Міністр освіти і науки Сергій Квіт, позитивно оцінюючи новий Закон "Про вищу освіту", вже кілька разів заявив, що виші дістануть справжню автономію. Можливість "автономізації" сприймають і міністр, і деякі експерти як важливий елемент демократизації всієї системи. Але чи призведе цей процес до позитивних результатів?
У демократичному суспільстві розширення прав і свобод завжди тягне за собою збільшення обов'язків і відповідальності. Якщо вищим навчальним закладам дається більше прав і свобод - пропорційно має зростати й міра відповідальності цих закладів за позитивні результати діяльності. Але чомусь про відповідальність вишів та їх керівників перед державою і суспільством говориться вкрай мало, а про те, що вищим навчальним закладам слід "дати" більше автономії, - досить багато. При цьому жоден український виш не входить до світових академічних рейтингів, а отже, працює неякісно (за світовими мірками). Чи треба давати широку автономію суб'єктові, який не здатний продемонструвати якісний результат роботи, - велике питання.
Рік у рік якість підготовки фахівців з вищою освітою падає - це підтвердить будь-який роботодавець. У пресі регулярно з'являються замітки про те, що випускники вишів не можуть піднести дев'ять у квадрат. Гадаю, ні для кого не секрет, що в багатьох вишах недбалим студентам двійок уже давно не ставлять - аби не було підстав для відрахування такого студента (і зменшення обсягу доходу). Студента виключають переважно за те, що він або його батьки не сплатили за навчання (а точніше сказати - отримання освітніх послуг). Виникає закономірне запитання: якщо якості освіти не було раніше, в "жорсткій" системі, звідки ж вона, ця якість, з'явиться в "м'якій"?
Новий Закон "Про вищу освіту" дає таке тлумачення: "автономія вищого навчального закладу - це самостійність, незалежність і відповідальність вищого навчального закладу в прийнятті рішень стосовно розвитку академічних свобод, організації наукових досліджень, освітнього процесу, внутрішнього управління, економічної та іншої діяльності, самостійного добору і розстановки кадрів у межах, передбачених цим Законом".
Міністр освіти і науки Сергій Квіт роз'яснив, що автономія вишів має кілька складових: академічну, організаційну, фінансову. Спробуємо коротенько пояснити, про що йдеться. Академічна автономія - це можливість вишам самостійно визначати зміст освітніх програм, а також присуджувати наукові ступені. Організаційна автономія - це самостійність у вирішенні питань організаційного розвитку (структури управління, мотивації співробітників, взаємодії підрозділів, організаційної культури). Фінансова автономія - це незалежність у вирішенні фінансових питань. С.Квіт особливо підкреслив, що тепер виші зможуть приймати будь-які фінансові рішення - наприклад відкрити в банку депозитний рахунок і покласти на нього "вільні гроші". До речі, авторові цих рядків доводилося кілька разів чути заяви ректорів про те, що вони не можуть ефективно управляти вишівськими фінансами; мовляв, є "вільні гроші", які можна було б покласти на депозит і заробити, а держава забороняє це робити.
Стоп. Потрібно розібратися. Приватні виші й раніше могли робити зі своїми грішми всі що завгодно, зокрема покласти гроші в банк на депозитний рахунок. Державні і комунальні виші цього робити не могли (і поки що й не можуть), бо вони отримували кошти з бюджету, а отже - вважалися бюджетними установами і були зобов'язані зберігати свої гроші в казначействі.
Через місяць після обнародування нового Закону "Про вищу освіту" ситуація зміниться. У п. 2 ст. 70 сказано, що власні надходження державних і комунальних вищих навчальних закладів, наукових установ, отримані від оплати послуг, що надаються згідно з освітньою, науковою та навчально-виробничою діяльністю, благодійні внески та гранти... зараховуються на спеціальні реєстраційні рахунки, відкриті в територіальному органі казначейства, або на поточні та/або вкладні (депозитні) рахунки установ державних банків. Ці доходи, а також відсотки, отримані від розміщення коштів на вкладних (депозитних) рахунках, включаються до фінансового плану (кошторису) і можуть використовуватися на придбання майна, капітальне будівництво і ремонт приміщень, поліпшення матеріально-технічного, навчально-лабораторного, навчально-методичного забезпечення освітнього процесу в межах статутної діяльності.
Однак для того, щоб виш мав право покласти гроші на депозитний рахунок у комерційний банк, як мені здається, лише Закону "Про вищу освіту" та думки міністра зовсім недостатньо. Слід вносити системні зміни в Бюджетний і Податковий кодекси, а також міняти підзаконну нормативну базу.
Не обговорюватимемо тепер юридичні нюанси "депозитного бізнесу". Спробуймо розібратися в ситуації з погляду здорового глузду.
Усі бюджетні установи витрачають асигновані їм суми не як заманеться, а на основі вимог бюджетного законодавства - відповідно до договорів, кошторисів, бюджетного розпису тощо. Державні організації мають витрачати державні кошти тільки на досягнення статутних цілей. Виші справді не могли (й не можуть) класти гроші на депозитний рахунок, бо вони створювалися зовсім не для цього. Виші створювалися для організації підготовки фахівців, проведення наукових досліджень і реалізації інноваційної діяльності. От на підготовку фахівців, мабуть, виші й мають витрачати "вільні гроші".
Усі державні і комунальні вищі навчальні заклади, що отримують кошти з бюджету, вважаються організаціями неприбутковими (ст. 157 Податкового кодексу України). Це означає, що в таких вишів нібито не може бути прибутку, тому вони не платять податок на прибуток і не ведуть податкового обліку. Виникає закономірне запитання - звідки у вишу з'являються "вільні гроші", які можна покласти на депозитний рахунок? Ці "вільні гроші" - не що інше, як прибуток, що залишається в результаті перевищення доходів над витратами.
Якщо у вищого навчального закладу є прибуток ("вільні гроші"), значить його слід вважати підприємницькою структурою, він має вести податковий облік і платити податок на прибуток.
Якщо у вищого навчального закладу є прибуток ("вільні гроші"), виходить, що держава виділила йому більше коштів, ніж він здатний "перетравити". Тобто не виключена нераціональна витрата бюджетних коштів.
Якщо у вишу є прибуток, то цілком очевидно, що він бере за свої послуги більше, ніж ці послуги коштують. Із погляду ринкової економіки нічого соромного в цьому немає, а от із погляду гарантування доступності вищої освіти - виникають запитання. Чи має державний виш моральне право брати за свої послуги більше, ніж вони реально коштують, тоді як сотні тисяч громадян не можуть оплатити навчання (своє або своїх дітей) і фактично не мають доступу до якісної вищої освіти?..
Із погляду здорового глузду важко зрозуміти, звідки у вишу можуть бути "вільні гроші", якщо у вишівського професора зарплата менша, ніж середня по країні?
Уявіть себе на місці ректора. В очолюваного вами закладу є "вільні гроші", однак він, цей заклад, не демонструє високої якості роботи. (На думку С.Квіта, з яким не можна не погодитися, жоден український виш не працює якісно, бо не представлений у світових рейтингах.) Що слід робити? Відповідь очевидна - треба "вільні гроші" класти не на депозит, а вкладати в підвищення якості освіти! Закуповувати нові комп'ютери й інтерактивні дошки, видавати нові підручники, впроваджувати передові методики навчання, оновлювати лабораторну базу, ремонтувати гуртожитки, мотивувати найбільш продуктивних викладачів і студентів. Але на практиці буває саме навпаки - у вишівських корпусах убогість і сірість, будівлі постаріли, у кабінетах учені сидять одне в одного на головах, лабораторії не працюють, викладачі отримують злиденну зарплату, зате в ректора - "вільні мільйони".
У минулі роки Міністерство освіти і науки, прагнучи заощадити бюджетні гроші, де-факто забороняло вишам витрачати гроші на капітальне будівництво, капітальний ремонт і закупівлю основних фондів. Природно, це рішення на якості роботи вишів не могло позначитися позитивно. Однак тепер, коли до керівництва міністерством прийшла нова молода команда, є шанс змінити ситуацію на краще.
Автор цих рядків цілком згоден із першим заступником міністра освіти і науки Інною Совсун, яка заявила зі сторінок DT.UA: "У нинішніх економічних умовах питання раціонального використання державних ресурсів дуже актуальне. Однак ще важливішим стратегічним завданням є забезпечення високої якості освіти як головного ресурсу для розвитку держави... Механізм, доступний нині міністерству, - поступове скорочення державного фінансування для вишів, які не можуть гарантувати потрібну якість освіти... Важливо, що оцінювання проходитиме за показниками, які справді дають можливість оцінити рівень навчання, - зокрема за даними про міжнародні публікації, рейтинг цитування тощо...".
Тобто ректор має передусім думати про якість освіти, що вимірюється цілком конкретними показниками, а не про те, з якого на який рахунок перекинути "вільний кешик".
Є ще один пікантний момент. Покласти вишівські гроші на депозит - багато розуму не треба. Як їх потім забрати? Мені пригадується сумнівна історія, як один політик оголосив збирання коштів на дитячу "Лікарню майбутнього", український народ зібрав величезну суму, потім ці гроші політик поклав у банк на депозитний рахунок, банк прогорів, а гроші випарувалися. Історія пахне досить погано ще й тому, що політик колись працював головою Нацбанку і щодо ситуації у банківській системі був обізнаний дуже докладно. Тому виникає немарне запитання: якщо ректорам державних вишів дозволити класти на депозит "вільні гроші" (які, до речі, належать державі, адже це гроші державного вишу), чи не буде в деяких ректорів спокуси піти за прикладом моторного політика?.. Застереження про те, що депозит можна відкривати тільки в державному банку, серйозно не сприймається, бо новітня фінансова історія України знає чимало прикладів, як саме з таких банків спливали наліво багатомільярдні суми.
Вишам можна давати фінансову автономію, коли буде впевненість, що всі ректори вишів працюють чесно і не допускають порушень фінансової дисципліни. На жаль, обнародувані результати ревізій вищих навчальних закладів не дають підстав зробити висновок про те, що у вишівських фінансах установився повний лад. Історія про те, як ректор одного зі столичних вишів витратив на квіти для профільного міністра понад 200 тис. грн, - лише піщинка в пустелі.
Висновок очевидний: процедуру розміщення "вільних грошей" вишів на депозитних рахунках у комерційних банках слід ретельно виписати. А бажано - об'єктивно розібратися: звідки у вишів "вільні гроші", і чи не ліпше їх використати на щось путнє.
До речі, у п. 6 ст. 71 нового Закону "Про вищу освіту" міститься таке положення: "Залучені кошти спрямовуються на провадження статутної діяльності вищого навчального закладу в порядку і на умовах, визначених законодавством та статутом вищого навчального закладу". Боюся помилитися, але мені видається очевидним, що "вільні гроші" виш зможе покласти на депозитний рахунок тільки в тому разі, якщо це прямо дозволить Бюджетний кодекс, і як мінімум це не суперечитиме статуту.
Новий Закон "Про вищу освіту" містить низку прогресивних новацій, які стосуються організації фінансової роботи у виші. Зокрема ч. 3 ст. 70 говорить, що вищі навчальні заклади в передбаченому законодавством порядку мають право провадити фінансово-господарську діяльність в Україні і за кордоном; засновувати стійкий фонд (ендавмент) і розпоряджатися доходами від його використання; створювати й розвивати базу соціально-побутових об'єктів; спрямовувати кошти на соціальну підтримку науково-педагогічних працівників і студентів; відкривати депозитні рахунки в національній та іноземній валютах; користуватися банківськими кредитами; брати участь у формуванні статутного фонду інноваційних структур і малих підприємств, що розробляють і впроваджують інноваційну продукцію; засновувати підприємства для здійснення інноваційної та/або виробничої діяльності.
Виші мають оприлюднювати громадськості свої фінансові звіти. Надто важливо, щоб у підзаконній базі механізм оприлюднення (перелік показників, терміни, розміщення звіту, порядок обговорення тощо) був виписаний максимально чітко, бо інакше публічна процедура перетвориться на профанацію.
Виші, як і раніше, зможуть надавати платні послуги, а перелік цих послуг визначить Кабінет міністрів України (ч.1 п. 2 ст. 73). Порядок визначення вартості цих послуг встановить Міністерство освіти і науки (ч. 2 ті ж пункти). Розмір плати за весь термін навчання між вишем і замовником (юридичною або фізичною особою) встановлюється в договорі (п. 6 ст. 73). Цей розмір можна змінити не частіше ніж один раз на рік, і тільки на індекс інфляції (п. 7). Це означає, що виші не мають права кожного семестру підвищувати розмір плати за навчання або підвищувати її на свій розсуд.