Настав час хвилюватися кандидатам у дійсні члени Національної академії наук України. Цього тижня почалися традиційні чаювання у відділеннях НАНУ, на яких академіки обговорять, кого слід обирати під час голосування. Тобто свободу вибору та волевиявлення у голосуючих академіків ніхто не відбирає. Але, як тут вважають, не завадить вказати владним перстом м’яко на тих, кого слід вибирати, а кого ні, хто «у дошку наш», а хто вискочка і крокує не в ногу.
Хоча, з погляду вічності, НАНУ дуже молода установа, в ній шанують традиції. На цьому побудований знаменитий «здоровий консерватизм» установи. Так, академічне чаювання запозичили з римського католицького регламенту, відповідно до якого кардинали, перш ніж пустити дим, який звістить про остаточне рішення у виборі папи, збираються, щоб обговорити за чашкою чаю питання: за кого ж усе-таки голосувати?
У римські вдосконалення свободи голосування в президії академії найкращі уми жовтого будинку по вул. Володимирській внесли свої корективи, до яких не додумався в Центрвиборчкомі жоден ківалов! Візьмімо для прикладу відділення математики. Тут картина виборів буденна й понура — традиційні вакансії, зазвичай багато кандидатів, які борються за кожне місце. Це створює величезні труднощі для тих, хто хотів би організувати проходження своїх людей. Звісно, немає нічого неможливого, але, щоб «потрібному» математикові потрапити на заповітне місце, можновладцям доведеться чимало попрацювати і на чаюванні, і кулуарно — переговорити з кожним із голосуючих. Певна річ, так кустарно працювати тепер ненадійно — це вже старі технології.
Справжній виборчий хай-тек продемонстрували у відділенні фізико-технічних проблем матеріалознавства (його ще іноді називають зварювальним, бо половина академіків займаються проблемами зварювання). Щоб усе було «залізно», тут винайшли спеціальні місця з таких напрямів науки (тонких, як лезо ножа), щоб із усього розмаїття кандидатів на це місце міг претендувати лише один — дуже потрібний кандидат. Саме для цього було впроваджено досі небачені вакантні місця, наприклад дійсний член із сцинтиляційних лічильників. Уявляєте, що це таке?..
А уявляти й не треба, зате коли на всі звичні вакантні місця є по п’ять-десять кандидатів, на це — всього один! Чи можна сумніватися, що при такій «конкуренції» людину не оберуть? Тут і переживати не треба — оберуть як милого — куди подінуться, якщо більше фахівців із лічильників немає. Правда, це в тому разі, якщо не пометушаться в інших відділеннях і не висунуть своїх спеціалістів в академіки з електричних лічильників, із лічильників газу, води, а може, ще з якихось інших...
Згадується старий анекдот про те, як прийшов батько п’ятнадцяти дітей у пологовий будинок, щоб глянути на шістнадцятого. Дружина показує новенького, і в батька очі на лоб полізли — попередні були одне одного менші, а цей і взагалі з нігтик. Батько схопився за голову і каже дружині: «Ну, люба, так ми взагалі д-д-деградуємо до мишей».
Серед авторів нестандартного виборчого впровадження колеги по науці називають академіка-секретаря відділення фізико-технічних проблем матеріалознавства (куди фактично входить половина електрозварювальників) Ігоря Походню. Таку вигадку нібито дозволяє реалізувати господарська кмітливість цього академіка. Так це чи ні — оглядачеві «ДТ» з’ясувати не вдалося, оскільки зустрітися з довгожителем-рекордсменом президії виявилося важко — у розпал виборчої кампанії він поїхав відпочити. Не можуть зустрітися з ним і його роздратовані колеги — а так треба обговорити непрості передвиборні завали. Жаль! Коли приїде, обговорювати буде пізно — справу буде зроблено і потрібних людей обрано.
Зате тепер академіки досхочу можуть обсмоктати той факт, що після минулих виборів в академію креативний менеджер від науки закотив у свій гараж «Октавію», а що, мовляв, удасться зробити йому на цей раз?
Ярослав Яцків у попередньому номері тижневика всіляко відхрещувався від закидів деяких академіків, буцімто він звинувачував колег у корупції. Мабуть, дістали його колеги за те, що виніс сміття з хати. Ярослав Степанович заявив, що про жодну корупцію ніколи й не заїкався, а говорив лише про моральний бік справи, адже люди науки — найчистіші представники людства і в помислах, і в справах. І він хотів їх зробити ще кращими, ще моральнішими.
Втім, якщо вже зайшла мова про мораль і про корупцію — найстрашніше й найогидніше крадійство, — то краще за Ільфа й Петрова на цю тему не висловлювався, мабуть, ніхто: «Завгосп 2-го будинку Старсоцзабезу був сором’язливий злодюга. Вся істота його протестувала проти крадіжок, але не красти він не міг. Він крав, і йому було соромно. Крав він завжди, завжди соромився, і через те його добре голені щічки завжди горіли рум’янцем замішання, сором’язливості, ніяковості й конфузу... Світ не бачив ще такого голубого злодюжки, як Олександр Якович»...
Схоже, якщо підозри про корупцію в науці, про яку сьогодні достатньо пишуть і говорять, справдяться і вчені наважаться про це сказати вголос, — то обмежитися тільки моральним осудом навряд чи вдасться. Якщо ж не покласти цьому край, то небезпека переходу академії на ще одну державну мову — мову мишачого пищання — стане цілком реальною.
Ця проблема сьогодні дуже хвилює як академіків, котрі отримали звання за реальні заслуги в науці, так і тих ще молодих дослідників, котрі попрацювали за кордоном і ознайомилися з організацією науки, позбавленої таких вад.
Мабуть, тому хімік Ігор Шевченко звернувся до колег по науковій спільноті, претендентів на обрання з трохи утопічним зверненням — не брати участі у виборах в академію, відмовитися від них: «Я закликаю нинішніх членів академії, серед яких є і шановані мною вчені, не влаштовувати цей спектакль. Україна поступово прозріває, стаючи відкритою країною й осмислюючи тоталітарне минуле. Найповільніше змінюються інерційні стереотипи марнославства.
Основними спонукальними мотивами для тих, хто все ще прагне в академію, можуть бути тільки гроші, адміністративна влада і/або визнання досягнень. Перші два чинники аморальні, бо їх можна реалізувати лише за рахунок решти наукової спільноти. Тим більше що кількість прийнятих членів визначається не числом гідних вчених у країні, а числом вільних місць «у годівниці». Що стосується наукового визнання, то воно може прийти тільки саме по собі. За ним безглуздо й недостойно стояти в черзі (часто багаторічній) на обрання вузьким колом людей із видачею відповідного посвідчення».
Академік Олег Кришталь, беручи участь у диспуті про науку на «5 каналі», обстоював протилежну думку — щоб зберегти принадність наукової праці для молодих колег, саме й потрібно залишити академічні привілеї. Ось тільки надавати їх потрібно тим, хто реально домігся видатних, визнаних світом результатів. Олег Олександрович намагався відстояти права молодих учених, стверджуючи, що нехтування їхніми інтересів призведе до «надлишкового тиску пари в академічному казані».
Захисником академічної рутини виступив професор Леонід Шульман. Він навіть заявив, що не знає, аби хтось із молодих учених протестував проти чиних порядків. Мовляв, усе це нагнітання невдоволення в НАНУ придумане закордонними ворогами академії наук і їхніми підкупленими прибічниками всередині неї...
Хибну думку професора наочно викриває той факт, що в момент, коли він говорив про це на телебаченні, в залі Інституту філософії НАНУ група молодих (і не дуже) учених складала звернення до своїх колег про необхідність змінювати прогнилу ситуацію в академії, про актуальність рішучого євроремонту в ній і позбавлення радянської архаїки. Третього лютого нинішнього року в Києві відбулися установчі збори Всеукраїнської асоціації «За європейські цінності в науці», легалізованої Міністерством юстиції відповідно до чинного законодавства.
Для чого створювати ще одну громадську організацію? Відповідь на це запитання дали члени координаційної ради асоціації, серед яких відомі вчені, котрі довели свою компетентність роботою в багатьох лабораторіях світу: Роман Черніга, Володимир Кузнєцов, Олександр Габович, Ірина Бачерикова, Валерій Зажигалов, Володимир Хоменко, Ігор Шевченко.
Нижче публікуємо цей текст, надісланий у редакцію:
«За п’ятнадцять років незалежності нашої країни наука була майже повністю занедбана «державними мужами» всіх рівнів. Це стосується і підтримки висококваліфікованих кадрів науковців, і величезного майна Національної академії наук України, і розвитку інформаційної сфери (зокрема, доступу до відповідних баз даних в Інтернеті), і сфери матеріального забезпечення наукових досліджень. Керівництво НАНУ за ці 15 років не змогло адекватно сприйняти зміни в суспільстві, реформувати структуру академії та методи управління на основі передового європейського досвіду для забезпечення високого рівня наукових досліджень. За цей час практично вмерла фундаментальна наука у навчальних закладах України (за винятком декількох університетів). Різко знизився рівень та зменшилася кількість годин на викладання природничо-математичних дисциплін у закладах середньої освіти. Здібна молодь та науковці середнього віку, кинуті напризволяще, були змушені масово полишати науку, йти у бізнес або виїжджати за кордон у пошуках професійного щастя. Авторитет України як наукової держави у світі суттєво знизився, а в засобах масової інформації України запанували антинаукові погляди та обскурантизм.
Відомі події кінця 2004 року породили сподівання на позитивні зміни державної політики щодо науки й освіти. Проте численні звернення ініціативних груп науковців до новообраного президента та урядових структур виявилися марними. Цьому можна покласти край, створивши потужне наукове лобі в Україні, яке б, керуючись патріотичними та фаховими міркуваннями і передовим європейським досвідом, виробило б ґрунтовну концепцію порятунку науки та освіти в Україні. Перш за все необхідно з’ясувати справжній, а не вигаданий стан науки та освіти, переглянути чинні закони про науку та освіту, а також статути численних державних академій на їх відповідність Конституції України і законодавству Європейського Союзу, запровадити в наукове та освітянське життя відповідні європейські стандарти і вимоги до результатів творчої діяльності. Саме заради цих завдань і створена асоціація свідомих та кваліфікованих науковців.
Настав час відмовитися від принизливої ролі прохачів і зайняти активну позицію впевнених у собі науковців, які мають власну громадянську та професійну гідність. Спираючись на завойовану сумлінною творчою працею міжнародну репутацію і значно ефективніші форми організації науки та освіти в найпередовіших країнах світу, ми ставимо за мету чітко сформулювати та обґрунтувати для влади та суспільства шляхи виходу з організаційної та інституціональної кризи, що спіткала нашу науку. Необхідно вимагати від усіх гілок влади, щоб вони виконували свої обов’язки й піклувалися про науку та освіту, звертаючись по допомогу не стільки до тих, хто десятиліттями «успішно керував» цими сферами, як до тих, чиїми зусиллями Україна ще не зникла з мапи світової науки.
Із розробленою концепцією реформування наукової та освітньої галузей об’єднаній в асоціацію широкій науковій спільноті необхідно безпосередньо вийти на відповідні комітети новообраної Верховної Ради, президента України та Кабінет міністрів.
Зазначені амбітні плани можуть бути реалізовані лише за умови, коли нас буде багато. До наших лав ми запрошуємо кваліфікованих, чесних та обізнаних науковців, незалежно від віку, наукових звань, ступенів і політичних поглядів. Ми переконані, що таких науковців, попри багаторічне невігластво влади у цій царині, лишилося ще чимало. Зокрема, ми сподіваємося на виникнення осередків у найбільших наукових центрах країни — Харкові, Львові, Одесі, Дніпропетровську, Донецьку, а також в інших обласних центрах. Створення осередків має відбуватися з ініціативи місцевих науковців та за організаційної підтримки координаційної ради асоціації.
З питань, пов’язаних з діяльністю асоціації, можна звертатися за адресами, вказаними на форумі «Освіта та наука» інтернет-видання maidan.org.ua та на сторінці асоціації в Інтернеті ukrnauka.org.ua».