На сторінках «ДТ» досі висловлювалися лише загальні пропозиції на тему, як перетворити НАНУ. Я пропоную обговорити конкретні рецепти трансформації цієї установи, аби зробити її реальним інструментом розвитку науки в Україні. В основу поданих пропозицій покладено багаторічний досвід роботи автора цієї публікації в різних наукових лабораторіях світу.
1. Діяльність української Національної академії наук малоефективна. Основна причина цього — надміру централізована структура управління і непрозорий характер розподілу коштів, які виділяються державою на розвиток науки. Членами НАНУ, відповідно до статуту, можуть бути лише академіки та члени-кореспонденти, які самі себе оцінюють, самі себе призначають, вони ж займаються розподілом коштів, виділених на наукові дослідження. Переважна більшість учених позбавлені певного впливу. Тим самим верхівка академії поставила себе над науковим співтовариством.
Основна концепція реформи НАНУ полягає в децентралізації управління й розподілу коштів. Для цього необхідно змінити структуру інститутів, а також центрального органу — президії, що має бути відбито у новому статуті академії.
2. Основною структурною одиницею НДІ повинна стати лабораторія, очолювана кваліфікованим фахівцем (професором). У його підпорядкуванні можуть перебувати аспіранти, співробітники, котрі мають учений ступінь PhD, і технічні помічники (інженери). Діяльність аспірантів обмежена терміном аспірантури. Співробітники зі ступенем та інженери працюють на контрактній основі (термін контракту — не більше п’яти років).
3. Обіймання вакантної посади завідуючого науковою лабораторією здійснюється на конкурсній основі з участю як українських, так і іноземних претендентів. Конкурс проводить учена рада інституту, що оцінює наукові біографії претендентів, досвід роботи в галузі гаданих досліджень, кількість і якість публікацій, а також викладацькі здібності (у разі залучення до процесу викладання). На проведення конкурсу зі спеціального фонду при НАНУ виділяється цільовий грант.
4. Переможець конкурсу отримує статус професора з іспитовим терміном на шість років. Після того як цей час мине, вчена рада інституту на підставі досягнутих результатів таємним голосуванням вирішує питання адекватності обійманій посаді. У разі позитивного рішення претендент одержує посаду асоційованого професора й переходить у постійний штат інституту. Якщо рішення негативне — оголошується новий конкурс.
5. Вчена рада формується з професорів інституту і приймає рішення з усіх стратегічних питань. Професори, котрі проходять іспитовий термін, мають дорадчий голос.
6. Директор інституту обирається вченою радою з числа асоційованих професорів на термін не більше п’яти років. Директор інституту в такий спосіб виражає інтереси наукового співтовариства інституту. Він керує службами інституту, підписує фінансові документи загального призначення, а також представляє інститут у центральній раді директорів.
7. Рада директорів заміняє теперішню президію НАНУ. Вона обговорює питання, які мають стосунок до академії в цілому, і виражає інтереси наукового співтовариства як самокерованої організації перед виконавчою та законодавчою гілками державної влади.
8. Незалежним і самостійним одержувачем наукового фінансування є керівник наукової лабораторії. Персональна заробітна платня нараховується керівникові лабораторії як постійному співробітникові інституту. Для реалізації наукової діяльності, куди входить оплата наукового персоналу і витратних матеріалів, керівник лабораторії отримує фінансування двох видів — базове та грантове.
Базове фінансування становить певну стандартну для всіх лабораторій суму, достатню для оплати діяльності певної кількості співробітників. Базове фінансування перераховується прямо в розпорядження завідуючого за однаковою для всіх лабораторій процедурою, що не залежить від суб’єктивного впливу будь-кого. Для наукових дисциплін, які потребують використання матеріалів та устаткування, ця сума має бути адекватно відкоригована.
Грантове фінансування розподіляється через Фонд фундаментальних досліджень (ФФД) для реалізації індивідуальних наукових програм.
Лабораторії можуть мати й інші джерела фінансування, наприклад міжнародні гранти або кошти на проведення досліджень із конкретного державного замовлення.
9. Для стимулювання молодих учених необхідно впровадити іменні гранти на проведення наукових досліджень для випускників вузів, із якими вони могли б приходити в ту чи іншу лабораторію для роботи над дисертацією.
На початковому етапі максимально можливій кількості вчених, які здатні генерувати наукові ідеї і хочуть проводити самостійні дослідження, необхідно дати можливість очолити лабораторії. Сюди повинні входити й ті, хто тепер намагається реалізувати себе в науковому плані за кордоном. Очевидно, для цього знадобиться певне розукрупнення наявних структурних підрозділів. Претендувати на самостійні дослідження можуть люди, котрі мають ступінь PhD і стаж роботи після захисту не менше п’яти років. Оцінка претендентів має здійснюватися на підставі досягнутих наукових результатів, за публікаціями, участю в наукових конференціях, індексами цитованості тощо.
Завідуючим лабораторіями необхідно дати можливість самим ввести до складу своїх груп інших співробітників.
Запропоновані структурні зміни не потребуватимуть істотного додаткового фінансування, бо всіх учасників трансформації уже включено в обсяг фінансування. З огляду на організаційну неефективність теперішніх інститутів і фінансову непрозорість верхівки теперішньої НАНУ, можна розраховувати на вивільнення коштів та ефективніше їх використання.
Таким чином, для децентралізації НАНУ її необхідно побудувати за принципом «знизу догори». Наукове співтовариство має бути організоване в самостійні й рівноправно фінансовані наукові лабораторії. Інтереси, проблеми і потреби цього співтовариства представлені в державі через систему дворівневого делегування прав. На нижньому рівні професори в межах рівних наукових дисциплін вибирають директорів інститутів на обмежений період. На вищому рівні директори інститутів організовані в міждисциплінарну раду директорів, у рамках якої можуть обговорюватися проблеми всієї академії з винесенням їх на розгляд і затвердження виконавчою й законодавчою гілками влади. За такої організації академія репрезентуватиме все наукове співтовариство, а не його окрему привілейовану частину.
Запропоновані зміни дозволять інтенсифікувати також кооперацію з університетами. Частина професорів може бути залучена у процес викладання, а студенти — залучені до наукових досліджень.