Ми даємо гроші на науку не через те, що ми багаті.
Ми багаті тому, що даємо гроші на науку.
Рональд Рейган, екс-президент США
Терміном, винесеним у заголовок, у фізиці називають необоротний процес розпаду радіоактивної речовини внаслідок втрати нею половини атомних ядер. Розумію, що ризикую налякати широкого читача «заумним» початком. Але не можу позбутися нав’язливої аналогії — надто сильно вищезгаданий процес нагадує все те, що відбувається з вітчизняною фундаментальною наукою. Відмінність полягає лише в тому, що радіоактивний розпад речовини відбувається спонтанно, тоді як розвал нашої науки має виражений характер цілеспрямованої політики. У більш загальному сенсі — в ній проглядає широка зачистка духовного поля України.
Фундаментальна наука не може існувати без попереднього бюджетного фінансування, своєрідного стратегічного кредитування майбутнього (якщо, звісно, про нього думати). І це її найболючіша точка! Щоб зруйнувати могутню будівлю науки, немає потреби розбирати її, починаючи з даху. Достатньо висмикнути кілька цеглин із фундаменту, і будівля сама впаде. Саме це нині і стимулюється під акомпанемент «у держави немає грошей».
Як член експертної ради Фонду фундаментальних досліджень при Міносвіти і науки України (напрям «Фізика й астрономія») можу засвідчити: левова частка і без того мізерних коштів фонду спрямовується не на фундаментальні дослідження, а на прикладні інженерно-технічні розробки — технологій, матеріалів, приладів тощо. Тобто всього того, що має продаватися, а не фінансуватися з державного бюджету. Але не продаються наші розробки — хоч ти лусни!
Якби кошти, які держава у змозі сьогодні виділити на фундаментальні дослідження, використовувалися за прямим призначенням, їх би вистачило з верхом. А що відбувається насправді? Завдяки підміні понять під виглядом фундаментальних досліджень тепер можна фінансувати що завгодно. Наприклад, кошти згадуваного Фонду фундаментальних досліджень пливуть не лише в «чорну діру» прикладних розробок. Це, як то кажуть, ще так-сяк. Але ж із нього фінансуються десятки міністерств і відомств! Проте й це не найбільш бездонна «чорна діра». Адже через цей фонд розподіляється усього кілька відсотків загального бюджетного фінансування фундаментальної науки. А де решта?
Основна його частка ховається за рядком бюджету під назвою «Національна академія наук». І це природно, бо фундаментальні дослідження, за логікою, — основне завдання НАН. Історична особливість структури нашої «головної» академії полягає в тому, що більшість її НДІ за профілем — прикладні. І бюджетне фінансування, що виділяється Національній академії, розподіляється між її установами — всім потроху. Внаслідок підміни понять до академічних у нас належать не лише результати фундаментальних досліджень, а й узагалі все, що робиться в стінах того або іншого НДІ в структурі НАН України. Якщо це навіть виробництво садово-городнього реманенту.
У чому підступність і небезпека такої підміни понять у сучасних умовах? Разом з популістською ідеєю самоокупності науки така підміна здатна остаточно знищити її фундаментальну ланку. Остання все частіше зазнає обструкції, нібито як некорисна, на противагу «корисним», що дають швидкий «вихід» прикладним дослідженням. Злагоджений наступ на фундаментальну науку відбувається згори — з боку держави і знизу — з боку чиновників від науки на місцях.
У чому полягає «внесок» держави в цю боротьбу? Вже понад десять років інститути Національної академії не одержують із бюджету жодної копійки на матеріали, прилади, відрядження тощо. До того ж упродовж цього періоду фінансування науки невпинно знижувалося. У бюджеті на 2002 рік знову передбачено подальше зменшення фінансування науки — до 0,29% від ВВП.
У такій ситуації керівництву академії нічого не залишалося, як благословити свої інститути на вільне плавання за негласною, але дохідливою формулою «рятуйся хто як може». Кожен інститут став «відпрацьовувати» її по-своєму. Наведу приклад із життя рідного фізтеху. Він створювався для підвищення загального рівня освіти в Донбасі і сприяння науково-технічному прогресу в базових галузях промисловості. Тоді в Донбасі не було жодного доктора фізико-математичних наук. За 30 наступних років в інституті захищено кілька десятків докторських. Більшість «вирощених» тут фахівців вищої кваліфікації працюють нині у вузах, НДІ, на промислових підприємствах регіону.
Протягом останніх п’яти років наукові співробітники інституту захистили всього близько десяти дисертацій. Із впливом на науково-технічний прогрес — ще гірше. Сьогодні інститут втратив свою унікальну, колись недосяжну навіть для маститих інститутів колишнього Союзу наукову нішу — дослідження твердого тіла в екстремальних умовах. Наднизькі температури, сильні магнітні поля, чимало наукоємних методик і пов’язані з ними наукові напрями — все це в минулому. Загальний рівень фізичного експерименту невпинно падає. Вогнище, як відомо, можна загасити, виливши на нього відро води. А можна просто перестати підкладати дрова. Тут вибрали другий шлях. Втрата неписаних законів наукової етики і моральності в поєднанні з прагматичним діляцтвом стрімко наближають інститут як академічну установу до неминучого колапсу. Заклики до «фундаментальників» заробляти самостійно на проведення своїх експериментів — не більш ніж цинічна демагогія. Фізтех перетворюється на рядовий матеріалознавчий (за профілем — галузевий) інститут, яких тільки в системі НАН до десяти. А вже по Україні — не злічити.
Чи є вихід? Є. Немає волі і бажання. Із загального фінансування інституту бюджетне становить усього близько 40%. Воно, як і в інших установах НАНУ, виділяється лише на зарплату. Ще близько 60% коштів інститут має від експлуатації своєї матеріально-технічної бази — придбаного ще в 70-ті роки пресового господарства і дослідного виробництва; здавання помешкань в оренду; відрахувань від виграних співробітниками інституту конкурсних (внутрішньодержавних і закордонних) грантів. Проте жодна копійка (!) з цього не виділяється на підтримку фундаментальних досліджень. Більше того — останніми роками співробітники повинні із зарплати покривати вартість службових телефонних переговорів. Участь у наукових конференціях за власний кошт стала звичайною практикою.
Такий розвиток подій зумовлений ще однією напастю, яка уразила вітчизняну науку. В ужитку вона називається «відпливом мізків». Десятки докторів і кандидатів наук, які захистилися у фізтеху, назавжди виїхали за кордон. Причому поїхали наймолодші і найталановитіші. Не менше фізтехівців активно «прикормлюють» і місця своєї потенційної роботи за кордоном, перебуваючи там у багатомісячних закордонних відрядженнях або просто на науковій «шабашці». Відтак інститут стрімко старіє. Переважну більшість молодих фахівців направляють у виражено прикладний фізико-технічний сектор інституту. Тоді як фізико-математичний сектор, де зосереджено основний обсяг фундаментальних досліджень, уже практично втратив молодшу і середню кадрову ланку. Проста екстраполяція подій дозволяє легко побачити сумний фінал розвалу базових фундаментальних відділів. Через два—три роки проблема вирішиться природним шляхом. Знання й унікальний досвід сплинуть разом з їхніми носіями.
...З мого робочого кабінету видно парк, закладений близько 30 років тому. З ініціативи тодішнього директора інституту академіка А.Галкіна, кожен кандидат і доктор наук мали посадити по дереву — каштан , акацію, клен... Так народилися «Алея докторів» і «Алея кандидатів». Комплекс будівель фізтеху тонув у зелені дерев. Нині зелений оазис на перехресті просп. Панфілова і вул. Р. Люксембург обгороджений потужним залізобетонним парканом і наполовину вирубаний. Уже немає «докторів», але поки що стоять «кандидати». У центрі парку на свою сумну долю чекає мальовничий березовий гайок. Кажуть, тут буде побудований вірменський культурний центр, і тоді фізтех опиниться на задвірках цього закладу. Втім, що тут дивного? На задвірках державних пріоритетів опинилася вся наука України. Зачистка її поля «успішно» триває. Період піврозпаду вітчизняної науки вже позаду.