Давайте хоч кого-небудь любити! Ну хоча б тварин... Тим більше що наближається рік Пацюка.
Моє свідоме життя пов’язане з ними з дитинства. Після війни ми жили в помешканні, виділеному родинам безквартирних співробітників, у дворі Інституту біохімії на вулиці Леонтовича. Воно сусідило з віварієм. Там жили голуби, кролики і, звісно ж, білі пацюки. У зв’язку з цим запахи в гуртожитку були відповідні, а стіна між нашою кімнатою й віварієм, м’яко кажучи, трохи волога.
Зате студентом я легко здолав бар’єр несумісності з мріями про порятунок хворих і зайнявся експериментами на найдоступніших для студентських маніпуляцій лабораторних тваринах — білих пацюках.
Ось так і супроводжують вони мене, білі й жовтуваті, залежно від віку, з червоними випуклими оченятами й рожевими напівпрозорими вушками. В’юнкі, але завжди доброзичливо налаштовані, вони зі своїх кліток насторожено спостерігають за діями експериментаторів.
Чим же цінні для нас ці невибагливі «об’єкти експериментів»?
Для нашої багатостраждальної біологічної науки, не розпещеної можливостями експериментувати на дорогих міні- та звичайних свинях, що подорожчали, яка відмовилася з гуманною метою від експериментів на собаках та кішках, яка ледве може собі дозволити купувати кроликів, — звичайно, економічністю, а попросту кажучи — дешевизною. І хоча останніми роками ціна кожного пацючка з трьох гривень підскочила до двадцяти, ні з кроликами, ні тим більше зі свинями їх не порівняти.
По-перше, вони чудово розмножуються, і більшість клінік навіть обмінюють надлишок експериментальних тварин на кроликів або дефіцитні клітки.
По-друге, на пацюках, у кожному разі — в нас у хірургії, можна цілком успішно досліджувати життєздатність нових методів, як наприклад, метод електрозварювання живих тканин, розробку нових хірургічних ниток, що розсмоктуються й не дають ускладнень, або матеріалів для припинення кровотечі.
Пацюки покірно переносять наркоз і легко з нього виходять (ну, вкусить експериментатора, що заґавиться, за палець, то кого не кусали?!), у них без ускладнень гояться найскладніші рани, а тканини практично не нагноюються навіть тоді, коли це потрібно для виконання того чи іншого завдання.
Пацюки невибагливі до їжі — сучасний вітамінізований комбікорм, що також дорожчає прямо на очах, успішно заміняють їм крихти з людського столу або підлоги.
І ще одне — мало не забув! — характерна особливість цієї надзвичайної тварини. Хвіст — ось мало не основна перевага пацюка для експериментатора, який і бере її з клітки за цю виразну частину тіла, і ловить єдино можливим та простим способом свого пацієнта, якщо той утече з операційного столу.
Ось так і живемо ми пліч-о-пліч із дикими або майже цивілізованими довгохвостими й незалежними звірятами, і рік на честь яких існує, і до яких цілком можна й треба ставитися якщо не з любов’ю, то хоча б із вдячністю за подвиги, які вершать на них на славу вітчизняної, та й світової науки.
Є, звичайно, й інші представники пацюкової раси — блакитні, змішаного забарвлення, є спеціальні породи, виведені для більш високих наукових завдань, але ми маємо те, що маємо.
Одне слово, пацюк — теж друг людини!