Стан води турбує сьогодні весь світ. Нечасто стрінеш нині чисте джерело, незабруднену річку. Ось чому жителі великих міст, таких як Київ, де особливо велика концентрація промисловості й транспорту, постійно б’ють тривогу: яка чистота нашої питної води? Та й наука вперто доводить, що левова частка шкідливих речовин потрапляє в організм людини під час вживання неякісної питної води...
Раніше всі були переконані — пити воду з-під крана навіть корисно. Герої низки наших художніх фільмів прямо дудлили її де доведеться. А вже в Києві — взагалі свята справа! Вода тут славилася приємним смаком і свіжістю. Принаймні кияни здавна так вважали. Хоча дехто, правда, пирхав — пахне нібито хлоркою. Нині хлорки неначе стало менше, але з’явилися якісь вельми важкі метали, й, мовляв, із водою ковтаємо ми щось таке, що вкорочує наше перебування на землі.
Отож усе-таки, яка вода ллється з київських кранів — хороша чи погана? У державному комунальному об’єднанні «Київводоканал» і в міській санепідстанції розповіли, начебто змовившись, одну й ту саму історію. Про те, що після трагічних чорнобильських подій іноземці засумнівалися в придатності питної води в Києві. Вода негайно була відіслана на аналіз в Америку, і там, усупереч песимістичним сподіванням, отримала високу оцінку. За окремими параметрами вимоги київського водного господарства до якості води виявилися навіть жорсткішими від загальносвітових стандартів.
У зв’язку з цим пригадується історія часів Хрущова, що, як відомо, висунув гасло «хімізації всієї країни». Якось Микита Сергійович відвідав завод з виробництва штучної ікри. Йому дали покуштувати виробленої продукції. Він з’їв півтарілки й сказав, що ікра чудова, ну майже як справжня. Тепер відомо (спогади колишнього секретаря ЦК В.І.Долгих), що підсунули Хрущову не штучну ікру, а щонай- справжнісіньку. І все-таки хочеться сподіватися, що до Америки відсилали саме воду з київських кранів і що нічим «штучним» її скомпрометовано не було.
І все-таки — хороша чи погана київська водогінна вода? Вважається, що вона відповідає всім необхідним стандартам і є найкращою в Україні. Не хочу бути голослівним. У газеті «Киевские новости» надруковано інтерв’ю з санітарним лікарем Київської міської санепідстанції Ларисою Сухненко. Ось що сказала шановна Лариса Іванівна: «За низкою параметрів у нас встановлені жорсткіші норми. Насамперед це стосується сполук, які містять хлор. Відповідно до рекомендацій ВООЗ, їх може бути до 200 мікрограмів на літр. А в нас у межах 60 мікрограмів! Це більш як утричі менше. І цей поріг, запевняю, строго дотримується. До речі, кияни це відчувають — вода з кранів нині перестала «пахнути хлоркою». Запитання: «А крім «хлорки», скільки ще параметрів контролюється?» Відповідь: «Нормативами передбачений контроль 28 параметрів. Ми ж відстежуємо якість води — за 150. Навіть цих цифр досить, аби зрозуміти, наскільки серйозно ставляться в Києві до питання якості води».
А генеральний директор «Київводоканалу» Олександр Попов у тій же газеті на запитання: «Чому ж люди в місті вважають, що вода в нас погана?» відповів: «Розмови про погану якість води в столичному водогоні — найчистішої води дурниця. Наша вода відповідає всім усталеним у цивілізованому світі стандартам».
В приватній розмові Олександр Юхимович підтвердив свої гнівні слова на адресу тих, хто зводить наклеп на якість київської води, і сказав, що з початку цього року в Україні запроваджено новий, суворіший стандарт на питну воду. І київська вода, звісна річ, чудово вписується в нові норми.
Мене особисто ці висловлювання двох головних «водників» міста про добру київську воду переконали, а от іноземців — ні. Може, тому, що іноземці не читають таких прекраснодушних інтерв’ю. Як розповіли в одному вельми великому й шанованому посольстві, іноземці не п’ють нашої води. Так, упродовж минулого року це посольство закупило для своїх співробітників десятки тонн «закордонної» води.
Більшість іноземців виключає київську воду зі свого раціону — це факт, нічого тут не вдієш. Щоб утамувати спрагу, вони використовують мінералку, а для приготування їжі або чищення зубів виписують воду аж із Австрії. На відміну від вибагливих гостей із цивілізованого зарубіжжя, у сотень тисяч київських домогосподарок такої альтернативи немає, і хочеш не хочеш для заповнення своїх чайників або каструльок їм доводиться користуватися розчином зі звичайного водогінного крана.
А який стан питної води в Україні взагалі? Коли строго дотримуватися Держстандарту в розділі «Вода питна», то якість води в країні не відповідає нормі за 7 показниками. У тому числі: жорсткість, вміст заліза, марганцю, нітратів, аміаку. Але є регіони, де навіть ці погані показники якості води погіршуються багаторазово. Дається взнаки порушення технологій сільгоспробіт колишніми колгоспами, радгоспами, а тепер ще й фермерськими господарствами. Багато хто завозить добрива на поля ще взимку, скидаючи їх прямо на сніг, і до того ж оре не вздовж, а впоперек вододілу. В результаті чого щовесни сотні тонн гною та добрив опиняються у водоймах, з яких беруть питну воду.
У більшості міст України для знезаражування води застосовують хлорування. У воді, що надходить у квартири, приміром, жителів Донецька, щодня розчиняють ні багато ні мало 10 тонн рідкого хлору. Проте, вбиваючи мікроорганізми й позбавляючи однієї небезпеки, хлор породжує іншу. На основі хлору в питній воді утворюються токсичні речовини, зокрема діоксинового ряду, що, потрапляючи в організм людини, шкодять здоров’ю.
Крім хлору, якого можна позбутися, давши воді відстоятися чи прокип’ятивши її, хімічний склад «міської рідини» має ще одну особливість — у ній дуже мало фторидів. Через це в людей посилено руйнується зубна емаль. До 40 років наш городянин втрачає втричі більше зубів, ніж середній європеєць.
Повернімося до київської води. Багато іноземців, у тому числі й співробітники шанованого посольства, про яке вже йшлося, починають використовувати для пиття воду з київських артезіанських свердловин. Треба все-таки віддати належне міськдержадміністрації — спорудження бюветів з артезіанською водою не припиняється. Сьогодні в Києві вже працює 107 бюветів. І багато киян п’ють чисту артезіанську воду та готують на ній їжу. Вода ж із крана йде на технічні потреби — прання, миття, купання... «Пити чи не пити» її — кожен вирішує сам для себе. До речі, кияни п’ють в основному деснянську воду. Її частка в загальному обсязі води становить 56 відсотків. На другому місці — дніпровська вода (27 відсотків), а на третьому — артезіанська (17 відсотків).