських країн, США, Китаю, Японії, Росії — всього понад дві тисячі учасників. На жаль, Україна була представлена вельми невеликою делегацією, до якої входив і один із авторів цієї статті, президент Українського фізичного товариства, член-кореспондент НАН України В.Литовченко.
Чим же переймаються фізики Європи й світу сьогодні? Велику увагу привертають аттосекундні лазери. Дроблення хвилі як нелокального формування дозволяє одержувати час імпульсу, менший від періоду коливання світлової хвилі! Інтенсивно досліджуються рентгенівські джерела з надмалою довжиною хвилі під дією надпотужного електронного потоку, прискореного до гігантських енергій. Актуальною темою залишається охолодження атомів до наднизьких температур.
Крім того, в центрі уваги перебувають квантові багаточастинкові ефекти; нанорозмірні системи і лазери; спінорика, спінові транзистори; квантові комп’ютери і кубіти; основи космології, перевірка співвідношення Е = mс2; і, нарешті, теми невідомої матерії та телепортації, які вчора здавалися виключною прерогативою наукової фантастики. А відтак бернська конференція показала: європейська й світова фізика, може, й не стоїть на порозі революційних змін, співвимірних із тими, які відбулися сто років тому, а проте стагнація їй явно не загрожує.
А як відзначила рік фізики наша країна? Українське фізичне товариство — громадська організація, що об’єднує фізиків усіх напрямків, — вийшла з ініціативою вперше провести з’їзд усіх фізиків України, аби отримати цілісну картину того, що відбувається сьогодні з нашою фізикою.
І ось в Одеському національному університеті ім. Іллі Мєчнікова (його ректор В.Сминтина — за фахом фізик) 3—6 жовтня відбувся всеукраїнський з’їзд «Фізика в Україні». Про вплив робіт Ейнштейна на сучасний світогляд яскраво розповів ректор Львівського університету ім. І.Франка І.Вакарчук, залучаючи для ілюстрацій не лише висловлювання наукових світил, але й цитати з творів Леся Курбаса та Бруно Шульца (яких теж глибоко вразила нововідкрита відносність простору й часу).
Академік—секретар відділення фізики й астрономії НАН України В.Локтєв (ІТФ ім. М.Боголюбова) зробив доповідь, яка, хоча й називалася «Фізичні дослідження в Україні», більшою мірою стосувалася проблем, що стоять перед світовою фізикою (на його думку, ближчим часом зусилля фізиків будуть зосереджені на фундаментальних основах Всесвіту — і водночас на питаннях біофізики й біохімії). В.Шендеровський (Інститут фізики) зробив історичний огляд внеску українців у світову фізику, а голова ВАК В.Мачулін (Інститут фізики напівпровідників ім. В.Лашкарьова) зупинився на проблемах атестації наукових кадрів вищої кваліфікації. Приємний сюрприз підготував голова академічного комітету з науки і культури Я.Яцків (Головна астрономічна обсерваторія): він не лише доповів про сучасний стан астрономічних досліджень, а й презентував щойно видану книгу «Загальна теорія відносності: випробування часом», примірник якої отримав кожен учасник з’їзду.
Доповіді показали: українська фізика попри всі фінансові труднощі, має результати світового рівня за багатьма напрямками. Про це переконливо свідчить бодай те, що українські фізики друкують сьогодні протягом року майже вдвічі більше статей в престижному американському «Фізікал рев’ю», аніж у своєму рідному «Українському фізичному журналі». А це значить, що розмови про другосортність нашої науки — щонайменше необ’єктивні.
На з’їзді лунали й тривожні цифри. Щорічна кількість захищених кандидатських і докторських дисертацій з фізики (приблизно 160 і 50) має тенденцію до зменшення, а середній вік здобувача докторського ступеня (сьогодні — 53 роки) — стійку тенденцію до зростання. Це пояснюється як від’їздом активних кандидатів наук у зарубіжні наукові центри, так і зменшенням припливу молоді, здатної швидко виходити на рівень, необхідний для захисту докторської. Трагічна ситуація з жінками-науковцями: коли серед кандидатів фізико-математичних наук їх третина, то серед докторів — майже в чотири рази менше. Отже, переважна кількість жінок-фізиків, захистивши кандидатську, не має сьогодні можливостей для дальшого наукового зростання.
Проте не можна не відзначити й позитивної з погляду авторів тенденції: українська фізика не лише стала відкритішою світові (як уже говорилося, масив кращих робіт друкується не тільки в вітчизняних часописах і виданнях СНД, а й в найпрестижніших західних журналах), але й українська мова, яка ще 15 років тому була в природничих науках на становищі «попелюшки», природно домінувала на одеському з’їзді. Нею робили доповіді не лише кияни й львів’яни, але й переважна більшість харків’ян та одеситів.
Оптимізму додає також розпочата робота зі створення «Центрів колективного користування», де планується зосередити найсучасніше наукове устаткування, що є в Україні.
Звичайно, на одеському з’їзді в доповідях і кулуарах часто лунала тривога — і за стан у самій українській фізиці, і за стан фізики (чи, ширше, всієї науки) в сьогоднішньому українському суспільстві. Говорячи про вплив науки на суспільну свідомість, І.Вакарчук наголошував: вона покликана виштовхувати з побуту невігластво. На практиці ж усе відбувається з точністю до навпаки: сьогоднішні медіа не приділяють жодної уваги науці, зате переповнені дикими забобонами. Натомість про часи, коли до числа українських бестселерів увійдуть книги легендарного вже астрофізика Стівена Гокінга про основи світобудови — доводиться лише мріяти. Сьогоднішнє завдання скромніше: відродити бодай кілька науково-популярних часописів, запустити бодай кілька пристойних освітніх передач на радіо й телебаченні.