Мітинг під стінами президії Національної академії наук, організований у середині листопада аспірантами та молодими вченими, обуреними ситуацією з проживанням у відомчих гуртожитках і розпродажем майна, викликав серед зацікавлених осіб бурхливу полеміку. (Див. публікацію «Хто знищує майно НАНУ?», «ДТ», № 44, 2006 р.) Керівництво академії, яке намагається вгамувати пристрасті, переконує, що учасники мітингу просто не розібралися в ситуації та піддалися на провокації комерційних фірм, які нібито й є істинними призвідниками заходу.
— За всі ці роки академія не продала приватним особам жодного об’єкта, — стверджує керуючий справами НАНУ Валерій АРСЕНЮК. — Ми просто не маємо права це робити: закон каже, що приватизувати та продавати майно академія може тільки за процедурою, затвердженою Кабміном, а вона ще не прописана! Ми не продали, а передали в комунальну власність 144 житлові будинки, і ще частину нежилих приміщень було реалізовано згідно із судовим рішенням санатором — за борги.
Колись на утримання свого житлового фонду Академія наук щорічно одержувала з бюджету майже три мільйони карбованців. Десь із 1995 року гроші надходити перестали, почали накопичуватися борги, і до 2000 року їх було вже близько шести мільйонів гривень. Державне житлово-комунальне підприємство (ДЖКП) НАНУ визнали банкрутом і розпочалася про-цедура санації. Причому вагома частка цієї заборгованості була перед «Київенерго», яке хотіло в рахунок погашення боргу забрати один із наших гуртожитків. Академія на це не пішла, і трохи пізніше призначеним за судом санатором — директором ДЖКП В’ячеславом Лецканом разом із Комітетом кредиторів було прийняте рішення щодо продажу 1700 кв. м нежилих приміщень гуртожитків, які раніше здавалися в оренду.
Одним із орендарів була фірма «Професіонал», керівники якої, як ми припускаємо, і затіяли всю цю «бучу». Вони орендували приміщення на вул. Володимиро-Либідській, відкрили там якийсь магазин, і спочатку справно платили оренд-ну плату. Потім магазин закрився, приміщення було віддано в суборенду, а «Професіонал» перестав платити академії, заборгувавши на сьогодні близько 180 тисяч гривень. Зрозуміло, коли мова зайшла про продаж, ми не стали пропонувати приміщення боржнику. Фірма ж, яка, можливо, непогано заробляла за рахунок орендної плати, зрозуміла, що все втрачає, і здійняла галас.
— Чому на цій оренді не заробляла сама НАНУ? Куди йшли кошти, якщо замість прибутку зростали лише борги?
— Орендну плату ми стягуємо не за комерційними цінами, а обчислюємо за методикою, затвердженою постановою Кабміну. Це зовсім невеликі гроші, за рахунок яких неможливо покрити всі борги ДЖКП. Приміром, в Інституті соціології, розташованому в самому центрі столиці — на вул. Шовковичній, орендарі сплачують по 111 грн. за кв. метр. Зрозуміло, до цього додається ще ПДВ, плата за електроенергію, комунальні послуги й амортизацію. Вимагати більше ми не маємо права. На відміну, скажімо, від фірми, яка може на паперах показувати одну суму за суборенду (за законом плата за неї не має перевищувати вартість оренди), а реально отримувати в багато разів більшу. (Неясно, що заважає реалізовувати такі схеми чиновникам академічного ДЖКП? Саме на це натякали учасники мітингу. — Т.Г.)
— Пікетники кажуть, що платять за своє ліжко-місце набагато більше, ніж воно того варте.
— Навпаки, менше. За останніми розрахунками, сьогодні за нього потрібно щомісяця платити близько 115 грн. Реально ж платять — усього по 47 грн. Тому, якщо ми найближчим часом не підвищимо плату за проживання, то борги ДЖКП зростатимуть, попри віддані місту нежилі приміщення, і вже таке банкрутство і санація призведуть до ліквідації гуртожитків.
— А навіщо знадобилося виселяти людей із гуртожитку вже нині, обмежувати період реєстрації одним роком?
— Ніхто нікого не виселяє: йдеться лише про переселення. У НАНУ є шість гуртожитків, де сьогодні проживає близько 1800 чоловік. Щороку ми приймаємо до аспірантури приблизно 200 іногородніх, яким потрібно надати житло. Проте багато хто використовує цей шанс просто для того, щоб «зачепитися» за столицю, і після закінчення трирічного строку всіляко намагається подовжити реєстрацію. У колись аспірантських гуртожитках живуть сім’ями (є такі, де вже з’явилися онуки), а іноді мешкають люди, які не тільки не захистили дисертацію, а вже давно не працюють в академічних інститутах чи працюють, приміром, на чверть ставки. Саме тому, до речі, з’явилася вимога раз на рік приносити довідку, яка підтверджує, що людина або навчається в аспірантурі, або працює в одному з наших інститутів.
У результаті торік нам довелося в терміновому порядку реконструювати занедбаний будинок, роблячи з нього гуртожиток. Нинішнього року ситуація повторилася, і сьогодні в нас не влаштовано 80 осіб, змушених підселюватися в переповнені кімнати, жити в бібліотеці, червоному кутку тощо. Передбачається, що вже до кінця нинішнього року вони оселяться у відремонтованому гуртожитку на вул. Заболотного, але ситуацію потрібно змінювати кардинально. Саме тому народилася ідея повернути хоча б двом гуртожиткам їхній початковий статус, зробити їх виключно аспірантськими.
Я розумію, що переїзд — справа серйозна, особливо, коли є діти, потрібно вирішувати питання з дитячим садком чи школою. Та хто готовий, може вже сьогодні резервувати місця в гуртожитку на вул. Доброхотова. До речі, для сімейних там більш прийнятні умови: поруч школа, дитячий садок, відомча поліклініка та метро.
— Дехто з учасників акції їздили «на розвідку» і виявили, що вільних місць немає.
— Незабаром вони з’являться, оскільки аспіранти, які там проживають, переїдуть до інших гуртожитків. Узагалі, це ціла комплексна програма, розрахована на два роки. Вже до 2008 року в нас мають бути окремі гуртожитки для аспірантів, які після закінчення навчання звільнятимуть помешкання для новоприбулих. Жителів сімейних гуртожитків ніхто теж не виселятиме: доти, поки вони не обзаведуться житлом за міською чергою, з допомогою програми молодіжного кредитування чи одержать службову квартиру від академії. Нинішнього року, приміром, будуть розподілені 22 квартири, причому 13—14 із них дістануться сім’ям, які проживають у гуртожитках на вулицях Ежена Потьє і Доброхотова. У наступному році передбачається побудувати вже близько 50 квартир. Крім того, я сподіваюся, що завдяки коштам, виділеним на житло, нам удасться перегрупуватися, і з одного гуртожитку зробити житловий будинок із мікроквартирами.
Позицію керуючого справами підтримує і голова профспілки працівників НАНУ Анатолій ШИРОКОВ, ремствуючи при цьому лише на слабкий піар діяльності президії: «Причиною того, що деякі співробітники академії, які мешкають у гуртожитку на вул. Ежена Потьє, 9, брали участь у пікетуванні президії, стало літнє рішення президії про виділення двох аспірантських гуртожитків. При цьому ніхто нічого не намагався продавати, людей просто «накрутили» фірми — мовляв, вас переселять, аспірантів виженуть і усе продадуть. За великим рахунком, наша провина полягає в тому, що ми вчасно не розпові-ли людям про рішення президії і не пояснили, як воно реалізовуватиметься. Я зустрічався з пікетниками, ми вирішили всі спірні питання: щорічної реєстрації (вона повинна стати простою формальністю і не забирати багато часу на збирання документів), черги на житло, яку ніхто насправді при переїзді не втрачає, і деякі інші. Всі вони погодилися і з тим, що аспірантські гуртожитки справді потрібні. Єдине запитання: «А чи не можна взяти якийсь інший гуртожиток?»
Проте враження про досягнуту повну злагоду оманне і відбиває, швидше, побажання керівництва академії, ніж реальний стан справ. Про це, врешті-решт, свідчить палка полеміка, яка розгорнулася на форумі «Дзеркала тижня». Ось деякі з висловлень.
«В общагах бардак і багато лівих. Хто лишень там живе! У нашій общазі відсотків 30 мешканців не тільки до академії не мають ніякого стосунку, а й взагалі погано уявляють, що це таке й навіщо потрібне. Та зате вони платять, і набагато більше, ніж співробітники. А прикриває все президія — та сама, яка так переймається омолодженням кадрів. Отже, проблема перенаселення всіх гуртожитків створена штучно».
«Арсенюк і Широков кулуарно прийняли «ходоків» з Ежена Потьє. Були «сама ввічливість», обіцяли (принаймні тим, у кого був ліміт) «золоті гори», тільки — йдіть із цього гуртожитку до інших. І їжаку зрозуміло, що обі-цянки безстрокових ордерів і реєстрації на Доброхотова — «кидалово». Тактична мета — погасити акції протесту й розколоти протестуючих. Найшвидше, наперсточники переможуть — частина народу поведеться на теревені, одержить липовий ордер, який у час ікс перетвориться на гарбуз».
«Учені, тим паче молоді, НАНУ та Міністерству освіти і науки не потрібні. Вони навіть трохи напружують. Це очевидно. І нам дають наочно це зрозуміти. Головна місія НАН і МОН — виховувати фахівців і вчених, але не для України. Це свого роду грант для молодих дарувань. Навчайся безплатно, при цьому можеш і жити практично безплатно, навіть у Києві! Усі умови створено. Однак пам’ятай: ти потім тут будеш нікому не потрібний! Ми тобі допомогли, тепер і ти допоможи нам — їдь працювати за кордон, не заважай. НАНУ не для тебе — вистачає депутатів і екс-спікерів. НАНУ і МОН йдуть тобі назустріч, так не переходи потім дорогу і їм: дай десять років, що залишилися, «додерибанити» майно та держбюджетне фінансування. Ще кілька років, і вони допомагатимуть молодим потенційним ученим не загубитися в цьому житті й знайти роботу за межами України».
«Головне питання, звичайно, не про місця в гуртожитку. Президія академії нікому не підпорядковується, нікому не підзвітна. І ця ситуація всіх улаштовує. Президія — клуб безсмертних, головний принцип яких — «здоровий консерватизм», зумовлений цілком природною причиною — віком, а останнім часом дедалі більшою мірою некомпетентністю і «здоровим капіталізмом». Дехто в президії, звісно, розуміє, що становище катастрофічне, але таких швидко змушують замовчати. Представники влади та політичної еліти, можливо, і знають, навіщо потрібна наука та яким чином її розвиток впливає на економіку країни, але вона потребує великих капіталовкладень, дивіденди від яких почнуть надходити вже після чергових виборів (читай — ніколи), а часткою представників науки як виборців можна знехтувати як нескінченно малою величиною. Таким чином, для уряду оптимальною є політика невтручання. Хто ще може вплинути на президію? Самі вчені. Проте чогось вимагати можуть лише вчені середньої ланки — досить компетентні, незалежні, які не втратили бажання щось змінити. На жаль, таких у нас абсолютна меншість — вони швидко їдуть за кордон. Є ще профспілка НАНУ. Для прикладу, зазначу, що з приводу житла представник профкому відповів, що президія відібрала в них право брати участь у розподілі місць у гуртожитку та квартир. Звучить, звичайно, нерозумно, але це вираження позиції керівництва профспілки. Ще з приводу підтримки молоді в науці. У президії НАНУ комісію з роботи з молоддю очолює академік В.Походенко, якому цього року виповнилося 70 років!!! Зрозуміло, що він ще й директор інституту, і завідуючий відділом, і ..., і скажіть, будь ласка, яке місце в його думках займають проблеми молоді?»
«Цілком очевидно, що в ситуації, яка створилася, учені є перешкодою для керівництва Академії наук. Ах, як було б добре, коли б усі ці гуртожитки, лабораторії, бази відпочинку залишилися без цих учених, які завжди щось вимагають. Як було б роздольно для керівництва. Вони змогли б здавати в оренду стільки площ, що це дозволило б їм стати досить шанованими в Україні людьми. А з ученими тільки морока. Я пропоную: 1) звільнити всіх учених; 2) перевести президію академії на самоокупність із щорічним внесенням до бюджету країни багатьох мільйонів доларів; 3) передавати в спадщину почесне звання академіка з правом суборенди тисячі квадратних метрів приміщень».
«До навчання в аспірантурі потрібно ставитися як до служби в армії. Поступив, відслужив, віддав борг Вітчизні, дембельнувся, тобто одержав кандидата наук, і — гуляй. А далі «служба» тільки за кордоном, так би мовити, у «миротворчих військах».
Словом, горезвісне «квартирне питання» лише своєрідна крапля, що переповнила в якийсь момент чашу терпіння молодих учених, котрі втомилися миритися зі своїм приниженим становищем у суспільстві. І умови проживання в гуртожитках наочно демонструють ставлення суспільства до науки в цілому та її представників зокрема. Навіть у гуртожитках НАНУ, які вважають найкращими, аспіранти та кандидати наук змушені нерідко проживати в умовах, що принижують людську гідність. Приміром, у будинку на проспекті Науки, 29 у туалеті тривалий час не було умивальника, а приймати душ люди й нині змушені в кабінках без дверей, стоячи по кісточку в стічній воді — злив працює погано.
Зрозуміло, що в гуртожитках інших відомств ситуація може бути не кращою, що за нинішніх умов академія не в змозі забезпечити кожного гідним житлом, а молоді люди мають і самі шукати можливості отримати власний «куток», та все-таки... Саме від керівництва НАНУ більшою мірою залежить, чи буде змінюватися ставлення суспільства до науки, чи зміниться державна політика в цій галузі, чи збільшиться фінансування. І коли сама академія не шанує своїх співробітників, то годі й казати про можновладців, від яких залежить існування україн-ської науки в принципі.