Практично всі уряди новітньої України демонстрували свою прихильність інноваційному курсу розвитку країни. Не став винятком і нинішній президент України, який визначив амбітну мету - до 2020 року вивести Україну в число лідерів серед країн світу. Очевидно, що досягти цієї мети неможливо без сучасних науки та освіти, застосовуючи їхній потенціал для розвитку українського бізнесу, базованого на високотехнологічному виробництві. За словами високопосадовців, Україна має потужний науковий та освітній потенціал для вирішення поставлених завдань, проблема лише у фінансуванні. Невтаємниченому важко перевірити справедливість цих тверджень, тому спробуємо розібратися в наявному стані речей і можливих шляхах розв’язання непоодиноких проблем.
Будь-яка успішна наукова й освітня діяльність ведеться в тісній співпраці з колегами всередині країни і за кордоном, вона включає спілкування (як особисте, так і через публікації), а також участь в освітній діяльності для підготовки наступних поколінь дослідників, викладачів і висококласних фахівців. Одним з найважливіших результатів такої діяльності є якісні наукові публікації, вільно доступні колегам для обміну новою інформацією та її критичного осмислення. Саме генерація, доступність та ефективний взаємообмін науковою та освітньою інформацією всередині країни і з зовнішнім світом є ключовими для того, аби стверджувати, що країна має сучасну науку і освіту, потенціал для їх розвитку. На жаль, якщо виходити із цих критеріїв, то, попри намагання українських високопосадовців демонструвати прогрес, українські освіта і наука перебувають переважно у стані занепаду на задвірках наукового світу.
Аби дійти такого висновку, достатньо ознайомитися зі звітом SIR World Report 2010, оприлюдненим наприкінці 2010 року авторитетною організацією SCImago Research Group. Звіт, складений на основі бази даних Scopus, містить кількісні дані для 2833 закладів у всьому світі стосовно публікацій та їх цитувань у період 2004-2008 рр. Крім того, зазначена група бере участь у розвитку декількох засобів інформаційного аналізу для оцінки впливовості наукових журналів і країн SCImago Journal & Country Rank. Результати детальнішого аналізу з використанням кількох критеріїв для періоду 1996-2009 рр. є у відкритому доступі і призначені для використання політиками, адміністраторами, дослідниками, ЗМІ та зацікавленими громадянами з метою порівняння дослідницької активності багатьох країн та їхніх установ.
Поза сумнівом, Національна академія наук України робить найбільший внесок у «наукову віддачу» України (див. табл. 1), а от інші галузеві академії, наявні в Україні, практично відсутні в науковому просторі. (Тож у платників податків закономірно мало б виникнути питання: чи потрібно за рахунок бюджету утримувати, наприклад, Академію правових наук? І чи не ефективніше було б перевести фінансування галузевих академій на грантову основу? І чи взагалі існують у світі академії правових наук?) Серед інших організацій, причетних до створення іміджу України в науковому світі, представлено лише сім університетів, решта не мають практичної наукової цінності. SIR World Report пропонує для порівняння різних установ використати додаткові критерії, як-от частка публікацій, виконаних у співробітництві з іноземними партнерами (IC, табл. 2), частка публікацій, надрукованих у топовій чверті журналів відповідного профілю (Q1, табл. 2), та вплив на науковий світ по відношенню до середньосвітового, обраного за одиницю (не відображено в таблиці, найвище значення 0,57 для України має ХНУ ім. В.Каразіна). Для того щоб мати певну точку відліку та уявлення про ці параметри, варто ознайомитися з відповідними даними для Польщі (табл. 3), яка свого часу мала чи не гірші стартові умови порівняно з Україною, а тепер у неї втричі вища наукова віддача (табл. 1) та 50 (!) установ, включених до SIR World Report 2010.
Слід особливо зауважити, що подібно до НАН України Польська академія наук (ПАН) робить найбільший внесок у наукову скарбницю країни. Найбільший, але на відміну від України не вирішальний, бо значна кількість досліджень Польщі ведеться у відносно невеликих установах, сприяючи рівномірнішому поширенню знань у суспільстві. Згідно з річним звітом ПАН за 2009 рік, у 2008 році вона мала у своєму складі сім наукових підрозділів (соціальні науки; біологічні науки; математичні, фізичні та хімічні науки; технічні науки; аграрні, лісові та ветеринарні науки; медичні науки; науки про Землю та гірничі науки). Як бачимо, до складу ПАН входять підрозділи, які в Україні мають статус академій, при цьому ефективність діяльності ПАН істотно перевищує відповідне значення для НАНУ. Так, дані таблиць 2 і 3 показують, що обидві установи мають близькі наукові віддачі, але при цьому кількість високоякісних публікацій науковців ПАН майже вдвічі вища. При цьому, згідно з річним звітом ПАН у 2008 році, тут працювало понад вісім тисяч науковців з бюджетом усієї організації 957,3 млн. злотих. Відповідно в НАНУ кількість наукових працівників становила 19818 та бюджет - 2509,9 млн. грн. (обмінний курс на той час був близько 2 грн./злотий). Ці дані однозначно свідчать, що насправді річ не в розмірі фінансування української науки та освіти, а в ефективному використанні отриманих коштів. За свідченнями експертів - успішних українських науковців, за існуючої системи розподілу коштів навіть кількаразове збільшення фінансування не приведе до істотного поліпшення ситуації в цілому.
Віддача з боку найкращого в Україні університету - Київського національного ім. Т.Шевченка - теж значно менша порівняно з польськими вищими навчальними закладами. Це є наслідком примітивного менеджменту наших університетів, що майже не змінився з радянських часів і основною рисою якого є розподіл заробітної плати між сотнями співробітників так званої науково-дослідної частини відповідно до уподобань керівництва університетів. При цьому адміністрація майже не приділяє уваги вивченню та практичному втіленню передового досвіду зарубіжних науково-дослідних університетів. Ученим просто невигідно, та вони в більшості й не вміють упроваджувати власні прикладні розробки у виробництво на комерційній основі, бо від цього не залежить їхня платня та офіційний статус установи. Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України мало обходить те, що штатні викладачі будь-якого українського університету мають колосальне «горлове» навантаження і зобов’язані писати безліч непотрібних звітів, через що не залишається часу для справжньої науки, а не її імітації. Для відродження наукового середовища в університетах потрібні чіткі критерії та умови, а також бодай мінімальна матеріальна база для студентів і викладачів, яка потребує закупівлі обладнання чи вирішення, наприклад, проблеми прекурсорів. Якщо це важко вдається найкращому університету України, то що вже казати про інші, «провінційні» навчальні заклади?
Ситуація в академічних установах не набагато краща. Нинішня форма організації НАН України є рудиментом колишньої радянської системи, спрямованої переважно на швидке освоєння коштів. Так, згідно зі статутом НАНУ, дійсними членами обираються вчені, які «зробили видатний внесок у розвиток відповідних напрямів науки», а членами-кореспондентами - ті, хто «збагатив науку визначними здобутками». Згідно із цим же статутом члени НАН України мають переважне право на надання їм умов для здійснення наукових досліджень в установах НАН України, і лише вони мають право брати участь в управлінні справами академії. Станом на 1 січня 2008 р., НАНУ мала у своєму складі 182 дійсні члени (академіки) та 343 члени-кореспонденти. За ці академічні звання кожен з них довічно отримує доплату (!) в розмірі 5112 та 3400 грн. відповідно. За експертними оцінками, загальна сума виплат з боку бідної держави для цієї категорії вчених, наділених владою та повноваженнями, може перевищувати доходи, типові для директорів західних дослідних установ. Проте якщо на практиці проаналізувати досягнення багатьох членів НАН України, то виникає багато запитань стосовно їхніх «видатних внесків» та «визначних здобутків» у науці. Так, Національна бібліотека ім. В.Вернадського веде й оприлюднює на своєму веб-сайті рейтинг топ-100 науковців України за показниками наукометричної бази даних Scopus. У базі представлено справді еліту України - це вчені, які друкують свої роботи у провідних наукових виданнях світу, чим привертають увагу колег, про що свідчать цитування їхніх статей. Серед них на даний час трохи більше 20 членів НАН України. А де всі інші з майже п’ятисот, на утримання яких витрачаються бюджетні кошти, - питання відкрите.
Фактично розгалужена система державних академій України разом з університетами існує лише для створення ілюзії в навколишньому світі, що Україна має потужні науку та освіту. Поодинокі винятки у вигляді успішних науковців тільки підтверджують це правило. Наслідком імітації наукової та освітньої діяльності є практична відсутність реально діючого експертного середовища. А визнані владою «експерти» можуть легалізувати будь-які руйнівні для суспільства прожекти взамін на бюджетні виплати чи пільги.
Окрема тема - видача дипломів про вищу освіту та наукових дипломів чиновникам, що перетворилося на ганебну годівницю для великої кількості псевдоосвітян та псевдовчених. В Україні діє постанова Кабінету міністрів України від 30 серпня 2002 р. №1298, згідно з якою кандидат наук, навіть не працюючи на науковій чи викладацькій посаді, може розраховувати на надбавку в граничному розмірі 15% посадового окладу (ставки заробітної плати), а доктор наук - 25%. Неважко оцінити, що суми, які йдуть на виплату надбавок цій багатотисячній армії «обдарованих» науковими ступенями, можуть перевищувати суми зарплат працюючих науковців.
Спробуймо тепер пофантазувати про те, як побороти гідру корупції та пов’язаної з нею неефективності держави Україна, якби в когось із наділених владою високопосадовців справді з’явилося бажання навести лад у цій сфері.
По-перше - це прозорість фінансових потоків та ухвалених рішень від найвищого до найнижчого рівнів, доступних для ознайомлення будь-кому. Відкрита інтернет-система повинна працювати за принципом, аналогічним тому, як це пропонує Т.Монтян для реєстрації майнових прав (див. «Опорно-нерухомий апарат», DT.UA №14, 2011 р.).
По-друге, має запрацювати експертне середовище з наступним відбором та просуванням найбільш успішних наукових кадрів на основі чітко визначених критеріїв, де серед інших - обов’язкова наявність публікацій у міжнародних виданнях, особиста участь у наукових дослідженнях та вільне володіння англійською мовою, як необхідною умовою того, щоб вільно почуватися у міжнародному співтоваристві.
Окреме питання - перетворення НАНУ на дієву наукову структуру авторитетних учених без будь-яких пільг і привілеїв, демократизація статуту НАНУ з реальною можливістю для успішних науковців бути залученими до ухвалення поточних і доленосних рішень.
По-третє, без наявності доступного дослідникам сучасного обладнання з інфраструктурою його підтримки, годі говорити про інноваційний розвиток держави. Навряд чи можна серйозно ставитися до суми 185627,8 млн. грн., виділеної в 2008 році на купівлю обладнання, матеріалів та приладів для потреб усієї НАНУ.
Останнє, і не менш важливе: наведення ладу з журналами, на основі яких можна захищати дисертації. Скорочення їх числа, публікації переважно англійською мовою та розміщення в Інтернеті електронних версій - це болючі, але потрібні рішення, які допомогли б виправити ситуацію.
Якщо попередні пункти залежать від доброї волі наділених владою високопосадовців та від змін законодавства (в чому є великі сумніви), то на низовому рівні можна запропонувати низку кроків, які можна й варто було б реалізовувати в освіті та науці власними силами, без очікувань допомоги згори. Насамперед для України нині є критично важливим імпорт знань для надолуження втрачених можливостей та розвитку власних технологій, що неможливо без вивчення та активного використання англійської мови. Для цього, зокрема, потрібна доступна для всіх науковців передплата на електронні версії провідних наукових журналів.
Також зверніть увагу на рис.1 та стрімкий розвиток віддачі єгипетської науки. Автор свого часу мав нагоду відвідати один з університетів у глибинці Єгипту і переконався, що рівень оснащення лабораторій там не гірший від того, який маємо в Україні, а свої результати вони друкують англійською переважно в міжнародних виданнях. Під час спілкування з колегами виявилося, що необхідною умовою отримання диплома про вищу освіту чи наукового ступеня у природничих науках є написання всієї роботи англійською мовою з коротким анонсом арабською. Крім того, в країні працює система відбору талановитих молодих людей, яким надається можливість отримати грант на поїздку за кордон для стажування чи здобуття наукового ступеня. Очевидно, що такі відносно маловитратні кроки привели до стрімкого зростання якості наукової продукції, свідченням чого є кілька нобелівських лауреатів, які навчалися чи походять з Єгипту.
Інший важливий напрямок - популяризація наукової думки в суспільстві, розвінчання лженаукових уявлень та забобонів. НАН України самоусунулася від участі в цій діяльності, до того ж дозволяючи працювати під своїм дахом аферистам, які ведуть відкриту антинаукову пропаганду. В інформаційному просторі України через згадану бездіяльність практично немає науково-популярних програм, публічних лекцій і журналів, хоча ще є люди, готові доносити знання до підростаючого покоління. В Німеччині, наприклад, дуже популярні технічні музеї (див., напр., цей), де на простих моделях пояснюються історія відкриттів та явища навколишнього світу. Автор кілька разів брав участь у захопливих фестивалях науки в Німеччині, де науковці з допомогою демонстрації простих і яскравих експериментів, що їх проводять у дослідних інститутах, пробуджують інтерес молоді до знань, освіти і науки, поповнюючи таким чином свої лави новими дослідниками.
Невже все це так складно? Амбітна мета 2020 року залишається поки що тільки проголошеною мрією…