Йтиметься про науку та її долю в нашій країні. Ця доля останніми роками незаслужено трагічна. Природно, вона насамперед залежить від того, хто визначає ставлення до науки, її матеріального та кадрового забезпечення. Тривожить думка про те, хто формує в країні ставлення до науки: це цілковиті невігласи, яким байдуже майбутнє України, або ті, хто, організовуючи повне вичерпання її природних ресурсів, готує неминучий крах надій країни на гідне майбутнє. І в першому, і в другому випадку, поза будь-якими сумнівами, наука залежить від дуже короткозорих тимчасових правителів, якими рухають лише наміри швидкого збагачення своїх вузьких кланів.
Роль науки в сучасній державі надзвичайно важлива, адже без її належного розвитку неможливо забезпечити інноваційний розвиток економіки, створення високих технологій, наукове прогнозування майбутнього, прогрес у галузі медицини та умов життя, збереження екологічного благополуччя та, звичайно ж, належного рівня освіти.
Ознаки деградації науки в Україні, які відбуваються внаслідок відверто вираженого негативного ставлення влади до цієї найважливішої форми діяльності, проявляються дедалі чіткіше. Рівень освіти катастрофічно знижується, престиж науки падає, найкращі молоді вчені тисячами їдуть назавжди з країни або йдуть із зовсім збіднілих наукових установ у сферу бізнесу, обладнання дослідницьких центрів не оновлюється, немає елементарних умов для проведення сучасних експериментів.
До речі, чи не здається дивним, що в різних суспільно-політичних журналах (наприклад, в "Кореспонденті"), де періодично друкують списки "Еліти України", серед сотні імен немає жодного вченого чи письменника? У складі Верховної Ради України минулих скликань було якесь число науковців, а в нинішньому парламенті їх ніби й зовсім немає. Чи не відбивається в цьому приниження вчених нашої країни, зневага до інтелектуального потенціалу нації? Чи не спотворюється мораль нації, коли правофланговими називають дуже далеких від інтелектуальної творчості успішних ділків або підспівувачів влади? Але ж іще англійський мрійник Томас Мор вважав, що управляти державою мають учені. Такі самі думки висловлював і Ж.Е.Ренан.
Сьогодні і економічні, і соціальні науки, оснащені потужною інформаційною системою, можуть знаходити безальтернативні розв'язання проблем розвитку країни, які не залишають місця політично заангажованим метанням. Може, одна з причин применшення ролі науки й полягає в тому, щоб змусити її не втручатися в існуючі "технології" влади. Тимчасовим правителям зовсім не потрібні довгострокові прогнози щодо долі нації, екологічного збідніння рідної землі, генетичного та інтелектуального стану свого народу.
Прикладів ущербності організації нашої науки можна наводити чимало. Наприклад, шестеро із семи підготовлених мною в останні десять років кандидатів наук працюють у США, Великобританії та Німеччині. Дуже різко скоротилося число випускників університетів, які хочуть вступити до аспірантури. Основна маса наукових співробітників - пенсіонери. Обладнання морально і технічно застаріло, реактивів немає, навички експериментальної вправності втрачаються... У бібліотек немає коштів на передплату наукових журналів. Участь у наукових конференціях дуже обмежена через брак тих самих фінансів. Стан бізнесу такий, що практично нема попиту на нові наукові розробки, а тому отримання грантів і виконання робіт за договорами з виробництвом є нереальними.
Наслідки цього тенденційно підтримуваного убозтва науки даються взнаки: з науки зникають цілі галузі знань, поглиблюється віковий розрив у наукових кадрах, коли на зміну вченим пенсійного віку не приходять молоді дослідники, багато галузей промисловості починають різко відставати від світового рівня розвитку, і, відповідно, Україна втрачає позиції на світовому ринку товарів і послуг.
Відставання в галузі медичної науки супроводжується швидким скороченням середньої тривалості життя в Україні, зростанням дитячої смертності, залежністю практичної медицини від західних країн. Невже за такою страшною ціною можна купувати збагачення невеликої групки фармацевтичних магнатів?!
Нехтування законами наукового землеробства супроводжується втратами родючості наших знаменитих чорноземів. Систематичні порушення сівозмін, зневажливе ставлення до органічних добрив прирікають сільське господарство на убоге майбутнє, і, звичайно, за такого стану справ йому не потрібні жодні нові науково обґрунтовані технології. Коли ж згадати наростання природних катаклізмів, зумовлених глобальними змінами клімату, картина майбутнього сільського господарства України уявляється дуже гнітючою, якщо невідкладно не буде змінене ставлення держави до науки.
Наука в Україні має давню історію та сформовані традиції своєї організації, завдяки яким українські вчені змогли внести чимало нового у світову науку. Багато відкриттів українських учених заслуговували бути відзначеними Нобелівською премією, і тільки наявність "залізної завіси" ускладнювало їх міжнародне визнання.
Досить лише згадати відкриття в галузі біологічних наук. Відкриття подвійного запліднення в покритонасінніх рослин, зроблене професором Київського університету, академіком Української академії наук С.Навашиним, засновником каріосистематики, відіграло дуже важливу роль у розвитку біології. Академік АН УРСР К.Гедройц створив учення про ґрунтовий поглинаючий комплекс - основу колоїдної хімії ґрунтів. Відтоді у багатьох мовах світу ґрунти називаються нашими назвами: чорнозем, підзол, сірозем так само звучать і англійською. Основу біоенергетики живої клітини - окисне фосфорилювання відкрив академік нашої Академії наук В.Беліцер. Випускник київського університету Ф.Добржанський став всесвітньо визнаним генетиком-еволюціоністом ХХ століття.
Уперше залучив ідеї кібернетики до розв'язання проблем біології видатний фахівець у галузі еволюційної морфології академік Української Академії наук І.Шмальгаузен. Особливу зону водойм - поверхневий шар води - гіпонейстон, у якому зосереджені зародкові форми біоти Світового океану, відкрив академік НАН України. І це відкриття відіграє дуже важливу роль у пошуках шляхів збереження продуктивності водних живих ресурсів. Складені українськими ботаніками та зоологами описи флори та фауни стали світовими зразками цього жанру досліджень. Засновник Академії наук в Україні В.Вернадський збагатив світогляд світу таким важливим поняттям, як ноосфера.
Можна було б продовжити перелік учених, імена яких прикрашають світову науку не тільки в галузі біології, але й у багатьох інших науках - математиці, фізиці, хімії, економіці, історії та техніці. Очевидно, першість наукової думки в Україні є результатом тривалого становлення тієї духовної атмосфери, особливого дуже тонкого настрою творчих пошуків, які роблять науковий процес ефективним, продуктивним за своїми технологічними втіленнями. І не може бути більшого зла для майбутнього країни, ніж приниження і, в остаточному підсумку, знищення цього осередку народження нового знання. А тим часом у сучасній Україні цілеспрямовано чи мимохіть усе робиться для того, аби наука перестала бути ефективним генератором нового знання, що підтримує рівень освіти і може революційно змінювати практику життя і виробництва.
Особливо гірко усвідомлювати це, розуміючи, які можливості зароджуються нині у науці. Це зцілення від багатьох раніше практично невиліковних хвороб шляхом використання генних технологій і управління розвитком стовбурових клітин; ефективна протидія старінню організму шляхом активації процесів репарації ДНК; нові матеріали, екологічно чисті джерела енергії, можливості нового століття, які важко перелічити. Майбутнє людства може бути для всіх яскравим і щасливим, а може стати апокаліптично жорстоким для країн, де панують невігластво, персональна жадібність і політична короткозорість.
Потрібно чітко розуміти сутність наукового процесу, що є суто індивідуальним, а тому не терпить ніякого насильства, зовнішнього втручання. Управління наукою не може досягатися грубим втручанням, масовим голосуванням або іншими формами примусу. Чи можна собі уявити, що в І.Ньютона, А.Ейнштейна або М.Вавилова вимагають показати "довідку про впровадження" наукових досягнень? Найчастіше велике дійство починалося зі спостережень, які начебто і не мають практичного значення. Чи думав Л.Гальвані, вивчаючи електричні явища при скороченні м'яза жаби, про те, що електродвигуни стануть основою всієї техніки майбутніх століть? Чи думав український учений М.Холодний, який відкрив перший гормон у рослин, що в майбутньому виникне надпотужне світове виробництво гербіцидів? Чи передбачав Е.Галуа наслідки відкриття ним абстрактних алгебраїчних структур? Звичайно ж, не було таких передбачень, та й не могло їх бути.
Наука має розвиватися широким фронтом, ґрунтуючись на світових досягненнях у точках зростання перспективних напрямів. Основним чинником, що управляє розвитком науки, є наявність принципово нових ідей, які формуються на основі глибокого розуміння і, якщо хочете, відчуття нового в науці сьогодення.
В управлінні наукою головне - не злякати це відчуття нового, дбайливо, але строго, ставитися до нових наукових ідей, до пошуку шляхів у невідоме.
Очевидно, у стані науки є точки неповернення, перейшовши які, відновити вже нічого не вдасться. Хочеться сподіватися на те, що ми ще не вичерпали до дна терпіння верстви людей, котрі присвятили себе науці, яка так нарочито відторгається в наші дні суспільством. Однак дно це дуже близько, і якщо не піти назустріч велінню часу і не дати науці та освіті вищого пріоритету, буде надто пізно уникнути долі країн, які не розвиваються. І це ввійде в історію як велика ганьба: країна, що не розвивається, у центрі Європи!
Рецепти виправлення стану справ - елементарні. Насамперед, необхідно збільшити рівень фінансування, за якого була б гідною зарплата науковців (сьогодні старші наукові співробітники отримують удвічі менше, ніж середня заробітна плата по Києву, а стипендія аспірантів ледь дотягає до
1/3 середньої зарплати). Має бути повноваге забезпечення відновлення приладової бази науково-дослідних центрів, а також оригінального приладобудування. Наука не може зберегтися, якщо фінансування не в змозі забезпечувати виплату зарплат і погашення комунальних витрат, чим так відверто характеризуються останні роки.
Необхідно рішуче припинити розмови і задуми щодо структурного реформування науки. Університетська освіта та академічна наука огранювали свої структурні форми понад три сторіччя, і "гра у квартет" може тільки завдати непоправної шкоди стану науки. Зближення академічної й університетської науки має відбуватися шляхом створення спільних кафедр або мультидисциплінарних центрів на рівні магістратури. Безсумнівно, конче потрібне прискорене становлення вищої освіти онлайн.
Потребують перегляду деякі "інноваційні" вигадки МОНМС, через які став неможливим розвиток багатьох наук в Україні. Наприклад, якщо в країні немає восьми докторів наук з певної спеціальності, то не можна мати і відповідної спеціалізованої вченої ради, а тому не можна відкривати й аспірантуру за галузями науки, слабко розвиненими в Україні. Вимога представляти у вчених радах тільки науку, зазначену в дипломі доктора наук, а не за списком наукових праць, як було раніше, призводить до втрати низки спеціальностей у країні. (Наприклад, мені за 20 років не вдалося домогтися появи в списку спеціальностей ВАК антропології).
Немає перспектив розвитку новітніх напрямів біології, які виникають в останні роки. Виступи по радіо і телебаченню про те, що нібито взагалі буде скасовано захисти звичних кандидатських і докторських дисертацій, дезорієнтують аспірантів і наукових співробітників. Кожна країна за довгі роки виробила свою систему атестації науковців та удосконалює її, нікого не наслідуючи і не потураючи якимсь туманним надіям "неостепенених" чиновників. З досвіду своєї роботи (підготував близько 70 кандидатів і 10 докторів наук) бачив, наскільки великий прогрес в ерудиції супроводжував підготовку дисертації. Адже для справжнього вченого важливо не тільки вміти проводити точні експерименти, але й чітко викладати свої думки.
Свербіж реформування заради процесу реформи вкрай шкідливий для науки, що має зберігати риси звичної консервативності за гострої революційності швидко оновлюваних ідей, дотримуючись логіки розвитку тієї чи іншої галузі знання. Наявність оригінальних ідей, підкріплених глибоким знанням, бездоганна чесність дослідника і розумна одержимість своєю роботою - ось основні риси, які повинен мати вчений.
Не можна обтяжувати вчених зайвими бюрократичними тягарями, не можна створювати такий спосіб життя, коли для думання залишається тільки час у громадському транспорті. Не можна змушувати бути хазяйновитим менеджером вченого-теоретика: він буде поганим менеджером, хоча й перестане бути теоретиком. Якщо кожен займатиметься справами виключно за своїм покликанням, швидко окреслиться коло баластових людей, які осіли в науці, замаскувавшись у круговерті псевдороботи. Вони легко підуть в інші сфери діяльності.
Про організацію науки в Україні писалося багато різного - від намірів скопіювати стиль наукового життя якоїсь передової країни до дивних за своєю суттю пропозицій створювати при існуючих малоефективних колективах елітних незалежних утворень, які нібито "творитимуть справжню науку". Мені здається, що ці публікації не залишили відчутного сліду в нашому житті. Усе йде як і раніше: тобто стає дедалі гірше й гірше. Очевидно, необхідний рішучий перелом у поглядах на стан науки - далі так тривати не може.