У владних структурах тривають гарячкові пошуки ланки, з допомогою якої можна було б витягнути економіку країни. Майже очевидно: багато що зав’язане на будівництві, де задіяні інтереси мільйонів людей — забудовників, інвесторів, які вирішили вкласти власні гроші в будівництво квартир, черговиків, які роками чекають хоч якогось житла. Нарешті — житлових спекулянтів, чиновників-хабарників і нечистих на руку банкірів, які гріли руки на роздуванні цінових бульбашок навколо будівництва. При цьому інтереси різних груп — прямо протилежні, а їхні можливості лобіювати свої інтереси — явно не пропорційні. Проте всі намагаються відповісти на запитання: що їм робити, щоб якось повернути ситуацію у бік своїх інтересів?
Для дослідження проблеми доступного житла в нашій країні залучено потужну групу українських учених: економістів, юристів, теплофізиків, хіміків, енергетиків, соціологів, демографів. Тижневик «ДТ» уже публікував висновки, яких дійшли соціологи (№1, 2009 р., «А народ проти... Про який дім і про які комунальні послуги мріє «маленький українець»?»).
Нижче пропонується обговорення проекту закону «Про основи державної житлової політики», підготовленого Мінжитлокомунгоспом спільно з Інститутом держави і права НАН України, та антикризових заходів, передбачених у рамках державної програми з доступного житла. В обговоренні взяли участь міністр із питань житлово-комунального господарства Олексій КУЧЕРЕНКО, народний депутат України, заступник голови комітету Верховної Ради України з питань будівництва, містобудування і ЖКГ Юрій СЕРБІН, науковий співробітник Інституту держави і права імені В.Корецького НАНУ, доктор юридичних наук Ірина КУЧЕРЕНКО, заступник міністра з питань ЖКГ Ірина ЗАПАТРІНА.
Хоча учасники дискусії підкреслювали, що їхнє розуміння проблеми на 90 відсотків збігається, з розмови видно: решта 10 відсотків здатні вбити надії країни на швидке оздоровлення економіки.
Олексій КУЧЕРЕНКО — Переконаний, що в кризових ситуаціях треба стратегічно правильно формулювати завдання. 13 лютого у Верховній Раді розглядався законопроект про доступне житло. Його особливість у тому, що ми заклали супернорму підтримки з боку держави будівництва доступного житла, не визначившись при цьому, яким категоріям громадян допомагатимемо. Щоб виправити становище, потрібно внести корективи і в указ президента про доступне житло, і в закон про антикризові заходи. Тому в стратегічному законі про основи державної житлової політики ми намагаємося визначити, кому й навіщо допомагаємо…
Юрій Сербін Фото: Василm АРТЮШЕНКО |
О.К. — Я обома руками за антикризові заходи, але ви кажете про те, щоб віддати під особисту відповідальність міністрів і міністерств мільярд гривень. До кого вони потраплять?
Ю.С. — Вам як членові антикризової групи дають документи. Пробийте кредитування забудовника, бо людина тепер не вірить державі, банку, забудовнику. Зараз купують тільки житло, готове на 99 відсотків. Дайте забудовникові кредит, нехай він добудує і продасть.
О.К. — Згоден, що ми ніякої програми не виконаємо, якщо будови «ляжуть» і будівельники розбіжаться…
Ю.С. — Вони вже «лягли». Ніхто вже не риє котлованів під майбутнє будівництво. Багато проектних організацій відпустили своїх працівників…
О.К. — Я все робитиму, щоб затвердити програму доступного житла з державною підтримкою. Наприклад, у Росії і Казахстані нині створюють будівельні ощадкаси. Вони добре спрацювали в Чехії, в Австрії. Німеччина на них піднімалася після війни. Але наші банки влаштовує тільки іпотека.
Треба дати людям можливість об’єднатися в кооперативи й ТІЗи (товариства індивідуальних забудовників), щоб вони виступали замовниками. Нам потрібно терміново перебудовувати психологію, адже в нас масове будівництво розглядається тільки як висотні будови. Треба повернути людей до котеджного будівництва. Але не замки будувати, а нормальні 100—120-метрові будиночки з компактним розташуванням. Нині зручно розпочати цю програму — земля різко подешевшала.
Ю.С. — Програму доступного житла можна використовувати як антикризовий захід. Якщо людина повірить, що держава оплатить їй 30 відсотків вартості квартири, тоді вона зможе принести свої 70 відсотків, які поки що лежать у неї «в панчосі». Як вона це зробить — через касу чи сама збудує, — це її справа.
— Що за містична цифра — 30 відсотків? Її хтось порахував?
Ірина Запатріна Фото: Василm АРТЮШЕНКО |
Ю.С. — Ми мусимо сказати правду людям. І перша прикра, але чесна новина — це те, що мінімум 90 відсотків черговиків ніколи не отримають безкоштовного житла, бо грошей у держави немає й не буде.
Ірина Кучеренко Фото: Василm АРТЮШЕНКО |
О.К. — 30-відсоткова підтримка? Я не знаю країни, яка б витягла таку підтримку. Україна в досяжному майбутньому її не потягне в масовій програмі. Якщо це будуть якісь локальні програми, наприклад підтримка держслужбовців чи підтримка військових, — тоді інша річ.
Я не хочу в усьому звинувачувати забудовників. Вони стали проміжним компонентом у грі, коли надувалися бульбашки вартості. Сьогодні завдання — акуратно здути бульбашку цін по всіх ланцюжках до нормальної собівартості квадратного метра, щоб середня сім’я змогла на зарплату купити квартиру. Причому основними суб’єктами програми має стати молодь. Сім’я з двох осіб із дитиною повинна мати можливість побудувати квартиру й потім виплачувати десять років близько 400 доларів на місяць.
Так, це кабала! Однак логіка на сьогодні така: шановні панове забудовники, виробники будматеріалів, мери, які виділяють землю під будівництво, ви повинні вкластися в ціну за квадратний метр близько 500 доларів. Не більше! Якщо ні, то масової програми не буде, а буде ще один будинок на Хрещатику. І ми не розкрутимо галузь. Тепер вона впаде дуже глибоко.
Слід негайно запустити програму й ухвалити базовий закон, який би чітко постулював: кому, як і навіщо ми допомагаємо.
— Який смисл вкладається у слово «доступне»? Чому під ним розуміють лише житло, яке передається з правом власності?
І.К. — Поняття доступності тільки того, що є власністю, — корінна помилка житлової політики нашої країни.
Останніх півроку мене переслідують нелегкі проблеми «Еліта-Центру». Ця проблема виникатиме й надалі, тому що в нас укоренилася недовіра до права власності на житло. Скажу більше: коли до мене звертається по консультацію хтось із моїх знайомих і показує договори, які він уклав із будівельною фірмою, запитуючи, які шанси отримати квартиру, я пояснюю: гарантія за цим договором така сама, як ніби ви зайшли в казино пограти в рулетку.
— Чому?
І.К. — Тому що коли все робилося для подорожчання будівництва, дорогою розгубили необхідні людям гарантії. Подорожчання відбулося у зв’язку з тим, що до інвестиційного будівництва залучили фінансові структури — фонди фінансування будівництва, страхові організації — і тим самим відлучили забудовника від самостійного будівництва. Тому на одну й ту саму квартиру часто претендує п’ять, сто і більше власників.
— Може, одним із нових способів вирішення проблеми буде повернення до будівельних кооперативів? Вони свого часу вирішували багато проблем, і не було «еліта-центрів»…
І.К. — Для житлово-будівельних кооперативів потрібно надавати ділянки. У 1995—1996 роках чиновникам стало зрозуміло, що їх вигідніше надавати не тим, хто цього потребує, а тим, хто може за них багато заплатити. Тому ЖБК, попри наявність правової бази, яка досі благополучно існує, з добре розробленими правилами обліку членів ЖБК, статутом, житловим кодексом, перестали створюватися. Перестали давати ділянки під житлове будівництво. Настав кінець кооперативам.
О.К. — Цьому сприяло й те, що на ринок вийшли «халявні», не зароблені гроші. Вони задушили нормальний розвиток будівництва. Але тепер ми повертаємося до реальної економіки. Є шанс відродити все на нормальній основі.
І.З. — При цьому буде великою помилкою вважати, що в антикризовий період можна реалізовувати тактичні заходи, які не відповідають загальній стратегії. Це знову ні до чого доброго не приведе. Коли ми говоримо про підтримку будівельної галузі, не впевнена, що краще підтримувати будівельників, які втрачають бізнес, а не людей, котрі вклали гроші в будівництво житла. Зараз вони повертають кредити і не знають, чим усе це закінчиться.
І.К. — Все-таки в основу житлової політики на далеку перспективу потрібно покласти поняття доступності будь-якого виду житла. Воно повинно бути таким для кожної категорії громадян. Найбільш дивно, що в суспільства і у влади немає розуміння того, що законопроект про основи державної житлової політики має стратегічне значення і повинен (!) відповідати всім чинним сьогодні в цій сфері законам, наприклад закону про житловий фонд соціального призначення, який, на жаль, не працює.
Закон про основи житлової політики дає напрямок розвитку суспільних відносин. У даному разі — відносин житлових (до речі, не найостанніших у суспільстві, бо від них залежать і кількість народжених дітей, і рівень освіти, і багато іншого). Держава повинна відповісти на запитання: як вона допоможе вирішити житлову проблему. Тобто реалізувати норму 47-ї статті Конституції.