Я багато років займаюся практичними питаннями освіти, є послідовним критиком політики МОН у сфері вищої освіти й, звісно, подав свою кандидатуру до складу цього органу, який повинен забезпечити незалежний експертний контроль над роботою вишів. За підсумками рейтингового голосування, в НАЗЯВО я не пройшов. Але мій окремий випадок, як крапля в морі, відбиває одну велику проблему, що рік у рік стає дедалі очевиднішою. Я кажу про те, як громадські організації (ГО) можуть, свідомо чи неусвідомлено, виступати учасниками маніпулятивних схем.
Ми заслужено пишаємося тим, що Україна сьогодні як ніколи сильна своїм громадянським суспільством. Майдан, добровольчі загони, волонтерський рух - свідчення сили нашого суспільства. І державні структури сьогодні, на щастя, як ніколи чуйні до позиції третього сектора, реального двигуна багатьох реформ у країні.
Тим часом ми бачимо, що в урядових структур з'являється серйозна спокуса використовувати вплив громадськості у власних інтересах. Когось намагаються корумпувати, підсадивши на зарплату в держструктурах, десь засновуються фейкові організації, щоб створити видимість суспільної дискусії при прийнятті тих чи інших рішень. А інколи навіть ГО з хорошою репутацією можуть використовуватися для очевидних інформаційних вкидань, що підриває авторитет не тільки конкретних організацій, а й громадського сектора в цілому.
Я зіштовхнувся з цією новою даністю ще кілька років тому, коли працював керівником Харківського національного університету радіоелектроніки, де проти мене розгорнула цілу інформаційну кампанію фейкова громадська організація. У підсумку, місцева номенклатура, в інтересах якої й проводилася кампанія, зуміла відіграти собі контроль над вишем і зупинити розпочаті при мені реформи.
Очевидна маніпулятивна схема спрацювала проти мене й під час виборів у НАЗЯВО. Я опинився серед трьох кандидатів, яких звинуватили в плагіаті при написанні наукових праць, що, вважаю, вплинуло на підсумки голосування. Звісно, я не особливо сподівався на підтримку українських учасників комісії, де п'ять із дев'яти осіб були прямо підпорядковані МОН (саме собою створення органу, який мав забезпечити незалежний від МОН експертний контроль під невсипущим контролем того ж таки МОН, - це, звісно, окреме українське ноу-хау, але зараз не про це). Важко було очікувати, що, знаючи мою публічну позицію, підконтрольні міністерству учасники виставлять мені високі бали. Та ось іноземці цілком могли, і вкидання компромату про наявність нібито плагіату в моїй кандидатській дисертації, думаю, було націлене саме на них.
Інформацію про плагіаторів готувала ГО "Трон", що відома своєю сильною антиплагіаторською ініціативою "Дисергейт". Я вже викладав на своїй сторінці у Фейсбуці те "дослідження", яке перекочувало на засідання НАЗЯВО. Суть обвинувачень до моєї роботи, яку я захистив у 2005 р. (збіги в описах стандартних методик виміру), - абсолютно нікчемне обвинувачення. Ще один фрагмент цього фейкового "дослідження" збігся з роботою, опублікованою у 2008 р. (!) десь у Саратові. Тобто в тому, що було вкрадено через три роки в мене, звинуватили мене ж! І, нарешті, ще один шедевр "дослідження" - це використання фрагмента з моєї ж власної раніше опублікованої праці.
Представник МОН п. Юрій Рашкевич сказав, що не міг не поділитися з комісією фактами, які подає незалежна громадська організація, котра контролює роботу комісії. Тобто інформацію, яка впливає на важливе для системи освіти рішення, ніхто навіть не потрудився перевірити.
Останнє питання в цій чудовій історії: звідки ж узявся цей злощасний лінк на Фейсбуці з антиплагіаторським "дослідженням", що лягло в основу обвинувачень? А все дуже просто. Є у ФБ така собі Olena Polyanska, яка влітку 2017 р. зробила відповідну публікацію. Потім вона більш ніж на рік зникла з ФБ-простору й "воскресла" 14 грудня ц.р., якраз наступного дня після того, як я розповів на своїй ФБ-сторінці про перебіг конкурсу. Очевидно, слід чекати нових вкидань від молодшого наукового співробітника Академії наук Молдови (як сказано в акаунті Olena Polyanska), про яку сайт АНМ, звісно, нічого не знає.
Отже, що ми маємо фактично? Державна конкурсна комісія бере до розгляду інформацію у вигляді звичайного повідомлення у Фейсбуці, достовірність якого ніхто не перевіряє: для них нібито достатньо того, що джерело інформації - громадська організація. Громадська організація подає цей матеріал на розгляд комісії, не перевіривши попередньо, ні чого вона варта, ні чого вартий персонаж, який викладає інформацію на своєму акаунті. Що є, на мій погляд, репутаційним самострілом з боку ГО.
Таким чином, виходить, що громадська організація може легалізувати будь-яку фейкову інформацію від будь-якого фейкового персонажа і впливати на прийняття важливих для життя держави та суспільства рішень. Якщо цю ситуацію масштабувати, то вийде цілком чудова ілюстрація до того, як в нас у країні можна провести будь-яке вигідне владі державне рішення, спираючись на несумлінні ГО.
Попри те, що НАЗЯВО, всупереч здоровому глузду, створюється під міністерським контролем, до нього все ж таки увійшло чимало достойних людей і кваліфікованих фахівців. Залишається сподіватися, що цей орган у своїй роботі зуміє відірватися від настирливої міністерської опіки і справді забезпечить незалежний контроль над якістю вищої освіти в країні. Нам усім це дуже потрібно.