Один із відомих київських художників-модерністів, перш ніж емігрувати в 70-х роках до США, кілька років займався дивною справою — їздив по глухих українських та російських містечках і вивчав... різноманітні художні ремесла. Бувало, він навіть наймався підмайстром і освоював усі тонкощі технології. Коли киянин опинився в Нью-Йорку, він не став займатися милим серцю модерністським мистецтвом, а організував майстерню, в якій поставив на потік виготовлення традиційних «народних» художніх виробів. Бізнес-план митця був вельми точним — продукція у США виявилася дуже ходовою. За кілька років заповзятливий митець заробив мільйони, розв’язав усі свої матеріальні проблеми і зміг повернутися до «духовки», як заведено жартома називати високодуховне мистецтво в середовищі богеми. Тобто повернувся до милого серцю модерністського живопису, став організовувати гучні виставки, писати книжки. Загалом, як мовиться, життя вдалося завдяки тому, що модерніст не поставився зневажливо до традиційного мистецтва.
Гадаю, цей приклад мислячому бізнесменові підказує чудову дебютну ідею. Цікаво, що її вже почали розкручувати одночасно в Києві та Житомирі.
Нещодавно в Українську державну інноваційну компанію (УДІК) заявився представник Житомирської держадміністрації з дуже несподіваною пропозицією — допомогти в організації (точніше у відновленні) виробництва романівського скла... Нині навіть серед мистецтвознавців важко знайти людину, яка могла б зрозуміло пояснити, що це за скло й у чому його цінність. Проте представник Житомирської адміністрації пред’явив керівництву УДІК вельми переконливі документи. Серед них — договір із серйозною німецькою фірмою, що готова була купувати романівське скло в дуже значних кількостях і навіть підтримати матеріально відновлення заводу з його виготовлення. Як з’ясувалося, предмети з цього скла, виготовлені ще до революції, зберігаються в європейських музеях та в колекціонерів. Їх високо цінують знавці. Тому не дивно, що після такої преамбули пропозицію Житомирської адміністрації в УДІК розглянули дуже уважно.
Тепер невеличка довідка про історію художнього скла в Україні. Перші вироби з цього матеріалу — амулети, намисто, посуд, що датуються ще III—IV століттями, археологи знайшли під час розкопок у Чернівецькій області. Відомо, що за часів Київської Русі чудове скло варилося в майстернях на території Київської Лаври. Тут створювали як художні вироби, так і віконні шиби для жител.
Коли в Європі у середні віки почалося відродження давніх ремесел, законодавцем мод у виготовленні художнього скла став острів Мурано у Венеції. Тут народжувалися витончені, декоровані скляною ниткою вироби. На них був величезний попит у тодішній Європі , вони й досі цінуються буквально на вагу золота. Набагато менш відомо, що українські майстри також не залишилися осторонь віянь моди, і в нас зародилося те, що згодом у світі стали називати російським склом. На українських землях виготовляли характерні для всіх склодувів вироби, але надавали їм цілком незвичних форм, приміром посудини для рідини були у вигляді птахів, ведмедів, грифонів та інших дивовижних істот. Такі вироби виготовляли і на заводі в Житомирській області. Чудові майстри, традиції та унікальний склад місцевого піску — все це складові успіху романівського скла, про яке, виявляється, ще пам’ятають західні колекціонери.
За радянських часів не особливо переймалися такими «дрібницями», як художнє скло. Природно, багато заводів занепали. Нині у Житомирській області залишилося лише кілька дідів, які ще пам’ятають секрети майстрів епохи розквіту. На щастя, збереглися запаси унікального піску, що надавав неповторного колориту місцевим виробам. Як повідомив президент УДІК Володимир Рижов, ідея відновити виробництво романівського скла знайшла в компанії щонайпалкіших прихильників.
Це не просто ще одна перспективна бізнес-ідея. Приємно відновити те, чим займалися твої предки. Вдвічі приємно, що цей виріб нестиме світові славу про твою землю, про високу майстерність земляків. Природно, така ідея заслуговує на всіляку увагу і найкраще технічне оснащення. Звісно, насамперед, вважає Володимир Леонідович, слід купити німецькі печі для варіння скла (у них це виробництво доведене до дуже високого рівня). Інші технологічні операції, пов’язані з секретами місцевих майстрів, можна налагодити і на місці. Але, в кожному разі, справа варта того, щоб розгорнути її належним чином, і ми не пошкодуємо для цього зусиль та коштів, каже В.Рижов.
Нині питання: куди вкласти гроші, щоб вони почали ефективно працювати, стоїть перед багатьма підприємцями в Україні. Воно однаково гостро стосується як тих, хто готовий ризикнути сотнею-другою тисяч гривень (узятих у кредит), так і тих, хто ніяк не вирішить, куди надійно вкласти сотні мільйонів. Звісно, Україна повинна розвивати хай-теківські виробництва. Це надійний спосіб прорватися на світовий ринок. Але не варто забувати при цьому, що відновлення давніх художніх ремесел — не менш надійний шлях застовпити собі місце на тому ж таки ринку. Отож не упустіть свого шансу, панове бізнесмени, придивіться до секретів наших дідів-прадідів, на які ще не встигли покласти око ваші колеги. На цьому шляху можна знайти воістину золоті рецепти.