Перша інтернет-конференція на тему «Російська наука і ЗМІ» відбулася на сайті Московського представництва Фонду ім.Конрада Аденауера. Завдяки учасникам із близького та далекого зарубіжжя вона, по суті, стала міжнародним форумом для обговорення більш широкої проблеми — «Сучасна наука і суспільство».
Результати інтернет-форуму і плани на майбутнє з дослідження теми «Наука і суспільство» обговорювалися в Інституті наукової інформації з суспільних наук (ІНІСН) РАН під час «живого» «круглого столу», в роботі якого брала участь і автор цих рядків. Одна з дискусій розгорнулася навколо теми, сформульованої як «Образ вченого у ЗМІ».
У наших ЗМІ наука представлена насамперед двома категоріями персонажів. Це, по-перше, прикрашені благородною сивиною корифеї, які колись домоглися серйозних результатів у дослідженнях, і, по-друге, чиновники від науки зі званнями й регаліями різноманітних рангів, вважає завідуючий лабораторією Інституту системного аналізу РАН, доктор філософських наук Едуард Мирський.
А основні результати в науці отримують дослідники до 40—43 років. Серед виконавців грантів Російського фонду фундаментальних досліджень помітно зростає лише кількість молоді 23—26 років. За останні чотири роки їх частка збільшилася приблизно в півтора разу. Далі — у віковій групі 28—40 років — іде провал. Його глибина збільшується зі страшною швидкістю. Річ у тому, що навіть якщо молодий, талановитий і захоплений фахівець погоджується певний час миритися з низькою оплатою праці та архаїчністю наукового інструментарію, то він швидко переконується: в організаційному середовищі сучасної російської науки ні його талант, ні його результати нікому, крім нього самого, не потрібні.
На жаль, за рамками повідомлень і дискусій залишаються найгостріші проблеми російської науки, у тому числі й проблеми збереження та розвитку найпродуктивнішої групи її працівників. Тим часом у зв’язку з побудовою суспільства та економіки, базованих на знаннях, саме ці проблеми посідають одне з центральних місць у всіх цивілізованих країнах. Там до їх обговорення у ЗМІ залучають саме людей, зацікавлених у побудові такого суспільства і безпосередньо задіяних у практичному розв’язанні пов’язаних із цим проблем.
Навіть коли журналісти співчувають науці, вони явно тяжіють до формування її образу як злидаря з простягнутою рукою, вважає доктор психологічних наук, директор Центру наукознавства Інституту природознавства і техніки (ІПТ) РАН Андрій Юревич.
Сприятливий образ науки можна сформувати лише в прагматичному контексті, а відродити віру в неї — лише акцентуючи її можливості. Пригадується анекдот про Ходжу Насреддіна. Побачивши чоловіка, який тонув і марно кричав до людини, яка стояла на березі, «дай руку», — він порадив йому кричати не «дай», а «візьми», що відразу спрацювало.
Так, під час наростання у США незадоволення населення запрошенням великої кількості вчених із-за кордону штатівські журналісти проявили прагматичний підхід. Вони продемонстрували обивателю, що доходи від самого лише відкриття Е.Фермі окупили всі витрати уряду із залучення іноземних учених.
У США чи Англії приблизно три чверті всіх виступів у ЗМІ з проблем науки припадають на частку медицини, біоетики та біотехнологій, потім ідуть науки про поведінку, космонавтику та інженерію. На шанобливій відстані від них тримаються політичні науки й економіка. Такий розподіл інтересів природний для нормальних людей, стурбованих не економічним виживанням, а якістю життя й оздоровленням довкілля.
З ностальгією згадуючи рівень підтримки науки в СРСР, необхідно чітко розуміти, що в часи протистояння двох світових систем керівництво країни усвідомлювало гостру необхідність науки, аби підтримувати на належному рівні стратегічний потенціал. І ракетно-космічна галузь, і підводний ядерний флот, і сучасна бойова авіація потребували відповідної науково-технологічної бази й відповідного фінансування наукових розробок, що, зрештою, і привело до появи в цих галузях видатних наукових та конструкторських шкіл.
Для підвищення реноме науки і вчених у суспільстві була задіяна вся грандіозна пропагандистська машина тоталітарної держави. Писалися книжки про конструкторів та інженерів, знімалися фільми про фізиків-ядерників, мільйонними тиражами виходили брошури товариства «Знання» і науково-популярні часописи. Кожна перемога в космосі чи введення в експлуатацію нової атомної станції ставали приводом для всенародної радості й гордості за досягнення «соціалістичної» науки. Народ знав своїх героїв хоча б під узагальнюючими іменами на кшталт Генеральний конструктор.
Величезна імперія розвалилася, і наука, яка звикла до безтурботного існування під крилом КПРС та Радянського уряду, зіштовхнулася з новими реаліями. Що ж нині слід зробити, щоб про нашу науку знали, щоб її шанували й хотіли в неї вкладати кошти?
По-перше, підвищити рівень грамотності у сфері економіки в цілому й комерціалізації науки зокрема серед самих учених. Щоб тебе почули і зрозуміли, треба розмовляти зі співрозмовником однією мовою. З колегою — вже засвоєною мовою науки, а ось із промисловцем та комерсантом — неодмінно мовою економічних показників і перспектив.
По-друге, незалежно від віку та заслуг, освоювати нові технології донесення інформації до аудиторії. Невміння користуватися основними комп’ютерними програмами в наші дні за силою негативного впливу на співрозмовника рівнозначне невмінню читати. Небажання впроваджувати сучасні інформаційні технології на рівні організації — рівнозначне добровільному засланню без права листування: одні швидко забудуть про ваше існування, а інші й не знали ніколи.
По-третє, визнати, що в нових економічних умовах цілий ряд функцій, пов’язаних із просуванням ваших ідей і вашого наукового центру, має бути переданий фахівцям. Це можуть бути сторонні організації, але краще — власні спеціалізовані підрозділи, для чого доведеться як модернізувати штатний розпис, найчастіше просто архаїчний, так і провести відповідні відбір і перепідготовку працівників.
Тільки так можна сьогодні достукатися... до тих, від співробітництва з ким залежить реалізація ваших ідей, добробут наукового центру. Лише так наша наука може повернути собі гідне й заслужене місце в суспільстві.