МОН робить спробу "тихої" ревізії Закону України "Про наукову і наукову-технічну діяльність".
Якщо не можеш щось перемогти, спробуй це очолити, - таку давню практику, схоже, добре засвоїли очільники Міністерства освіти і науки (МОН).
З одного боку, міністерство нібито робить усе для того, щоб запрацювали нові органи, передбачені новим Законом про наукову і науково-технічну діяльність: уже обрано Ідентифікаційний комітет, до складу якого ввійшли авторитетні українські та зарубіжні вчені; відбулося його перше засідання; розроблений проект положення про конкурс до Наукового комітету Національної ради з питань розвитку науки та технологій (НРНТ) чекає лише підпису прем'єр-міністра. З іншого - процес імплементації нового закону надто затягується: тільки на формування Ідентифікаційного комітету знадобилося 8 місяців (з них 3 місяці персональний склад уже обраного комітету чекав затвердження в Кабміні), положення про конкурс до Наукового комітету НРНТ лежить у Кабміні вже місяць…
Здавалося б, особливих підстав для хвилювання немає, - неквапливість вітчизняної бюрократії всім добре відома. Але на цьому тлі "неквапного поступу" відбуваються паралельні процеси, які, схоже, свідчать про бажання МОН дати новим структурам якомога менше повноважень, нівелюючи їхній вплив на реформу науки.
До редакції "ДТ" потрапив цікавий документ: "Пропозиції МОН щодо оптимальної моделі розвитку вітчизняної науки" з додатком під назвою "Оперативний план реформування вітчизняної науки".
Документ підготовлено для обговорення на нараді про реформування наукової сфери та розвиток академічної науки під головуванням прем'єр-міністра В.Гройсмана, яку заплановано на 23 листопада.
Як випливає із супровідного листа за підписом заступника міністра освіти і науки М.Стріхи, пропозиції підготовлено з участю НАН України, національних галузевих академій та ради проректорів з наукової роботи ВНЗ України. Зрозуміло, аналіз пропозицій і оперативного плану - попереду. Втім, перше ознайомлення з документом викликало подив: МОН, фактично, робить спробу "тихої" ревізії чинного Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність", що підриває його фундаментальні засади.
Міркуйте самі: документом пропонується основні важелі реформування науки віддати до рук нової структури - Міжвідомчої ради (МР) з координації фундаментальних і прикладних досліджень, яку утворюють спільно НАН і МОН України. Саме МР має, за задумом авторів "оптимальної моделі", визначати методику державної атестації наукових установ і наукової діяльності ВНЗ, склад експертних комісій, які проводитимуть цю атестацію, і за її результатами приймати рішення про утворення, реорганізацію і ліквідацію наукових установ та підрозділів. Створюваній же у муках НРНТ, за тим самим задумом, відходить лише "оцінювання ефективності використання бюджетних коштів", а саме: заслуховування звітів про стан використання коштів на наукову діяльність та надання рекомендацій Кабміну щодо загальних обсягів фінансування науки і розподілу фінансування між базовим та конкурсним. Як випливає з цього плану, МР готується роль абсолютно самостійного органу, що ні від кого не залежить і сам, на власний розсуд реформує наукову галузь. За такого розкладу Національна рада з науки і технологій має всі шанси стати "весільним генералом".
Згідно ж із чинним Законом, Міжвідомча рада мала би бути органом, який створюється НАН, МОН та галузевими академіями "для сприяння розвитку фундаментальних досліджень та ефективному використанню їх результатів у прикладних дослідженнях і науково-технічних розробках за пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки", а її склад і положення про її функції мають затверджуватися Кабміном, за погодженням із НРНТ.
Понад те, підготовку пропозицій щодо принципів експертизи наукових проектів і державної атестації наукових установ Законом безпосередньо віднесено до компетенції НРНТ, - і підґрунтя цього легко зрозуміти, бо експертиза й атестація мають бути незалежними. Передача цих функцій до МР дасть можливість МОН і НАН самим оцінювати власні наукові установи, за власноруч "підігнаними" критеріями. Як зауважують деякі експерти, досить подивитися на розроблені МОН сумнозвісні критерії оцінювання наукових проектів, щоб зрозуміти, до чого це призведе.
Таким чином, як бачимо, декларована зацікавленість керівників МОН у якнайшвидшій імплементації нового Закону про наукову і науково-технічну діяльність та переході до світових практик незалежної експертизи на практиці виявляється активним спротивом реформам і спробами утримати "кермо" апаратними методами.
Безглуздість такого імітаційного підходу до реформи наукової галузі цілком очевидна. І буде дуже прикро, якщо величезні зусилля багатьох чесних людей, яких вони доклали до побудови ефективної моделі організації і функціонування науки, виявляться марними. Чи, може, й справді високопосадовці, які опікуються наукою, не уявляють іншої ролі для достойників із майбутньої Національної ради з питань розвитку науки та технологій, обраних провідними світовими вченими, окрім як банального "одобрямсу"?