Біля входу в інститут тваринництва «Асканія-Нова» висить меморіальна дошка. На ній написано, що в цьому інституті до 1917 року працював відомий учений, професор Ілля Іванов. У довідковій літературі бібліотеки закладу наголошується: цьому фізіологу належить світовий пріоритет із низки питань штучного запліднення тварин. А про те, що в радянський період життя Ілля Іванов займався схрещуванням людини й мавпи, нинішнім фахівцям або зовсім нічого не відомо або відомо з чужих вуст. А либонь проект поліпшення людської природи був знаковим для періоду становлення Радянського Союзу. 1926 року «корифей усіх наук» Сталін промовив: «Потрібно осідлати природу!» Його соратник Георгій П’ятаков підтримав вождя: «Безмежним розширенням можливого, перетворенням того, що вважається неможливим, на можливе — цим характеризується більшовицька комуністична партія. У цьому є справжній дух більшовизму». Кампанії з перебудови людини йшли одна за одною. Тож Михайло Булгаков писав роман «Собаче серце» майже з натури. Та й для написання «Голови професора Доуеля» фантаст Олександра Бєляєв мав конкретні підстави.
Професор із світовим ім’ям Ілля Іванов завідував експериментально-дослідною станцією в заповіднику «Асканія-Нова». У ті часи там можна було побачити багато незвичайного: на одній галявині паслися оленебики й сарнобики, зеброїди, якісь надзвичайні бізони. Ці напівказкові живі істоти — витвори Іллі Іванова: у живій природі з низки причин такі міжвидові схрещування неможливі. Уявляєте собі плід «шлюбу» пацюка й миші? А професор Іванов вивів такий гібрид.
Роботи Іллі Івановича в галузі фізіології та біології штучного запліднення вищих тварин для свого часу були сенсаційними. «Шляхом штучного запліднення можна викликати зачаття від батька, який на момент запліднення не тільки вже помер, а й взагалі не існує в природі», — писав Іванов. Ну, зовсім як при клонуванні!
Усе це було прелюдією. Вчений муж прагнув іншого — схрестити людину з мавпою. Навіщо? А як відповісти на запитання: для чого люди придумали міфічного Кентавра — напівлюдину-напівконя?..
Власник заповідника «Асканія-Нова» барон Ф.Фальц-Фейн хоча й цікавився працями професора, проте фінансувати сміливий експеримент схрещування людини й мавпи відмовився. На початку минулого століття не заведено було сумніватися в божественному походженні людини, а наважитися на такі досліди — означало наразитися на конфлікт із Святійшим Синодом. Певне, задум Іванова так і не вдалося б реалізувати, не станься в Росії революція.
Більшовики, що прийшли до влади, були войовничими атеїстами й усіма засобами боролися з релігією. А тут учений пропонує схрестити мавпу з людиною й таким чином довести, що людина не є справою рук Творця. 1924 року професор Ілля Іванов надсилає народному комісару освіти А.Луначарському й наркомпроду О.Цюрупі доповідну записку, у якій просить уряд сприяти дослідам із схрещування людиноподібних мавп і людини «в інтересах російської науки та пропаганди природничо-історичного світогляду в масах». На ці експерименти вчений просить виділити 15 тисяч тодішніх, куди повноважніших від нинішніх, доларів. Уряд голодної, злиденної, знекровленої громадянською війною країни гроші на безглуздий захід знаходить.
Ілля Іванов вважав, що досліди зі схрещування людей із мавпами потрібно вести в двох напрямах: запліднювати самицю горили спермою людини, а жінку — спермою самця горили. Була проблема: де взяти мавп? Ілля Іванович запропонував перенести експеримент у Західну Африку. Голова комісії з зарубіжних закупок Наркомосвіти Новиков дав на записку професора Іванова позитивний висновок, виходячи з того, «...що такої важливості матеріалістична проблема, як походження людини, і науково-матеріалістична (антирелігійна) пропаганда, що пов’язується нерозривно з цим експериментом, повинні бути поставлені й розвинені в нашому Союзі». 1926 року радянські газети повідомили читачів про експедицію професора Іванова в африканські джунглі.
В Африці професор Іванов чув чимало історій про викрадення жінок людиноподібними мавпами та появу нащадків. Але це були неперевірені чутки. Зате випадки згвалтування тубілок мавпами справді траплялися, хоча й рідко. Жертви насильства часто гинули в могутніх обіймах самця горили — від розчавленої грудної клітки. За допомогою тубільців з великим трудом упіймали тринадцять шимпанзе. По дорозі дві мавпи здохли.
У Сухумському розпліднику «новоселів» старанно доглядали, проте вони гинули: дизентерія, пневмонія, туберкульоз... Розтин двох загиблих мавп-самиць показав, що зачаття в них так і не відбулося. До того ж під час експедиції африканки відмовлялися «любити» самців шимпанзе. Для цього виписували більш зговірливих пігмейок із Габону. Результат був нульовий, а валюта танула. Одержимий ідеєю Іванов не здавався: «Необхідно не тільки збільшити кількість дослідів штучного запліднення самиць шимпанзе спермою людини, а й поставити досліди реципрокного (взаємного. — Прим. авт.) схрещування. Останнє організувати в Африці набагато важче та складніше, ніж у Європі чи в нас. Жінок, охочих узяти участь у досліді, незрівнянно легше знайти в Європі, ніж в Африці». При чому тут Європа — невідомо. У ті часи проблем із вітчизняним «людським матеріалом» не було. Дефіцитними були мавпи. Схоже, сумнівів етичного характеру учений не відав.
Постанова комісії, скликаної 14 квітня 1929 року при Науковому відділі Раднаркому СРСР, проголошувала: «Приєднуючись до постанови фізико-математичного відділення Всесоюзної академії наук від 30 вересня 1925 р. щодо великого наукового значення проведених професором І.І.Івановим дослідів міжвидової гібридизації на антропоїдах, комісія вважає, що:
1. Досліди повинні бути продовжені проф. Івановим у Сухумському розпліднику мавп, як між окремими видами мавп, так і між мавпою та людиною.
2. Досліди гібридизації шляхом штучного запліднення жінок спермою антропоїда можуть бути поставлені тільки при письмовій згоді жінки піти на запліднення спермою антропоїда, узяти на себе ризик досліду й підкоритися режиму ізоляції.
3. Досліди повинні бути поставлені на максимально великій кількості жінок і принаймні не менше п’яти».
У проекті схрещування людини з мавпою брало участь дедалі більше установ. Яка контора відповідала за «режим ізоляції» — здогадатися неважко. Знайти протоколи сухумських дослідів не вдалося. Проте не бракує прямих і непрямих свідчень, що їх проводили не тільки в Сухумському заповіднику, а й у таборах ГУЛАГу. Результати цих надтаємних дослідів невідомі досі. Чи справді вдалося одержати нащадка від жінок, запліднених спермою мавп? Чи мавпи, запліднені добровольцями з обслуговуючого персоналу, потішили експериментаторів «діточками»? Ось що говорить із цього приводу наука.
ДНК шимпанзе відрізняється від людської лише на 1,5%, що свідчить про близьку кревність. Гібридизація можлива тільки при майже повній відповідності геномів обох батьків. Якби навіть людина з її 46 хромосомами й мавпа з її 48 могли дати гібрид, то в нього буде 47 хромосом. Непарний набір хромосом неспроможний до відтворення. Тому від коня з його 64-ма хромосомами й осла з його 62-ма народжується стерильний мул. Вчені-натуралісти стверджують, що «тварини, більш віддалені одна від одної на щаблях природи, можуть легше схрещуватися між собою, ніж рослини, настільки ж далекі одна від одної; але самі гібриди більш стерильні».
Цікавий момент: відомий бельгійський біолог доктор Бернар Ейвельсон багато років присвятив пошукам невідомих науці тварин. Його книжка «Загадка замороженої людини» відкриває таємниці злочинних експериментів із схрещування людей і тварин. Автор посилається на «даму, що заслуговує на довіру», котра записала розповідь радянського лікаря із сибірських концтаборів: «Цей добродій розповів, що його заарештували за невиконання розпорядження: було потрібно провести запліднення жінок спермою горили. Досліди проводилися в лікарняному управлінні ГУЛАГу». Далі фантастика: «Росіяни одержали, таким чином, расу мавполюдей: вони мають зріст 1,8 метра, вкриті шерстю... Ростуть швидше, ніж люди, тому швидко стають придатними до роботи. Єдиний їхній недолік — нездатність до відтворення. Але дослідники працюють у цьому напрямі». Як знати, можливо, нашенська «снігова людина» це не йєті, а результат експериментів у клініках ОГПУ/НКВС?
До речі, востаннє цю істоту бачили 1999 року. Інформаційне агентство «Т7 Інформ» повідомляло: «По Кіровській області розгулює «снігова людина» («йєті»), яку двічі зустрічали мисливці — спочатку у Верхньошижемському, а потім у Радянському районах області. Бачили її водій і пасажири УАЗу, коли їхали від села Зоніха до заплави річки Суводь. Дорогу перед машиною перебігло стадо диких кабанів, за якими, за словами очевидців, «дуже нахилившись уперед, бігла людиноподібна істота близько двох метрів на зріст, із вузькими плечима й притиснутими до боків довгими руками. Сплутати з ведмедем її було неможливо». Пасажири машини довго перебували в шоку від побаченого.
Яка доля головного ініціатора схрещування людини з мавпою професора Іванова? У середині 1933 року в часописі «Природа» було опубліковано некролог — помер видатний радянський біолог Ілля Іванович Іванов (помер 20 березня 1932 року в 62-річному віці). Проте декотрі дослідники цієї теми стверджують, що Іванова «ліквідували» 1934-го як важливого свідка злочинних дослідів зі створення «червоного» Франкенштейна.
Статтю підготовлено на основі архівних матеріалів і публікацій у пресі різних років. Автор вдячний співробітникам Херсонського обласного держархіву, Херсонського обласного краєзнавчого музею, Херсонської обласної наукової бібліотеки ім.О.Гончара, інституту «Асканія-Нова» за допомогу.