UA / RU
Підтримати ZN.ua

Реформа науки 1.0: недоліки дизайну чи впровадження?

Чому більшість змін залишилися на папері і чому є надія на краще.

Автор: Юлія Безвершенко

16 січня 2016 року набув чинності Закон "Про наукову і науково-технічну діяльність".

Відтоді минуло чотири роки. Життя науковців за цей час не покращилося, а їх самих стало менше. Професійна реалізація в науці в Україні є ще менш імовірною, а повноцінне використання можливостей Європейського дослідницького простору та міжнародної співпраці залишається нездійсненним.

Працювати над текстом нової редакції закону про наукову і науково-технічну діяльність почали ще 2015-го. То був час гарячих дискусій і цікавої роботи. Чотири альтернативні законопроєкти, більш як два місяці роботи в комітеті над текстом до другого читання, і нарешті закон ухвалено. Потім - пауза. Чинний на той момент президент не підписав закону у відведений час, і ми, науковці, підготували електронну петицію. Тоді ж, наприкінці 2015 року, відбулися акції молодих учених Національної академії наук України за підписання та повноцінну реалізацію закону на противагу ініціативам щодо швидкої "оптимізації" науки. Прес-конференції та широке обговорення. Петиція до президента набрала тоді понад 15 тисяч голосів. І президент закон підписав.

Після цього мала б на повну запрацювати урядова машина, принаймні у країні з налагодженою роботою державних інституцій. Природно було очікувати, що реформа науки - запропонована урядом і схвалена парламентом - стане якщо не пріоритетом Кабміну, то щонайменше впроваджуватиметься у передбачені законом терміни.

Що саме мало бути зроблено?

Закон "Про наукову і науково-технічну діяльність" передбачає реалізацію трьох типів норм для його впровадження.

Перший - детальний опис окремих завдань, зокрема з побудови нових інституцій.

СтворенняНаціональної ради з питань розвитку науки і технологій та Національного фонду досліджень у законі прописано дуже детально. З одного боку, в його розробників було цілковите розуміння, що деталі дійсно важливі (а їх бачення було і є суттєво відмінним у різних гравців), з іншого - було бажання максимально алгоритмізувати їх створення, щоб вони запрацювали швидко і якісно.

Національну раду з питань розвитку науки і технологій мали створити до кінця 2016 року. Але реально перше її засідання відбулося через два роки з набуття чинності Законом "Про наукову і науково-технічну діяльність".

Більш того, говорити всерйоз про залученість попередніх урядів до роботи Нацради насправді складно. Адже за два роки вона збиралася лише тричі. Натомість закон передбачає не менш як чотири засідання на рік. Та й питань для обговорення не бракувало.

Та чи можна сказати, що робота Нацради є провальною? Загалом-то, може, й так. За рахунок відсутності політичного лідерства щодо науки в попередніх урядах Нацрада як ціле фактично не працювала. Ефективною вона почала бути за чинного уряду, адже, окрім оперативно проведеного засідання, було вперше створено її робочі групи, поставлено чіткі дедлайни і взято політичні зобов'язання. Далі побачимо.

Разом з тим робота наукового комітету Нацради точно на висоті: десятки розглянутих проєктів нормативно-правових актів, залученість його членів до робочих груп Міністерства освіти і науки, активна робота зі створення Національного фонду досліджень.

Однак чи зросла якість нормативно-правових актів Кабміну щодо науки? Так, але здебільшого лише там, де посадовці справді дослухалися до рекомендацій наукового комітету. А раніше це бувало не так часто. Більш того, якщо врахувати наявні у цього комітету ресурси (фінансові, адміністративні тощо), а точніше, їх фактичну відсутність, то його ефективність прямує до нескінченності.

Національний фонд досліджень повинен був узяти на себе головний удар із забезпечення найбільш спроможних науковців на час, поки вдасться перезапустити надання базового фінансування та здійснити структурні реформи. Якби він запрацював 2017 року, як це передбачалося законом, то за ці роки сума близько одного мільярда гривень уже могла б піти на фінансування науковців. Це суттєво не змінило б ситуації в сфері, але, напевне, стало б тим якорем, який утримав би певну кількість справжніх науковців, дав би їм можливість залучити молодь, нарощувати дослідницьку інфраструктуру та розвивати свої наукові напрями. Але через зволікання із запуском Нацради, а потім - через труднощі із скликанням її засідань більшу частину роботи зі створення керівних органів фонду було виконано лише 2019 року.

Що ми маємо сьогодні? Національний фонд досліджень повинен оголосити конкурси з 1 квітня 2020 року. І тільки наприкінці року можна буде робити перші висновки. Отож можна сказати, що цей інструмент навіть ще не запрацював. З огляду на велику роботу, виконану науковим комітетом і науковою радою фонду, а також на залучення уряду до вирішення завдання запуску фонду можна сподіватися, що невдовзі отримаємо історію успіху. Хоча задля того, щоб зробити цей інструмент ефективним, потрібно чимало попрацювати.

Другий тип норм для реалізації закону про наукову діяльність - створення нормативно-правової бази на рівні Кабміну.

Станом на сьогодні ряд актів Кабінету міністрів відсутні або потребують суттєвого доопрацювання. Проблема насамперед у практиці життя, коли конкретний учений мусить вигадувати якісь хитромудрі способи, щоб реалізувати свої права та обов'язки, використати можливості для професійного розвитку понад ті дуже скромні, що їх надає держава.

Ще з початку 2016 року слід було проводити консультації з науковцями та фахівцями, які відповідають за адміністрування та регулювання відповідних процесів. Сідати за один стіл і у відкритій дискусії формувати життєздатні рішення: від наукових стажувань до адміністрування міжнародних грантів. І вкладати ці рішення в бачення архітектури всієї системи, щоб було розуміння, яким чином буде досягнуто синергії запропонованих інструментів.

Так, по багатьох із цих питань нарешті йде інтенсивна робота, але чому треба було чекати кінця 2019 року?

Третій тип норм- положення-декларації, які уряд може розгортати в довільній формі.

До рамкових положень, які зафіксовано у законі про наукову і науково-технічну діяльність, належить перш за все те, що держава забезпечує інтеграцію національного дослідницького простору у Європейський дослідницький простір (ЄДП) шляхом реалізації його пріоритетів. Це питання, яке за час нашого членства в ЄДП, тобто з 2015 року, майже не зрушило з місця. А рамкова програма Євросоюзу з досліджень "Горизонт-2020", завдяки асоційованій участі в якій ми й отримали низку можливостей, вже добігає кінця. Результати незалежного європейського аудиту національної системи досліджень та інновацій, здійсненого із використанням одного з численних інструментів Європейської комісії 2016 року, не було належним чином проаналізовано та використано. Перелік втрачених можливостей можна продовжувати.

Знову ж таки, слід сподіватися на системну роботу в цьому напрямі робочої групи Національної ради з питань розвитку науки і технологій, наукового комітету і МОН, а також на політичну підтримку цьому пріоритету з боку уряду. Новими викликами є приєднання України до наступної рамкової програми "Горизонт Європа" та низка дій з узгодження наших політик у сфері науки з тими, що діють чи розробляються в ЄС. Але дуже прикро, що 2020-го ми починаємо нову сторінку, не маючи надійного фундаменту результатів системних дій з 2016 року.

Ще одне положення закону, яке так і залишилося декларацією, - про те, що держава забезпечує бюджетне фінансування наукової та науково-технічної діяльності у розмірі не менш як 1,7% ВВП (з поступовим збільшенням з 1 січня 2017 року). Так, це великі гроші. Але це й питання пріоритетів, а також чесної відповіді на низку запитань. Якою держава бачить роль науки в розбудові України? В розвитку економіки та суспільства? Заодно стане зрозумілим, як відповідати на необхідність виконувати норму закону про 3% ВВП на науку з 2025 року за рахунок усіх джерел.

Так, немає довіри до системи, яка за багатьма науковими напрямами нездатна забезпечити самоочищення. Але це означає, що потрібно створювати інструменти і формати збільшення фінансування, які будуть підкріплювати правильну поведінку і робити мімікрію чи псевдонауку максимально невигідними. Це було б справедливо й ефективно.

Отже, науковцям стало жити гірше, але чи внаслідок реформи? Ні, адже велика частина суттєвих новацій залишилася наразі лише на папері або почала впроваджуватися лише протягом останніх року-півтора.

Скоріше, стало гірше через бездіяльність або недостатньо якісне виконання урядами своїх обов'язків у 2016–2019 роках. А також через інертність наукової системи в цілому, що у поєднанні з недостатньою спроможністю держави виконувати закони і браком фінансування призводить до стагнації наукової сфери. Це історія і про відсутність політичного лідерства щодо науки протягом тривалого часу, і про те, що реформи не зробити безоплатно. На трансформацію системи потрібні ресурси. Ентузіазму десятка небайдужих для зміни державної системи та багаторічних практик недостатньо.

З іншого боку, реальність 2020 року разом із втраченими роками та можливостями, але й із набутим досвідом і його аналізом потребує одночасного запуску і реформи науки 2.0. Ідеться про структурні реформи - реформу галузевих академій наук та еволюційні зміни в Національній академії наук. Про інтенсивну розбудову інфраструктури для збору даних про наукову сферу для їх подальшого аналізу та використання всіма зацікавленими сторонами. Про нарощування фінансування, але не лише грантовими інструментами, а й на основі базового фінансування, прив'язаного до показників якості наукової діяльності за попередній період.

Ці зміни вже напрацьовуються, визрівають і можуть (мають!) бути запущені паралельно. Від їхньої якості та швидкості впровадження залежить направду багато. Якщо не все.