Степан Стойко |
Газета «Дзеркало тижня» 28 жовтня 2000 р. опублікувала велику і, я б сказав, тривожну статтю академіка Національної академії наук України К.Ситника «Знищення лісів та екологічні катастрофи», в якій аналізується небезпечна екологічна ситуація у Карпатах. Ця проблемна стаття широко обговорювалася в різних установах, причетних до експлуатації гірських лісів та ведення лісового господарства, змусивши серйозно задуматися над екологічною долею Карпат, де проживає понад 5 млн. чоловік, життя яких традиційно пов’язане з гірськими лісами. Не встигли закарпатські горяни залікувати рани після найбільшого в XX столітті паводку восени 1998 року, матеріальні збитки якого становили понад 500 млн. грн., і жертвами якого стали 17 чоловік, як у березні нинішнього року екологічна катастрофа повторилася. Протягом кількох днів випала місячна норма опадів, у високогір’ї почалося інтенсивне сніготанення. Рівень води в Тисі, Боржаві, Тереблі, Ріці піднявся до критичних показників. У районі Чопа рівень води сягнув 13 м. Як і в 1998 р., паводок на Тисі охопив і прикордонну зону Угорщини та Румунії. Матеріальні збитки сягають десятків мільйонів гривень. А як вирахувати моральні збитки та шкоду, завдану навколишньому середовищу?
Прогноз щодо повторення паводків у Карпатах невтішний. При невисокій лісистості (53,5%), великій кількості опадів (до 1600 мм), існуючій тенденції потепління клімату внаслідок парникового ефекту та прогнозованого збільшення рівня води у річках Західної Європи існує постійна небезпека паводкових процесів, передусім у Закарпатті, що розташоване на теплішому південно-західному макросхилі Карпат.
Випадки катастрофічних паводків, зсувів та ерозії грунтів, селевих потоків, карстових явищ, які в останні десятиріччя почастішали, викликають занепокоєння не лише вчених, але й широких кіл громадськості України. У пресі з’явилися десятки дискусійних, часто емоційних, навіть з політичним забарвленням статей щодо причин катастрофічних явищ. На жаль, у таких публікаціях мало фактичних даних про гідрокліматичну специфіку Карпат, екологічну функцію гірських лісів та їх вразливість до антропогенного впливу. Ще менше конкретних пропозицій щодо того, що, де і як потрібно зробити, щоб оптимізувати порушену екологічну ситуацію та запобігти катастрофічним процесам. Тому зупинимося детальніше на цих питаннях.
Українські Карпати (площа — 37 000 км2, середня висота гір — 1000 м н.р.м., 6 вершин перевищують 2000 м н.р.м.) розташовані в зоні вологого клімату. У Чопі (102 м н.р.м) випадає 700 мм опадів на рік, а в гірській зоні Закарпаття на метеостанції Руська-Мокра (640 м н.р.м.) — 1600 мм. Періодично під час циклонів і мікроциклонів протягом кількох днів у горах може випасти місячна норма опадів, а то й більше, внаслідок чого часто виникає небезпечна паводкова ситуація. Саме така ситуація спостерігалася 4—8 листопада 1998 року і повторилася 3—5 березня 2001 р.
У природі шляхом еволюції утворилася певна екологічна рівновага. Значна кількість опадів сприяє формуванню високопродуктивних лісів, які в свою чергу підтримують екологічний баланс у басейнах рік. Порушення цього балансу таїть у собі непередбачувані наслідки.
Слід зауважити, що в Карпатах найгустіша в Україні гідромережа, яка в середньому становить 0,5—0,7 км на один квадратний кілометр. У Закарпатті вона ще густіша і дорівнює 1,7 км на квадратний кілометр. У цьому регіоні налічується 9426 річок і потоків загальною довжиною 19793 км. Річний обсяг стоку в річках Карпат перевищує 12 млрд. м3. В умовах такої гідрометеорологічної ситуації та розсіченого рельєфу стиглі лісові масиви виконують важливу водо- та грунтозахисну функцію, яку неможливо замінити жодними гідротехнічними спорудами.
Наведемо кілька фактичних даних. Лісівником-екологом О.Чубатим встановлено на дослідній ділянці у Сваляві (219 м н.р.м.), де випадає 965 мм опадів на рік, що стиглі букові ліси здатні затримувати на своїх могутніх кронах 25,1% кількості опадів, а під їх намет і далі в грунт проникає 74,9%. Ще виразніша у цьому відношенні роль вічнозелених хвойних лісів. Стиглі ялинники на дослідній ділянці в с. Хрипелів (850 м н.р.м.) у Прикарпатті, де випадає 1094 мм опадів на рік, затримують 36,9%, а під їх намет проникає 63,1% опадів. При збільшенні індексу лісистості на 1% у Карпатах середній річний стік у басейнах річок може збільшитися на 9—11 мм. Проте слід пам’ятати, що ліси мають потенційну межу регулювання стоку. Згідно з даними лісівників, для стиглих насаджень така межа існує при добовій кількості опадів 100—175 мм.
Вченими встановлено, що Українські Карпати щороку випаровують близько 20 кубічних кілометрів вологи, яка західними повітряними потоками переноситься у рівнинні райони Львівської, Чернівецької, Вінницької областей, що позитивно впливає на їх сільське господарство. Карпати розташовані на Європейському вододілі між басейнами Балтійського (р. Сян) та Чорного
(р. Дністер, Прут, Тиса) морів. З Тиси 30% водних ресурсів потрапляє в Дунай. Дві великі закарпатські річки — Латориця й Уж несуть свої води до Словаччини. Отже, порушення гідрологічного режиму у верхів’ях цих рік проявляється і в сусідніх країнах — Словаччині та Угорщині. Тому важлива водо- та грунтозахисна роль карпатських лісів набуває міждержавного значення.
На жаль, у минулому це не бралося до уваги ані при експлуатації гірських лісів, ані при їх відновленні. В економічно важкий повоєнний період (протягом 1947—1957 рр.) у Карпатах було заготовлено 70 млн. м3 деревини, внаслідок чого оголено 20% площі. Лісосіки були заліснені, але молоді культури не здатні виконувати водозахисну функцію. Тому частіше стали виникати катастрофічні паводки. Якщо за період 1700—1941 рр. в Карпатах було зафіксовано 12 таких паводків (один випадок на 20 років), то за період 1941—1998 рр. їх налічується 16 (кожні чотири роки). Ці дані переконливо свідчать про антропогенні причини порушення гідрологічного режиму в гірських річках.
Протягом останніх двох століть лісистість у рівнинних районах та передгір’ї Карпат знизилась до 20,2%, а в гірських районах — до 53,5%. За підрахунками лісівників В.Парпана, В.Олійника, найбільш сприятливим гідрологічним режимом відзначаються водозбори з лісистістю понад 60—70%. Незадовільний він при лісистості нижче 35%. Отже, для поліпшення гідрологічного режиму в гірських районах потрібно збільшити лісистість хоча б на 10%. В даний період у карпатських областях існує близько
60 тис. га чагарникових заростей та 113 тис. га неужитків антропогенного походження. Здебільшого вони знаходяться на території колишніх колгоспів. Отже, це той природний резерв, за рахунок якого можна збільшити лісистість.
Для відновлення порушеної природної рівноваги в Карпатах потрібна екологічно і економічно узгоджена система ведення лісового господарства та використання лісосировинних ресурсів. При цьому необхідно керуватися Лісовим кодексом України (1994), в третій статті якого слушно відзначено, що ліси за своїм призначенням виконують переважно екологічні та соціальні функції — водоохоронну, грунтозахисну, кліматорегулюючу, санітарно-гігієнічну, оздоровчу. Тому вони мають обмежене експлуатаційне значення. На жаль, не завжди дотримуються цього закону при розташуванні лісосічного фонду та способах рубок.
Після паводку в 1998 році Верховна Рада прийняла (в 1999 р.) спеціальний закон «Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах у ялицево-букових лісах Карпатського регіону». Повторення паводку в цьому році свідчить про потребу застосування такого мораторію на всі листяні та частково смерекові ліси. В останніх площу суцільних рубок доцільно обмежити до мінімуму.
Стиглі ліси необхідно рубати для народного господарства, але таким способом, щоби при цьому не знижувалися захисні функції гірських лісових масивів. Тому при обгрунтуванні обсягу лісосічного фонду і його розташування слід враховувати конкретну ландшафтно-екологічну ситуацію в кожному водозбірному басейні.
Як використовуються зараз лісосировинні ресурси в Україні, в тому числі і в Карпатах? Кабінет міністрів щорічно встановлює розрахунковий ліміт лісосічного фонду і розподіляє його між обласними державними адміністраціями у відповідності до річних розрахункових лісосік. Обласні державні адміністрації розподіляють одержаний ліміт між лісгоспами (власниками лісів) та тимчасовими лісокористувачами — приватними фірмами, які не є власниками лісів.
У минулому в Карпатському регіоні — в Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій областях існували державні лісокомбінати, які відповідали як за ведення лісового господарства, так і за лісозаготівлю. У 1990 р. вони були ліквідовані, натомість створені державні лісгоспи, які займаються здебільшого веденням лісового господарства. Більшу частину лісосічного фонду використовують зараз приватні фірми.
Обсяги розрахункових лісосік у згаданих областях у минулому неодноразово зменшувалися, але поки що залишаються великими і становлять 40% від обсягів таких заготівель по всій Україні. Для забезпечення такого значного лісосічного фонду потрібно вести лісове господарство на належному рівні та підвищувати продуктивність лісів. У даний період бюджет держави не може забезпечити повне фінансування необхідних лісогосподарських заходів. Так, наприклад, у Закарпатті воно становить лише 15% від загальних потреб. Решту коштів потрібно лісгоспам заробляти. Звичайно, що найлегшим шляхом для цього є використання головного урожаю лісу — лісосічного фонду.
На думку більшості спеціалістів, нелогічно при дефіциті державного фінансування лісового господарства віддавати лісосічний фонд приватним лісозаготівельникам, які не несуть ніякої відповідальності за вирощування майбутніх лісів (що рубатимуться через 100 років) і не вкладають жодні кошти в лісокультурну справу та лісогосподарське виробництво, яке їх, правду кажучи, взагалі не цікавить.
Різниця між використанням лісосічного фонду державними лісгоспами та приватними підприємцями полягає в тому, що перші одержані прибутки спрямовують на ведення і поліпшення лісового господарства, мислячи державними категоріями щодо майбутнього лісів. Приватні ж структури використовують одержаний з лісосічного фонду прибуток для власного бізнесу. На жаль, зараз лісгоспам дають лише близько 10% лісосічного фонду, а приватним структурам (їх у кожній області кількадесят) — 90%. Держава, тимчасово не спроможна забезпечити повне фінансування лісового господарства, повинна надати можливості лісгоспам розширити обсяг лісосічного фонду з метою покриття дефіциту коштів. Для цього необхідно зміцнити технічну базу державних лісгоспів.
У згаданих областях Карпатського регіону процес освоєння лісосічного фонду приватними фірмами розпочався з 90-х років. Ми розуміємо, що деякі з цих приватних структур мають вже певні напрацювання і фінансові вкладення у лісозаготівельну інфраструктуру та відповідну техніку для заготівлі й транспортування деревини. Тому було б неправильно повністю позбавити їх лісосічного фонду. Потрібно лише змінити підходи й тактику щодо його використання. У чому вона полягає? Доцільно весь лісосічний фонд виділяти державним лісгоспам як постійним користувачам та господарям, що відповідають за стан лісів і лісового середовища. Приватним підприємцям як тимчасовим користувачам слід дозволяти заготовляти деревину на правах підряду під державним контролем лісгоспів у екологічно безпечних місцях. За заготівлю деревини повинні розраховуватися державні лісгоспи, які потім цю деревину реалізовуватимуть за фактичними цінами приватним підприємствам, що заготовляють деревину на правах підряду.
При такому підході, з однієї сторони, можливо забезпечити повне фінансування для розвитку лісового господарства і задовольнити потреби в сировині приватних деревообробних підприємств — з другої.
Останніми роками в Карпатах спостерігається різке зниження дисципліни охорони гірських лісів, зокрема в колишніх колгоспних лісах, що займають близько 25% всього лісового фонду. Як наслідок цього — масові самовільні рубки.
Мають місце також вибіркові рубки цінних деревних порід — черешні, явора, ясена, ільма, горіха, деревина яких експортується. Це знижує біологічну стійкість гірських лісів, збіднює природний видовий склад, знижує їх якість. Тому доцільно посилити дисципліну охорони гірських лісів і заборонити експорт деревини цінних порід.
Для ліквідації наслідків минулих катастрофічних паводків уряд виділив відповідні кошти, які використовуються для спорудження будинків для потерпілих, відновлення мостів, будівництва захисних дамб, укріплення берегів тощо. Однак слід пам’ятати, що основна причина виникнення паводків — у верхній вологій частині басейнів гірських рік, де випадає до 1400—1600 мм опадів на рік. Саме тут потрібно здійснити систему профілактичних заходів. Ведення лісового господарства в цих басейнах повинно базуватися на екологічному принципі «постійності лісу». Тут доцільно обмежити обсяг користування лісом, практикувати вибіркові рубки, збільшити лісистість бодай на 10%. Життя вимагає прийняття спеціального закону про охорону гірських лісів Карпат і Криму.
У верхів’ях паводковонебезпечних річок потрібно створити мережу спеціальних «водозахисних заказників» із особливим режимом ведення лісового та сільського господарства. У прибережній захисній зоні річок шириною 500 м слід взагалі заборонити рубки.
У верхів’ях рік Білої і Чорної Тиси, Черемошу, Тереблі ще на початку минулого століття були побудовані спеціальні водосховища для сплаву лісу (клаузури), які мали також важливе водозахисне значення під час паводків. У повоєнні роки вони були зруйновані і перестали виконувати водозахисну функцію. Відтворення цих потужних водних резервуарів дозволить затримувати у паводковонебезпечний період значні запаси води і попереджувати паводки.
У результаті випасу худоби на полонинах у високогір’ї на 200 і більше метрів знизилася верхня межа лісів. Там зосереджені найбільші запаси снігу, раптове танення яких є однією з причин паводків. Тому приполонинні ліси виконують особливо важливу водозахисну функцію. Шляхом лісокультурних заходів доцільно підняти знищену верхню межу букових та смерекових лісів. На полонині Рівній це вдалося зробити біологам Ужгородського національного університету. Їх досвід заслуговує поширення.
При обгрунтуванні сталого розвитку лісового господарства Карпат слід взяти до уваги і багатий рекреаційний потенціал регіону, який становить 29,2% загальнодержавних рекреаційних ресурсів. Зарубіжний досвід свідчить, що економічний ефект лісів від рекреації у 20 разів перевищує матеріальну вартість лісосировинних ресурсів. У Карпатах відомо чимало лікувальних джерел. Мальовничі гірські ландшафти у поєднанні з багатими рекреаційними ресурсами дозволяють розширити індустрію оздоровлення й туризму, що принесе гірському краю значні економічні вигоди.
Як бачимо, проблема Карпат багатопланова. Вона охоплює різні аспекти екологічного, економічного та соціального характеру.
Окрім викладених вище пропозицій, на мою думку, було б доцільно створити при Державному Західному науковому центрі НАН України спеціальний науковий підрозділ по екологічній безпеці Карпат, який вивчав би небезпечні схилові процеси в регіоні, що завдають значних матеріальних збитків народному господарству.
У рамках Національної академії наук України потрібно обгрунтувати комплексну програму охорони природи і сталого еколого-економічного розвитку Карпат та забезпечити фінансові ресурси для її виконання. Краще використати ці ресурси для профілактики паводків, ніж для ліквідації їх наслідків.