Читаючи підручник із фізики, раз у раз натрапляєш на прізвища німецьких учених, які здійснили прорив у тій чи іншій галузі природознавства. Рентген, Планк, Штарк, Ейнштейн, Гейзенберг — ці прізвища відомі кожній людині, обізнаній із природничими науками бодай на рівні шкільного курсу. Традиції підготовки інженерів і учених вищої кваліфікації в Німеччині сягають корінням у другу половину XIX століття, коли в Європі повним ходом ішла промислова революція. Передача досвіду з боку вчених, які домоглися видатних успіхів, має ключове значення для становлення молодих дослідників. Така ідея лежить в основі проведення щорічних літніх зустрічей із нобелівськими лауреатами для молодих вчених у Ліндау, фешенебельному курорті на півдні Німеччини. Це своєрідний фестиваль, де в невимушеній атмосфері зустрічаються нобелівські лауреати минулих років і нової генерації дослідників.
Нинішнього року в Ліндау для молодих фізиків читали лекції 18 лауреатів нобелівських премій з фізики, хімії та астрономії. Це були 54-ті Нобелівські читання, традиція яких започаткована графом Ленартом Бернадоттом ще у тяжкі повоєнні роки. Він зумів об’єднати навколо цього задуму представників німецької, а згодом і міжнародної науки, культури та промисловості. Про популярність Нобелівських читань свідчить і список організацій-спонсорів, який цього року становив майже 70 позицій! Тут можна знайти авторитетні німецькі й міжнародні фонди (наприклад, Нобелівський комітет, фонд Гумбольдта, Німецька служба академічних обмінів DAAD, Європейська комісія, INTAS та ін.), міністерства науки багатьох країн, а також знамениті національні лабораторії США.
Склад слухачів також відповідав події: близько 500 учасників із 22 країн, які представляють молоду генерацію наукової еліти своїх країн. Жорсткий відбір учасників — наприклад, наявність персональної рекомендації відомого вченого або авторитетного наукового фонду — виключав наявність випадкових людей на цьому форумі. Переможці конкурсів DAAD або INTAS отримували запрошення приїхати в Ліндау, якщо їхній науковий проект набрав певну кількість балів.
У Ліндау день розпочинався з лекції одного з 18 нобелівських лауреатів з фізики та хімії, які були там присутні, або з публічної дискусії на певну проблематику між лауреатами за «круглим столом». Пополудні такі дискусії лауреатів зі слухачами відбувалися у профільних групах. Тематика лекцій охоплювала різні питання — від фундаментальних проблем сучасного світогляду (квантова фізика, фізика високих енергій, астрофізика, біофізика) до суто прикладних.
На «круглому столі» з астрофізики, який вели представники Нобелівського комітету, професори Ріккардо Джаконі (лауреат 2002 року, рентгенівські джерела у Всесвіті), Масатоші Кошіба (лауреат 2002 року, нейтринні осциляції), Арно Пенціас (лауреат 1978 року, космічне фонове мікрохвильове випромінювання) і Герардус’т Хофт (лауреат 1999 року, теорія електрослабкої взаємодії), обговорювалося питання, що таке «темна матерія». На їхню думку, цілком імовірно, що вона складається з частинок, які неможливо продетектувати сучасними методами. Під час дискусії кожен із них проясняв сучасний стан справ у своїй галузі науки. Професор Джаконі розповів про рентгенівську астрономію, а професор Кошіба захоплююче презентував експерименти з детектування сонячних нейтрино на установках, розміщених у японському селі Каміока. Саме ці експерименти вперше показали, що є нейтринні осциляції, отже нейтрино мають різну масу спокою.
Потім професор Клаус фон Клітцінг (премія 1985 року, квантовий ефект Холла) прочитав лекцію про напівпровідникові наноструктури: квантові точки, нанодроти, а також двовимірні та тривимірні структури. Професор Герберт Крьомер (лауреат 2000 року, теоретичні роботи з транзисторів на напівпровідникових гетероструктурах) докладно й доступно розглянув явище негативної оптичної рефракції, а також деякі помилки, пов’язані з ним. Серед лекторів із сучасної фізики твердого тіла необхідно згадати професора Вальтера Кона, який отримав премію з хімії в 1998 році за створення теорії функціоналу щільності, без якої немислиме комп’ютерне моделювання фізичних і хімічних властивостей твердих тіл. Професор Карл Мюллер, один із відкривачів високотемпературної надпровідності (премія 1987 року), у своїй лекції розповів про сучасне розуміння механізмів цього явища.
На зустрічі були присутні всі троє вчених, які отримали 1973 року премію за відкриття тунельного ефекту в напівпровідниках і надпровідниках: Лео Есакі, Айвар Джівер і Брайан Джозефсон. Професор Есакі розповідав про надрешітки, а професор Джівер демонстрував, на що спроможні фізики. Він захоплююче і з добрим відчуттям гумору пояснював на особистому прикладі, як розпочати малий бізнес із високих технологій у США. Хоча в його компанії лише кілька людей, вони успішно виробляють устаткування для біофізичних досліджень. Пізніше в дискусіях зі слухачами він підкреслював, що одне з найперспективніших застосувань фізичних методів — дослідження біологічних систем. Професор Джозефсон, який нині займається питаннями філософії, прочитав лекцію про «патологічне безвір’я в науці». Він демонстрував, що часто спірні відкриття відкидаються з недостатньою науковою аргументацією, майже за принципом «цього не може бути, тому що цього не може бути ніколи».
Іншу крайність, що існує і в Європі, і в США, а не лише в колишньому СРСР, розглядав у своїй лекції професор Роберт Річардсон (премія 1996 року, відкриття надплинності в гелії-3). Ішлося про псевдонауку, її застосування й про те, як із нею боротися. Виявляється, і в розвинених країнах широко продаються різноманітні «чарівні» пристосування для різних цілей — від компенсації шкоди для організму від стільникових телефонів до вироблення енергії. Псевдонаука активно експансує у сферах людського пізнання, часто обділених увагою вчених, і зупинити це можна лише роз’яснювальною роботою, яку багато вчених вважають, на жаль, марнуванням часу.
Професор Ніколас Блумберген (премія 1981 року, взаємодія світла та речовини, лазерна спектроскопія) прочитав лекцію про використання лазерів у мирних і військових цілях. Він вважає, що найважливіше завдання в сучасній лазерній фізиці — генерування найкоротших імпульсів рентгенівських лазерів. Цікаво було довідатися також, що професор Дуглас Ошероф (лауреат 1996 року, надплинність у гелії-3) очолював комісію з розслідування причин аварії космічного човника НАСА «Колумбія», про яку свого часу досить багато писали.
Насамкінець кілька фактів про німецьку науку, які у своїх лекціях цитували федеральний міністр освіти і досліджень Еделгард Булман і міністр науки, досліджень та мистецтва Баварії доктор Томас Гоппел. Із 1998 по 2003 рік витрати держави на фінансування досліджень і розвитку зросли з одного мільярда євро до дев’яти мільярдів. Частка держвитрат на фінансування наукових досліджень зросла з 2,3% на рік до 2,5% від національного продукту (в Україні виділяється 0,4%). Результати такої діяльності наявні — 2002 року перевищення експорту над імпортом Німеччини лише по товарах галузей високих технологій становило 132 мільярда євро. Причому Німеччина посідає друге місце у світі з виробництва таких товарів (14,9%) після США, де відсоток виробництва високотехнологічних товарів становить 19,4% світового виробництва. Турбота за наукову молодь не обмежується короткочасними акціями. Відповідно до «Пакту для досліджень і нововведень», торік на 23% збільшено фінансування вищих навчальних закладів, що дозволяє готувати висококваліфікованих фахівців. До речі, вища освіта в Німеччині безплатна.
Наступного року оргкомітет планує провести зустріч не лише з лауреатами-фізиками, а й залучити нобелівських лауреатів з хімії, біології та медицини, відтак зустрічі стануть набагато цікавішими й ширшими. Хотілося б почути, що на зустрічі з нобелівськими лауреатами побували представники України, підтримані своєю державою, а не фондами інших країн.