UA / RU
Підтримати ZN.ua

НОВІ СТАНДАРТИ ДЛЯ НОВОГО СТОЛІТТЯ

Поціновувачі справжньої кави давно звернули увагу на те, що за кордоном можна випити філіжанку кави без побоювання, що підвищиться тиск або дасть про себе знати якийсь не зовсім здоровий орган...

Автор: Олександр Рожен
Петро Кабан (справа) головує на 18-му засіданні Міждержавної ради зі стандартизації, метрології та сертифікації. Львів
Поціновувачі справжньої кави давно звернули увагу на те, що за кордоном можна випити філіжанку кави без побоювання, що підвищиться тиск або дасть про себе знати якийсь не зовсім здоровий орган. Щоправда, для цього необхідно попередити бармена, що ви хочете натуральну каву, але... без кофеїну.

Дивина — у нас пачку по-дібної кави ви не купите у відкритому продажі. В Україну вона може потрапити лише... контрабандним шляхом. Чому ж так вийшло, що дієтичний продукт фактично прирівняли ледь не до наркотиків?

Річ у тім, що на українські прилавки його не пускає вимога Держстандарту, розроблена казна-коли, про те, що називатися «кавою» має право лише продукт із певним відсотком кофеїну. Усе, що містить його в кількостях нижче від встановленого бар’єра, у нас має називатися «кавовим напоєм».

У мене тільки при згадуванні про один із славнозвісних кавових напоїв «Урожай» радянських часів починаються легкі кольки в шлунку. Певне, мої смакові відчуття мало різняться від емоцій інших співгромадян, бо імпортери геть відмовляються завозити натуральну декофеїзовану каву в нашу країну, поки її тут дозволяють продавати лише під назвою «кавовий напій»...

Гадаю, цей наочний приклад допоможе читачу не посміхнутися іронічно, коли він прочитає відповідь на, мабуть, найстандартніше журналістське запитання останніх тижнів, котре кореспондент «ДТ» поставив голові Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України Петру Степановичу Кабану: «Яку подію минулого століття ви вважаєте найбільше значною і що чекаєте від століття прийдешнього?»

Перший стандартизатор планети

«Найважливішою подією, що визначила в ХХ столітті реалізацію інтелектуальних досягнень людства, — вважає Петро Степанович, — стало вироблення чітких і, головне, єдиних стандартів для промисловості всього світу»...

Так уже склалося в нашому суспільстві, що стандарти, технічні умови, сертифікати викликають у пересічного читача відчуття чогось вкрай нудного, далекого від повсякденного життя. Петро Степанович одразу ж спробував розсіяти цю помилку і навіть посилався на те, що «першим стандартизатором на Землі можна вважати самого Господа Бога, котрий створив Адама та Єву не як-небудь, а за подобою своєю. Варто лише уважніше придивитися до навколишнього світу, і ми переконаємося, що стандарти присутні скрізь. У природі дуже чітко дотримуються вимоги з повторення у нащадків заданих ознак. Саме тому «білі ворони» в оточуючому нас світі не в честі».

Але це не єдиний привід для шанування своєї професії в тих, хто присвятив себе роботі над стандартами — у будь-якій сер-йозній науково-технічній установі те, що дотягує до рівня нового стандарту і може стати зразком, своєрідною «планкою» для інших, користується найвищою повагою. І не даремно — вироблення якихось загальних правил послужило об’єднанню зусиль, дозволило співробітничати фірмам різних країн, прискорило технічну інтеграцію континентів. Наше життя, завдяки вимогам, закладеним у стандарти на товари, послуги й довкілля, стає безпечнішим і комфортнішим.

Мертві не повинні хапати за руки живих

Варто лише щиро шкодувати, що Україні, як й іншим країнам колишнього Союзу, дуже не пощастило — з різних причин Союз почав шукати свій шлях, тобто створювати власні стандарти. З 20-х років у країні з’явилися «свої рейки» для промислового розвитку, що всерйоз загальмувало прогрес, повело розвиток убік від магістрального шляху, завадило багатьом видатним досягненням нашої науки й техніки вийти на міжнародний ринок.

На момент проголошення незалежності Україні дісталася «технічна спадщина» у вигляді більш аніж 60 тисяч державних і галузевих стандартів СРСР, більша частина з яких застаріла і стала гальмом для науково-технічного прогресу, упровадження новинок і відновлення асортименту.

Сумно, але ми досі живемо в ситуації, коли «мертві продовжують хапати за руки живих» — не адаптовані до світових радянські стандарти (Держстандарти), за якими ще значною мірою продовжує жити українська промисловість, — одна з причин, що завадили реалізації міжнародного проекту виробництва на умовах промислової кооперації літака Ан-70 для європейського ринку. Ця ж причина стримує міжнародну інтеграцію нашої космічної промисловості з виробниками інших країн і заважає багатьом іншим виробам хай-теку.

«Працюючи в посольстві України у ФРН, я безпосередньо брав участь у багатосторонніх переговорах по Ан-70, — зауважив Петро Кабан. —Характеристики цього літака цілком влаштовували натовських замовників. Вони прекрасно розуміли, що мають справу з літаком (причому, не в кресленнях, а вже у вигляді цілком реального випробуваного виробу), котрий перевершував усе, що є в цьому класі у світі. Та все ж міжнародний європейський консорціум «Аербас індастрі» відмовився виступити в ролі генерального підрядчика його виробництва західним замовником (а це було головною умовою тендеру). Офіційна причина — посилання консорціуму на не знайомі йому стандарти й технології колишнього СРСР, за якими вироблялися і випробовувалися матеріали, вузли, комплектуючі вироби літака тощо.

Тобто кінцевий продукт за своїми характеристиками цілком влаштовує, а от із чого і як він зроблений — для цього потрібно було б «перекласти» технологію виробництва літака з малозрозумілої мови радянських стандартів на загально-прийняту світову. Завдання, загалом, посильне, але на практиці його важко реалізувати. Напевно, були й інші, вагоміші, причини, аніж ця. Але від того, що абсолютна більшість наших старих стандартів не сумісні з міжнародними, нам нікуди не дітися. Вони ще не раз ставитимуть нам палиці в колеса».

Сусіди обганяють!

На жаль, у перші роки незалежності ми в цій галузі скоріше пливли за течією — намагалися захистити внутрішній ринок і більше боролися не з причинами, а з наслідками. Замість того, щоб рішуче переводити промисловість, АПК, сферу послуг на європейські норми та правила, ми стали домагатися визнання тих стандартів, за якими працювали в Радянському Союзі. І в цьому, звісно, успіхів не досягли. Тепер треба наздоганяти, а це набагато важче. Угорщина, приміром, лише роком раніше за нас підписала Угоду про партнерство і співробітництво з ЄС, а вже встигла понад 6,5 тис. (80%) національних стандартів привести у відповідність із світовими і європейськими. І тому зараз у неї немає проблем при експорті своєї продукції.

Не менше показовим є ближчий приклад — Росія. Ця країна енергійно й послідовно заміняє застарілі радянські стандарти ідентичними чи еквівалентними міжнародними та європейськими, яких налічується відповідно двадцять і вісім тисяч. Росія гармонізувала з ними понад дві тисячі своїх норм. Для цього вона розумно скористалася спеціальним кредитом Світового банку.

Росіяни не лише привели у відповідність із міжнародними значну частину своїх стандартів, а й створили потужний інформаційний центр. Що, до речі, тільки зараз збираємося зробити й ми. До нинішнього часу Україна має лише 293 стандарти, що є прямим упровадженням європейських і світових. На жаль, ми перебуваємо тільки на самому початку важкого шляху.

Дуже показово й те, що росіяни створили орієнтований на споживачів і зручний для користування електронний банк даних, у якому зібрали близько 400 тисяч документів зі стандартизації з усього світу. Всі міжнародні документи переведено російською мовою, а російські — англійською. Звернувшись сюди через Інтернет, можна розібратися в тому, які технічні вимоги висувають до конкретного технічного виробу в Китаї, США, європейських країнах і так далі. Це дуже важливо при вирішенні питань, наприклад, пов’язаних з експортом, розвитком виробничої кооперації чи здійснення інвестицій. Україна начебто теж виконала подібну роботу — створено банк даних, але, на жаль, він набагато скромніший і здебільшого на паперових носіях, що скоріше відповідає початку ХХ, а не ХХI століття, оскільки доступ до інформації значно звужений і уповільнений.

В умовах переходу до глобальної торгівлі з використанням інформаційних технологій не реагувати на зовнішні виклики — значить працювати по-старому і, по суті, перетворити країну на технічного аутсайдера, що в нинішніх умовах подібно катастрофі.

Значно серйозніші наслідки очікують нас через перехід східноєвропейських сусідів на європейські стандарти, у зв’язку з чим буде зведено нові технічні бар’єри для наших експортних товарів. Для українського експортера реальною загрозою стає втрата ринків країн Східної Європи.

Мало приємна проблема найближчим часом може виникнути й у торгівлі з Росією (вона поки не заявила про себе повною мірою, але цей затишок оманливий!), бо й тут промисловість усе далі відходить від радянських стандартів, орієнтуючись на міжнародні. Вже сьогодні з цієї причини виникли складності в розвитку виробничої кооперації між російськими й українськими підприємствами ВПК. Посилення нашого технічного аутсайдерства тільки на руку нашим сусідам — у нас дуже схожі вироби і технічно відірватися для Росії означає — одноосібно зайняти ринки, котрі ми досі з нею ділили. Невесела перспектива в епоху глобалізації ринку!

Навіщо возу колесо
від «Мерседеса»?

Однак Петро Степанович налаштований дуже оптимістично. Він упевнений, що «коли зробимо все, як запланували, поточного й наступного року, то вже до 2007 року наші стандарти будуть, в основному, гармонізовані з європейськими та світовими».

Тим більше, що перші й досить серйозні кроки зроблено. У грудні минулого року Верховна Рада підтримала і прийняла в першому читанні підготовлені Державним комітетом стандартизації, метрології та сертифікації України ключові законопроекти, що реформують сферу стандартизації, сертифікації й акредитації.

Показово, що український парламент спочатку поставився до зусиль Держстандарту дуже прохолодно. На пропозицію допомогти швидше перейти на європейські стандарти один із депутатів іронічно зауважив: «Навіщо нам прилаштовувати колесо від «Мерседеса»... Знадобилося чимало зусиль, щоб переконати законодавців. Втім, подальша плідна робота показала: якщо автор законопроектів має ясне уявлення про те, чого домагається, можливість позитивного результату дуже висока.

Не можна не відзначити — уперше за роки незалежності в Законі України про Державний бюджет на 2001 рік окремим рядком передбачено кошти на гармонізацію національних стандартів із міжнародними та європейськими. Йде інтенсивна робота над іншими нормативними актами, спрямованими на створення цивілізованих ринкових умов для випуску якісної та конкуренто-спроможної вітчизняної продукції.

Це означає, що для багатьох кваліфікованих інженерів, учених, фахівців із прикладних інститутів, котрі через відсутність в останнє десятиліття фінансування на прикладну науку змушені були добувати кошти випадковими заробітками, з’явилося світло в кінці тунелю.

P.S. А тепер повернімося до історії про філіжанку кави без кофеїну. Схоже, що в недалекому майбутньому таку каву можна буде купити й у нас. Причому, для цього не доведеться йти на ризик і порушення закону — Держстандарт порадив підприємцям самим взятися за розробку проекту нового стандарту в цьому питанні. Турбота держави — стежити за тим, щоб новий стандарт не зробив лазівку для екологічно небезпечного продукту, чи такого, що шкодить здоров’ю. Ну, а як там його назвуть, в яку упаковку помістять, які бантики збоку приліплять, вже даруйте, не державна це справа — втручатися в такі деталі. До відома: в Європі щороку вдосконалюється або вводиться понад 1000 нових стандартів. Це природний і дуже важливий для розвитку економіки процес відновлення. То ж якщо комусь нетерплячка, панове підприємці, винахідники, дизайнери й інші творці нашого добробуту, не соромтеся — проявляйте ініціативу, позбувайтеся пут застарілих норм Держстандарту. У Держстандарті кореспондента «ДТ» запевнили, що готові підтримати будь-яке корисне починання. А ми зі свого боку постараємося повідомити читачам про те, які реальні успіхи будуть досягнуті на цьому шляху.