Плагіаторам та іншим порушникам академічної доброчесності не скасовуватимуть наукових ступенів, якщо вони здобули їх до набрання чинності законом щодо змін у вищій освіті.
Про це у інтерв′ю "Українській правді" сказав заступник міністра освіти і науки Єгор Стадний: "Не можна діяти за законодавством, яке не діяло в момент присвоєння ступеня".
Саме в січні 2020 року українські наука та освіта "святкують" сумний ювілей - минуло чотири роки після повідомлення про масштабний плагіат в докторській дисертації Катерини Кириленко, дружини тодішнього віцепрем'єра, відповідального, в тому числі, за науку, освіту і захист інтелектуальної власності. Після цього викриття громадськість ознайомилася з широким арсеналом маніпуляцій та евфемізмів від різноманітних любителів підтримки "своїх людей" на шкоду науці, освіті, честі та совісті.
Відтоді наша науково-освітянська спільнота чекає чітко прописаних процедурних механізмів, а також конкретних кроків у напрямі позбавлення наукових ступенів за недоброчесність. Тому заяву заступника міністра було сприйнято як тривожний сигнал і намір надати індульгенцію всім академічним плагіаторам та фальсифікаторам. А сам закон, від якого відлічується тепер "заднє число" для плагіаторів, у народі вже прозвали законом про давні гріхи і довгі тіні.
Коментуючи новоприйнятий документ, заступник міністра освіти і науки сказав, що не можна керуватися законодавством, яке не діяло в момент присвоєння ступеня плагіатору, маючи на увазі новий закон про зміни у вищій освіті. Але таке тлумачення норм про притягнення до відповідальності за виявлений академплагіат суперечить законодавству України. Згідно з чинними нормами, притягнення до відповідальності за виявлені факти академічного плагіату не обмежується ніякими термінами (чиннаПостанова КМУ від 24 липня 2013 р. № 567 редакція від 26.11.2019, підстава - ідентифікатор 943-2019-п "Про затвердження Порядку присудження наукових ступенів", а також ст. 6 Закону України про "Вищу освіту").
Можливо, у МОН не наважуються дотримуватися названих вище законів і нормативних актів, бо побоюються (і небезпідставно), що кількість осіб, яких доведеться притягувати до відповідальності за участь у плагіатній діяльності, буде вражаюча й навіть призведе до драматичних наслідків у певних галузях вітчизняної науки та суспільного збурення.
Певна річ, неофеодальна система, яка хоче жити довго, комфортно та щасливо, буде опиратися. Але водночас це приведе й до природного очищення науково-освітянського середовища.
Натомість тотальний відпуст давніх плагіатних гріхів загрожує кількома системними проблемами.
Перша - подальша впевненість усіх активних мовчазних учасників плагіатної діяльності та тих, хто їм співчуває і підтримує їх, у повній безкарності за порушення норм і принципів академічної доброчесності, на яких має базуватися життєдіяльність науково-освітянського середовища. А це означає подальше й дуже швидке наростання соціальної напруги, відчуття в пересічного освітянина чи науковця безпорадності та незахищеності перед непокараними злочинцями. Бо академплагіат - це злочин, недотримання меж закону та наукової етики. Зворотний бік - втрата віри в державу, державні інститути, в тому числі МОН, НАЗЯВО. І це на тлі того, що нефахівці (а ті, хто вдається до академплагіату, апріорі не можуть бути фахівцями) і надалі пануватимуть у ЗВО, НАН, НДІ тощо.
Друга проблема. В новому законі йдеться про те, що скасовувати ступінь освіти чи кваліфікації за плагіат може сам виш.Але не варто сподіватися, що керівництво і працівники ЗВО, які продемонстрували мовчазну дієву підтримку академплагіату, з власної ініціативи позбавлятимуть наукових ступенів за недоброчесність, як цю ситуацію бачить МОН України.
А ось відмова від покарання академічно недоброчесних осіб набагато небезпечніша - бо ці люди й далі плодитимуть схожих на себе імітаторів науки та освіти. Дозволяючи академічно недоброчесним людям виховувати студентів та аспірантів, відповідальні за державний контроль в освіті й науці фактично сприяють знеціненню, руйнуванню самих основ освіти і науки, витісняючи кваліфікованих доброчесних людей.
Третя проблема - апеляція до норм авторського права і суміжних прав, яка посилюватиметься на тлі безкарності академплагіату. У зв'язку з цим хочемо лише нагадати, що норми закону поширюються на автора, його нащадків та установу, причетну до випуску текстів, що були плагійовані. Таким чином, якщо автор не захоче подавати до суду, то плагіатор залишиться безкарним. Якщо автор і плагіатор домовляться - плагіатор залишиться безкарним. Якщо плагіатор плагіював у кількох авторів, що є масовим явищем, то до суду кожен автор має подавати окремо. Якщо автор помер або його місце перебування невідоме, то треба проводити пошуки, знаходити його нащадків, вступати з ними у правові відносини тощо. Аналогічно й у випадку, коли видання чи установа, які перебувають у суміжних з авторами правах, припинили існування. Питання: хто й за які кошти вестиме масові судові процеси? Крім того, за законом про авторське право і суміжні права, не можна притягнути до відповідальності наукового керівника, консультанта, опонентів, членів спецради, де була захищена плагіатна дисертація. Таким чином, норми ст. 6 Закону України про "Вищу освіту" не виконуватимуться. А може, на це й розраховують прибічники м'якого варіанта позбавлення плагіаторів наукових ступенів? Не хотілося б так думати.
Четверта проблема. Подальша витрата державних коштів на утримання псевдонауковців та псевдоосвітян. Фінансові контрольно-ревізійні органи, які дуже переймаються дотриманням бюджетного законодавства і часто довільно оголошують нецільовим використанням коштів усе, що видається незрозумілим некомпетентним у науці та освіті людям, - зовсім не стурбовані реальним нецільовим використанням коштів на доплати і заробітну платню академічно недоброчесним особам, які нездатні якісно працювати. Грошова шкода від багатолітнього заплющення очей на плагіат у рази перевищує всі "знахідки" КРУ.
За словами заступника міністра Єгора Стадного, наукові ступені поки що неможливо скасовувати, бо досі немає відповідного положення: "Це положення спочатку ходило між міністерством і Нацагентством забезпечення якості, тому що розробляє його НАЗЯВО, а подає на Кабмін МОН. Зараз воно знаходиться на погодженні в Мін'юсті. Ми вже у завершальній фазі. З появою цього положення буде регламентований механізм, як будуть скасовувати".
Академічна спільнота ще не бачила остаточного варіанта документа, який має покласти край недоброчесності, але сподівається, що він створить процедуру позбавлення ступенів бодай всіх героїв нових і вже опублікованих обгрунтованих розслідувань, незалежно від дати присудження. Інакше декларації щодо якості освіти та академічної доброчесності сприйматимуться як чергове лицемірство, а про якусь якість української освіти (а не паперів про процес надання освіти) можна забути.
Обгрунтування наявності академічного плагіату, фабрикації та фальсифікації у статтях і дисертаціях може бути складною справою. Є конкретні ризики несправедливих звинувачень, про які ми неодноразово говорили і які необхідно описати для всіх галузей. Проте наявність цих ризиків не може бути виправданням стійкого небажання скасовувати ступені будь-кому, навіть у ситуаціях очевидного плагіату і фальсифікації.
Проблема, якої торкнувся Єгор Стадний, - гостроактуальна для нашого суспільства, особливо в умовах, коли МОН України оголосило про скорочення ЗВО та посилення у зв'язку з цим конкурентної боротьби. Вона особливо чітко проявляє складнішу проблему: етично-наукової взаємної довіри науковців і викладачів, суспільства до них та відповідальності за наукові, викладацькі доробки і діяльність загалом. Втрата довіри стосуватиметься не лише окремих людей, конкретного навчального чи наукового закладу, а й тих знань, соціальних цінностей, які за ними стоять, ними створюються. Це слід розуміти й не боятися боротися за цивілізоване академічне життя, навіть якщо доведеться карати за давні гріхи. Бо реакція суспільства на провини чи злочини є показником тих соціально-етичних цінностей і орієнтацій, якими воно послуговується і на засадах яких вибудовує своє майбутнє.