Р-12: «бридке каченя» з берегів Дніпра

22 червня 1957 року на Державному центральному полігоні Капустин Яр (ДЦП-4) відбувся пробний запуск створеної на берегах Дніпра балістичної ракети середньої дальності Р-12 (8К63). У «частоколі» радянських ракет Р-12 посіла четверту позицію. Батьком перших радянських ракет Р-1, Р-2 і Р-5 зазвичай вважають С.Корольова, хоча він, мабуть, був вітчимом - як відомо, ці ракети були німецького походження.

Дізнавшись про початок розробки власної ракети в Дніпропетровську, метр радянського ракетобудування всіляко «гальмував» її появу на світ. І річ була не в тому, що творці ракети пішли нетрадиційним шляхом. Головний конструктор ОКБ-1 вважав, що розробки відтягували увагу від серійного виробництва, а головне - він хотів зберегти свій монополізм і бути єдиним законодавцем моди в ракетній техніці. Однак усупереч позиції та бажанням Корольова «бридке каченя» з берегів Дніпра літало надійно і не просто літало - перевершило все, раніше створене.

Фахівці стверджують: ракета Р-12 увібрала в себе всю гаму кольорів і відтінків - від білого до чорного. На планеті немає ракетної системи, яка б викликала більшу тривогу і занепокоєння людства, ніж Р-12 (за кордоном більш відома як SS-4 Sandal. - В.П.), котра ледь не висадила світ у повітря. Саме в таких чорних тонах Р-12 і ввійшла в історію ХХ століття.

Створений на базі цієї бойової ракети космічний носій, значно здешевив космічні програми, відкрив шлях широкомасштабним космічним дослідженням. У світовій космонавтиці другий космічний носій СРСР відомий як «Космос-1».

«Біографія» Р-12 могла б стати основою суперзахопливої книги, котра поєднує в собі сюжети дитячих казок із неопублікованими документами, ліричні мотиви з неймовірними пригодами. На жаль, такої книги досі немає, хоча від дня першого старту ракети Р-12 і минуло вже 50 років. Відомий історик ракетно-космічної техніки Ігор Афанасьєв опублікував досить цікаві дослідження про цю ракету. Однак у її історії ще багато білих плям...

Витоки

У 1950-ті роки колишні союзники по антигітлерівській коаліції, втративши довіру одне до одного, почали готуватися до нової війни. Американці швидко збільшували число військових баз навколо СРСР, нарощував військову міць і Радянський Союз. Співвідношення сил було явно не на користь СРСР. Ми значно відставали за кількістю стратегічних бомбардувальників, авіаносців, підводних човнів, атомних зарядів. Потрібні були кардинальні заходи виходу з кризи. Керівництво країни зробило ставку на ракети. Ці плани втілював у життя міністр оборони СРСР Дмитро Устинов.

Перші ракети Сергія Корольова, як кажуть, погоди не робили: літали недалеко й неточно, мали звичайні боєзаряди. Одне слово, були малоефективні. Хоч як прикро було військовим, але й нова ракета Корольова Р-5М, оснащена атомним зарядом і з дальністю польоту 1200 кілометрів (удвічі більшою за свою попередницю. - В.П.), не виправдала надій: ракета значно поступалася зрослим вимогам до боєздатності і живучості, була надзвичайно складною в експлуатації. Але на безриб’ї і рак риба - Р-5М терміново запустили в серійне виробництво на першому і єдиному на той момент серійному ракетному заводі №586 (м. Дніпро­петровськ).

Супроводом серійного виробництва ракет займалося СКБ, очолюване головним конструктором заводу В.Будником. Кури­руючи серію, заводські конструктори ґрунтовно визначили больові точки та специфічні недоліки ракет, але усунути їх в умовах серійного заводу можливості не було. Виникла смілива ідея розро­бити власну ракету, позбавлену цих недоліків. Її вирішили створювати на паливі, яке мало трива­лий термін зберігання (високу тем­пературу кипіння). Такі палива в нашій країні були відомі ще в 1930-х роках. У Німеччині на їхній основі створено зенітну ракету «Васерфаль». Відомий німецький конструктор Вернер фон Браун розробив проект удосконаленої ракети А-4 (ФАУ-2) на компонентах азотна кислота - дизельне паливо, але проект реалізувати не встиг... На базі «Васерфаля» в НДІ-88 створили зенітну ракету Р-101, але за результатами льотних випробувань на озброєння її не прийняли.

Виконуючи постанову уряду від 4 грудня 1950 р., фахівці НДІ-88 провели науково-дослідні роботи на предмет можливості створити ракету на окислювачах із високою температурою кипіння (тема Н-2). У листопаді 1951 року розробку ескізного проекту тактичної ракети Р-11 - першої радянсь­кої ракети на компонентах палива з тривалим терміном зберігання (високою температурою кипіння) - було завершено. Проект і ракету виготовляли під керівництвом Михайла Янгеля, заступника головного конструктора ОКБ-1, разом із конструкторськими бюро Олексія Ісаєва (двигун), Миколи Пілюгіна (автономна система управління), Володимира Барміна (наземне устаткування). На пропозицію М.Янгеля головними конструкторами ракети призначили Вік­тора Макєєва (Р-11) і Михайла Решетньова (Р-11М).

Льотні випробування ракети Р-11 проводили на Державному центральному полігоні (ДЦП) у квітні-червні 1953 р. (перший етап). Понад місяць кожна з десяти ракет до пуску перебувала в заправленому стані. Випробуван­ня підтвердили правильність вибору основних конструкторських і технологічних рішень. За рахунок застосування компонентів палива з тривалим терміном зберігання (високою температурою кипіння) боєздатність ракети Р-11 вдалося підвищити більш ніж удвічі. Поліпшилася і точність стрільби за рахунок використання автономної інерціальної системи управління. Технологія виготовлення ракети спростилася, вартість її виробництва знизилася.

Ще остаточно не підрахували всі плюси і мінуси ракети
Р-11, а вже намітилися кілька варіантів практичного застосування нового ракетного комплексу на транспортних засобах (колісні та гусеничні машини, залізничні спецвагони, надводні кораблі, підводні човни).

Розвивати нові напрями, створювати техніку майбутнього - такою була позиція Михайла Янге­ля, призначеного в травні 1952 року директором НДІ-88 - голов­ного ракетного інституту країни. Надалі на базі Р-11 створили оперативно-тактичний ракетний комплекс Р-11М із ядерним зарядом для Сухопутних військ; самохідний стартовий агрегат на базі важкого танка
Ж.Котіна; геофізичну ракету
Р-11; ракету Р-11ФМ для запуску з пускових установок підводних човнів.

Розвиваючи нетрадиційний для Корольова напрям, керівницт­во НДІ-88 запропонувало почати розробку балістичних ракет на компонентах палива з тривалим терміном зберігання. Директора НДІ-88 М.Янгеля підтримали міністр Д.Устинов, маршал артилерії М.Недєлін, головні конст­руктори В.Глушко, А.Ісаєв, Д.Севрук, М.Пілюгін, В.Кузнєцов. Проти окислювачів із високою температурою кипіння висту­пали С.Корольов, В.Мішин, К.Бу­шуєв та інші, стверджуючи, що для ракет із дальністю понад 1000 км застосування палива із високою температурою кипіння, є «нераціональним і неперспективним».

Практично в той же час на серійному заводі в Дніпропетровсь­ку заходилися проектувати балістичну ракету на таких самих компонентах палива із тривалим терміном зберігання (лютий 1953 г). Цікаво: лідером нового напряму в НДІ-88 був М.Янгель, у Дніпропетровську - В.Будник. Незабаром їхні шляхи у створенні простої, надійної і по-справжньому бойової техніки зійшлися в Особливому конструкторському бюро №586 (ОКБ-586), створеному за рішенням уряду 10 квітня 1954 року. Михайла Янгеля призначили головним конструктором ОКБ-586, Василя Будника - першим заступником головного. У Янгеля був досвід створення ракет на компонентах палива із високою температурою кипіння, у Будника і його соратників - величезне бажання втілити проект у життя.

Організація Особливого КБ і кадрові призначення відбулися за рішенням Устинова. Призначаючи Янгеля в Дніпропетровськ, міністр вирішив і іншу проблему: розвів Корольова і Янгеля по різних кутках. Залишаючись у Підлипках, Корольов несподівано отримав найсильнішого конкурента у створенні ракетної зброї. Янгель, їдучи в місто на Дніпрі, дістав можливість реалізувати свої ідеї.

Для виконання державного завдання в найкоротші строки міністр дав указівку передати всі напрацювання НДІ-88 зі створення ракет на компонентах палива з тривалим терміном зберігання заводу №586.

Народження нової ракети

Чим керувався Корольов, вис­тупаючи проти створення балістичних ракет на паливі з високою температурою кипіння? Насамперед він вважав, що це паливо має низькі енергетичні властивості. Окреме питання - його висока токсичність. Азотна кислота занадто агресивна, клопоту з нею у сотні разів більше, ніж із рідким киснем. Тут Корольов мав рацію. Водночас постає запитання, чому Янгель так завзято обстоював нетрадиційний напрям, так наполегливо домагався його реалізації?

Створення зброї - це пошук найскладніших технічних компромісів. У разі виникнення збройного конфлікту ракета має бути готова до дії. Противник не чекатиме, коли до ракети доставлять рід­кий кисень, коли поповнять втрати від його випаровування, коли підготують ракету до пуску...

За сукупністю всіх переваг і недоліків Янгель віддав перевагу паливу з тривалим терміном зберігання (високою температурою кипіння). Воно забезпечувало тривале перебування ракет у заправленому стані, що значно збільшувало їхню боєздатність і живучість. Ракети були прості й надійні в експлуатації - ключова перевага бойової зброї.

З урахуванням дальності польоту ракет Р-12 у зоні ураження опинилася третина Сполучених Штатів. Американські літаки-розвідники засікли стартові позиції радянських ракетних полків «на порозі» Америки. Журнал «Лайф» опублікував місця дислокації 24 пускових установок радянських ракет і можливі райони ураження території США. Серед американців почалася паніка. В бойову готовність було приведено всі стратегічні сили США. У підвищену готовність привели і всі угруповання міжконтинентальних ракет СРСР. Третя світова війна могла спалахнути будь-якої миті...

На щастя, здоровий глузд переміг. Радянські ракети з Куби вивезли. Прибрали й американські ракети з військових баз в Італії та Туреччині. Карибська криза завершилася мирно, але людство ще довго перебувало в стані шоку від реальної загрози нових Хіросім...

У Ракетних військах ракета Р-12 несла службу рекордний час - понад 30 років! Останні ракети Р-12 зняли з бойового чергування і знищили 1989 року згідно із Договором між СРСР і США про повну ліквідацію ракет середньої та малої дальності.

Пуски останніх ракет Р-12 проводили в присутності американських інспекторів. Кожен пуск американці супроводжували оплесками: усі ракети стартували в призначений час і точно уражали ціль! Потім оплески стихли - американці були вражені: спостерігаючи старти, пригадали запуски своїх ракет - такої надійності їхні ракети середньої дальності не мали...

В історії ракети Р-12 є ще один штрих. Створюючи стратегічну зброю, конструктори янгелівського КБ дійшли чудової думки: у руках наших предків камінь спочатку був зброєю, потім став вічним будівельним матеріалом. Так і бойова ракета - практично готовий космічний носій.

Прорив у космос визначив основні напрями розвитку космонавтики, але водночас показав - дослідження космосу вимагає й «космічних» витрат. У КБ Янгеля поставили за мету: здешевити космічні програми, зробити їх надбанням усього люд­ства. Так і зробили: на базі бойової ракети Р-12 створили відносно простий, дешевий, зручний в експлуатації двоступінчастий носій «Космос-1». Уперше з’явилася можливість масового запуску космічних апаратів в інтересах науки, оборони та народного господарства. Надбанням усіх стала реалізація наймасштабніших космічних програм «Космос» та «Інтеркосмос». Перші космічні апарати цих серій були створені в Дніпровському ракетно-космічному центрі і виведені на орбіту космічним носієм, виготовленим на берегах Дніпра.

«Космос-1» став першою ластівкою в реалізації конверсійної стратегії дніпропетровських ракетобудівників - практично всі свої бойові ракети вони перетворили на космічні носії: «Космос-1», «Космос-2», «Циклон-2», «Циклон-2А», «Циклон-3», «Дніпро».

* * *

Ракети, як і люди, мають свою долю. «Бридке каченя» з берегів Дніпра перетворилося на легенду Ракетних військ і стало справжнім трудівником космосу. Ракету Р-12 можна порівняти з літаком-довгожителем По-2, створеним учителем і наставником Михайла Янгеля, «королем винищувачів» Миколою Полікарповим.

По-2 і Р-12 стали символами ХХ століття, перетворилися на пам’ятники. Сьогодні ракету Р-12 встановлено в Москві, Калузі, Житомирі, Києві, у військових частинах і навіть на Кубі. Дніпро­петровськ «переплюнув» усіх - легендарну ракету встановили не в місті, а біля КБ, усередині заводу, як секретний об’єкт у роки холодної війни - за потужним парканом і колючим дротом.