Дивлячись, як люди позичають гроші, можна багато розповісти і про самих людей, і про суспільство, в якому вони живуть. Давно помічено, що бізнесмени, котрі почали свій шлях із життя «тільки на зарплату», як чорт ладану бояться кредитів у банку. Їх лякає сама перспектива позичання великих грошей. Часто якраз ця психологічна деталь стає причиною того, що бізнесмен так і не піднімається на наступну сходинку. І це не тільки у нас.
Проте ідея кредиту витає зараз серед молодих і впевнених у собі першовідкривачів. А ось його якраз і не дає винахідникам жоден український банк. Це вдвічі прикро, оскільки переважна більшість нових мільйонерів з’явилася на Заході, реалізувавши свої технологічні ідеї. Так нещодавно сталося в біотехнологіях, інформаційних технологіях і деяких інших галузях хай-теку. Сьогодні готується до старту нова когорта майбутніх мільйонерів, маючи в загашнику лише «плідні дебютні ідеї» в галузі використання таємниць розшифрованого геному. А чи є подібні багатообіцяючі приклади у нас?
Українська державна інноваційна компанія (УДІК) за своїм початковим призначенням є інкубатором, покликаним втілювати наукові ідеї в гроші. За час свого існування вона пережила різноманітні підходи до інноваційного процесу. Ось уже п’ятнадцять місяців, як її очолив Володимир РИЖОВ. Час достатній, щоб поставити конкретне запитання:
— Яких результатів з утілення науково-технічних ідей у гроші вдалося досягти за цей час УДІК?
— Якщо міряти результат грішми, — пояснив Володимир Леонідович, — то у нас позитивний ефект з усіх проектів, які ми профінансували.
— Ви можете назвати проекти, реалізовані за минулі місяці?
— Ми профінансували виробництво пластикової тари за типом УБП (універсальне будівельне пристосування). Що це правильне вкладення коштів, підтверджує такий факт: зараз і Росія дивиться, як би в себе щось подібне організувати. А наразі вони купують в Україні. Причому якщо пластикову тару від початку планувалося готувати для харчової промисловості, то зараз з’являються замовлення навіть від військових. Вже й машинобудування має намір упаковувати свою продукцію таким самим чином.
Другий, на мій погляд, вдалий проект — відновлення виробництва знаменитого в минулому романівського художнього скла на заводі в Житомирській області. Тут з’явилися замовлення навіть з-за кордону. За такий проект явно не соромно.
Зараз допомагаємо налагодити випуск автомобілів-всюдиходів у Луцьку. Російський УАЗик розрахований на військових. «Ниву» росіяни знімають із виробництва. Шикарні «ровери» — дуже дорогі. Тому я вважаю, що Україна у сприятливий момент почала освоювати таку машину.
В основі ще одного проекту — ідея харківського лікаря, який перейнявся майже тривіальним запитанням: як людина ходить? З допомогою комп’ютерного моделювання він створив модель руху ноги. Ці дослідження лягли в основу винаходу протезів, які індивідуально виготовляються під конкретну вагу, зріст. Харківські протези встигли отримати високі оцінки на виставках. Дуже важливо: інваліди, яким були презентовані протези, дали їм найвищу оцінку. Зрозуміло, що цей проект я фінансуватиму. У ньому є все: наука, конструкторська думка і важливе соціальне значення...
— Однак нещодавно Президент дуже іронічно відгукнувся про українські інновації. Закид явно стосувався й вас.
— Леонід Данилович критикував нас цілком справедливо. Хіба того, що я перерахував, досить для України? Хіба це дозволяє якось змінити в позитивний бік структуру економіки? Звісно ж, ні!
— Володимире Леонідовичу, а ви не намагалися звернутися до західних фінансистів? Преса повна повідомлень, що Східна Європа ось-ось має стати меккою для світових фінансистів.
— Мій заступник Микола Стеблинський недавно відвідав американський Ексімбанк. «Україна — одна з найперспективніших країн, тут можна реалізувати багато прибуткових проектів», — це перше, що він почув тут. А друге — у нас... нікому по-справжньому презентувати проекти.
Це відповідь на історію, яку дуже часто можна почути у нас: мовляв, ми пропонували американцям (німцям, французам тощо) чудовий проект. Вони кивали головою, усміхалися, але кредитів не дали... Якщо проект перспективний, він отримає підтримку. Але він має бути таким не лише на погляд автора, а й з точки зору банку, що ризикує грошима. Існує система правил, яку потрібно виконати, перш ніж представляти проект. Ось якщо це виконано, запевнили нас в американському Ексімбанку, він дасть гарантію будь-якому комерційному банку, і справа з реалізації проекту закрутиться.
Коли Микола Михайлович розповів американцям про намір створити УБРР, вони відзначили: банк, що працюватиме як банк-кореспондент західних банків для реалізації проектів в Україні, має бути англомовним і, природно, працювати за методикою іноземних банків.
Леонід Данилович, напевно, уже разів із десять заявляв про необхідність адаптувати українське законодавство до європейського. Парламент цю тему теж підтримує, прем’єр-міністр, міністри говорять про те ж... І що зрушилося з місця? Слід мати на увазі, що незабаром 25 країн ЄС запровадять єдині правила і процедуру. Чого ж ми чекаємо?
Багато наших невдач прямо залежать від упертих спроб винайти власний велосипед — ми часто створюємо національне законодавство поза ясною логікою, поза світовими правилами. І коли бізнесмени, йдучи за таким законодавством, розробляють свої документи, вони ставлять у глухий кут іноземців.
Приміром, український Закон про інноваційну діяльність геть безпорадний. Ми подали в комітет із питань науки й освіти Верховної Ради свої висновки. Змін запропоновано майже вдвічі більше, ніж сам закон. Для цього ми взяли наше інноваційне законодавство і включили практично всі європейські положення, які дозволяє Конституція.
Коли доповнення проголосуються, можна буде говорити, що ухвалено ефективний закон про інноваційну діяльність. А поки що це не закон. Інноваційні компанії скрізь і всюди працюють від науки до виробництва. Нам же в статуті не вказано фінансувати та кредитувати науково-технічні дослідження, так само як і в Законі про інноваційну діяльність.
Інноваційна компанія мусить професійно займатися фінансуванням науково-технічних розробок, наукових досліджень і виводити їх результати на ринок через виробництво. Ми в жодному разі не повинні фінансувати будівництво стандартних чи навіть модернізованих заводів. На Заході іншої логіки в цьому виді діяльності не розуміє ніхто. Тому я навіть змушений приховувати від іноземців те, що не маю права фінансувати науково-дослідні роботи.
— Однак у ті роки, коли інноваційна діяльність у новій якості лише з’являлася в Україні, біля її витоків стояли розумні люди. Досить згадати професора Сергія Рябченка. Але потім усе якось пішло під укіс...
— Ідеологія справді була хороша. Очевидно, тоді біля стерна стояли досить освічені люди, начитані, вони володіли якоюсь практикою чи принаймні розумінням того, як здійснюється інноваційна процедура в різних країнах світу. Усе, що робилося тоді, було хоч і не досконалим, але правильним по суті. Проте з 95-го року (судячи з нормативних документів, які стосувалися Держіннофонду), вся ця процедура почала змінюватися і далеко не в кращий бік. Почали прийматися постанови, закони, підзакони, і в результаті інноваційна діяльність і Держіннофонд перетворилися на «гроші-дай-і-йди-геть». Президент був змушений ліквідувати Держіннофонд. Тож на сьогодні доводиться відроджувати ідеологію інноваційної діяльності як транспортера науки на ринок через виробництво.
— Це, скажімо так, декларація про добрі наміри. А які реальні кроки ви робите, щоб виправити справді незавидне становище?
— Дам відповідь із допомогою аналізу одного з прикладів — у мене не виходить проект, пов’язаний із модернізацією нашої енергетики. Ми вели переговори на цю тему з німцями. Перше запитання, яке вони ставлять, — хто відповідатиме за експлуатацію модернізованої енергетичної техніки і хто поверне кредити? Вони не можуть зрозуміти, з ким мають справу.
«Розуміємо, — кажуть вони, — що ви інноваційна компанія, яка створює банк. Отож коли створите його, ми з ним і працюватимемо. Мовляв, нехай грошові потоки підуть через банк, а ви постарайтеся, щоб ваші проекти було зроблено за європейським стандартом (ми можемо надіслати фахівців за окрему плату) і нам не доводилося сушити голову над вашими особливостями...»
— Не раз доводилося чути скарги, що ви не дали кредит під нібито дуже перспективний проект. Чому?
— У нашу компанію найчастіше приходять автори проектів лише зі злегка оформленими ідеями, у кращому разі — з примітивним бізнес-планом. З такими паперами людина навіть із хорошою ідеєю нікуди не прорветься. А щоб вийти на позикові кошти Заходу, доведеться ще чимало попрацювати. На жаль, нашим бізнесменам найчастіше неможливо навіть пояснити, що поки вони стукають у двері наших банків у розрахунку на інвестицію, краще б документацію проекту довели до європейських вимог і вже б одержали іноземний кредит.
Зараз ми створили спільну компанію з Інститутом законодавчих передбачень і правової експертизи — вони юристи, а ми технарі — і спільно доводитимемо вартісні ідеї до стану, який дозволить отримати кредитний ресурс.
З іншого боку, одна вкрай малопотужна інвестиційна компанія на всю Україну просто не в змозі забезпечити усіх. Приміром, зараз депутат Загрева шукає гроші, щоб реалізувати свій безумовно прибутковий проект зі швидкою віддачею і збутом виготовленого продукту куди хочете: у Росію, Китай, Африку, Азію. Йому потрібно близько 16 мільйонів гривень. Він уже був у кількох банках — йому кредиту не дали, оскільки в Україні не існує банкового кредиту під проект. Усі банки стурбовані, щоб заставою забезпечити собі ризики.
— Що, він не може закласти завод?
— Може, але йому цього замало...
— А чому іноземні банки кредитують такі інноваційні проекти? Адже ризик і в них досить великий...
— Там зрозуміло, що потрібно зробити, коли йдеш у банк по кредит. А у нас немає відповідної процедури. Тому, на мій погляд, в уряді, в Мінекономіки і європейської інтеграції необхідно створити сектор, відділ, департамент з адаптації нашого законодавства до європейського. Це один бік питання. Інший — той-таки департамент повинен переглядати всі нормативні документи Кабінету міністрів, які вже є, і доробляти їх до європейського стандарту. Ця робота займе років три, не менше.
— «ДТ» уже писало про колізії навколо створення УБРР. Але справа, схоже, ніяк не може зрушити з мертвої точки. Чому?
— 7 вересня минулого року Президент поставив свій підпис на документі, який підтримував проект. Але відтоді проект неодноразово наражався на різні колізії. Спочатку не дуже хотіли створення цього банку колишні відповідальні працівники фінансово-економічного блоку уряду. Потім народилася божевільна ідея нашу компанію перетворити на банк. Звісно, можна все, що дуже хочеться. Але яка користь від цього?
Після цього уряд Анатолія Кінаха пішов у відставку. Новий уряд, природно, спочатку розбирався з тим, як керувати. Зрештою черга дійшла й до нас — 5 травня було прийнято постанову, що дозволяє нашій компанії заснувати банк. Зараз у мене біганина з приводу заснування банку. Капітал банку наповнюватиметься з ресурсів нашої компанії, і розкручуватиметься банк від нашої компанії. Ми ділимо УДІК на дві повноцінні частини: на інноваційну компанію і на банк, тобто відокремлюємо організаційний процес «наука—виробництво—ринок» від процесу фінансування. У банк звертатимуться люди по кредити на втілення інвестиційних та інноваційних проектів. Тут ми не винаходимо велосипед — ми приходимо до світової практики.
— Нещодавно видано Указ Президента «Про додаткові засоби щодо залучення іноземних інвестицій в економіку України». Він якось полегшить вашу роботу?
— Це важливий і своєчасний документ. Наша країна не може відмовитися від співробітництва на ринку кредитних ресурсів у Європі й у світі. Указ має протягом найближчого року допомогти українським бізнесменам і банкірам прийняти світові правила з отримання кредитних ресурсів. У цьому указі важливо й те, що Президент пропонує продумати форму відповідальності перед інвестором.
— В указі йдеться і про необхідність створення акціонерної компанії — Агентства з питань іноземних інвестицій. Ви не боїтеся, що у вас з’явиться потужний конкурент?
— Я навіть радію появі такої компанії — самотужки дуже тяжко на кредитному ринку. Всупереч поширеній думці, конкурент у багатьох питаннях є союзником. Узагалі, у цьому указі все дуже конкретно, важливо і зрушує з мертвої точки проблеми, які довго стопорилися.
— В Україні працюють ЄБРР і Світовий банк. Здається, вони, стежачи за вашими тяжкими спробами зрушити інноваційну справу з мертвої точки, мали б давно простягнути вам руку допомоги. Чи, може, ви не виявили належної ініціативи?
— Ви знаєте, я сам вважав, що так воно мало статися. Мені здавалося: щойно з’явиться УБРР, ЄБРР ним мусить негайно зацікавитися і миттєво запропонувати союзництво й партнерство, а може, навіть і покровительство. Насправді вийшло інакше. Вони скрізь розповідають, що цей банк буде недієздатний і повторить сумну долю Державного банку «Україна». Тобто дають зрозуміти, що справа безнадійна. При цьому якось не береться до уваги, що порівняння тут некоректне — по-перше, це буде не державний банк, а акціонерний, у якому тільки на початковому етапі (два-три роки) наша державна компанія матиме контрольний пакет акцій.
— До речі, а чому ЄБРР так турбує доля нового банку?
— Гадаю, що європейським банкам, які хотіли б працювати в Україні, ЄБРР не дуже потрібен, адже він такий самий непрофесіонал на українському ринку, як і вони самі. А ось коли з’явиться український банк, що навчиться професійно дотримуватися світових нормативів і правил і, крім того, вмітиме працювати на місцевому ринку, — з’явиться серйозна конкуренція.
— А Світовий банк вас підтримав?
— Прямо він також ніде не виступає проти нас. Однак ми відчуваємо м’який опір. Жаль!.. Я зараз почав співпрацювати з Фондом конверсії й адаптації. Це організація військових, із великими ресурсами, у тому числі й виробничими. Відкривається цікава робота. І знову запитання: ну чому б ЄБРР не включитися в роботу разом із нами у цьому фонді? Є дуже багато заводів, які можна завантажити. Хочеш виробляти європейську техніку на нашій території? Будь ласка — пришли своїх спеців, відпрацюйте проект і випускайте... Таж ні. Загалом, фантастичних питань у ставленні різних країн щодо України багато. Втім, не слід скидати з рахунків, що ми й самі фантазери далі нікуди. Тож головний висновок: час на все подивитися тверезо і самим почати рух у Європу.