Відбулося перше засідання Ідентифікаційного комітету з науки. Попри поширений скепсис, потрібен чи непотрібен цей орган, основне завдання якого - формувати персональний склад Наукового комітету (НК) Національної ради з науки і технологій, можемо констатувати: ідея реалізується цілком успішно. Члени Ідентифікаційного комітету - відомі українські та закордонні вчені, тому до їх роботи не лише висуваються високі очікування, а й є довіра. Перше завдання Ідентифікаційного комітету - узгодження принципів проведення виборів членів НК. Чим має стати Національна рада з питань науки і технологій, та якого поступу завдяки їй можна очікувати?
Закон України "Про наукову та науково-технічну діяльність" вводить нового гравця у наукову сферу держави - Національну раду з питань науки та технологій (НРНТ). Ця структура ще навіть не створена, але активно обговорюється. Думки щодо неї розділилися. Одні ставляться до Національної ради дуже скептично, мовляв це просто ще одна бюрократична структура. Інші, у тому числі й високопосадовці, вважають, що тепер саме ця структура буде все вирішувати у сфері науки. Треті очікують, що вона займатиметься не лише науковою сферою, а й розвитком інноваційного бізнесу. Загалом, учасники дискусій або намагаються побачити в Національній раді вирішення всіх проблем, або критикують її наперед за те, що вона, на їхню думку, всіх проблем вирішити не зможе. Крім того, більшість критиків (та навіть прихильників) сприймають НРНТ як аналог центрального органу виконавчої влади, яким вона в жодному разі не є.
Відповідно до Закону про наукову та науково-технічну діяльність, Національна рада з питань науки та технологій є постійно діючим консультативно-дорадчим органом при Кабінеті міністрів України. І хоча очолює цей орган прем'єр-міністр України, а до його Адміністративного комітету входять керівники міністерств, пов'язаних із наукою, або їхні заступники, - НРНТ не є органом виконавчої влади із владними повноваження! Згідно із законом, вона надає Кабінету міністрів рекомендації з тих чи інших питань, тим самим частково переносячи функцію формування державної політики у сфері науки з МОН на Кабмін. Також законпередбачає, що рішення НРНТ, прийняті в межах її повноважень, які стосуються окремих центральних органів виконавчої влади, - обов'язкові для розгляду такими органами. Але вимоги виконувати ці рішення в законі немає. Аналогічно, хоча Науковий комітет Національної ради проводить експертизу нормативно-правових актів Кабінету міністрів та міністерств на предмет їх відповідності інтересам та засадам державної політики у сфері науки, - він може лише надати рекомендації.
Отже, на перший погляд, вплив Національної ради на прийняття рішень на рівні ЦОВВ та Кабінету міністрів мінімальний, а її рекомендаціями цілком можуть нехтувати. Насправді ж і в її структурі, і у форматі роботи закладено деякі запобіжники, які мають забезпечити ефективну роботу Національної ради з питань науки та технологій, а також її реальний вплив на формування державної політики у сфері науки.
Почнемо зі структури. Національна рада складається з Наукового комітету та Адміністративного комітету. До складу останнього входитимуть керівники (або їхні перші заступники) організацій, що є головними розпорядниками бюджетних коштів на науку та впровадження її результатів: ЦОВВ, Національна та галузеві академії наук, державні наукоємні підприємства, регіональні органи виконавчої влади. Хоча керівником Адміністративного комітету є очільник Міністерства освіти та науки, його роль, швидше, полягає у координації роботи комітету. Науковий комітет Національної ради складатиметься з "рядових" вчених, що безпосередньо проводять наукові дослідження та є науковими лідерами в певних дисциплінах. Така структура дозволяє вперше зібрати під одним дахом головних розпорядників бюджетних коштів на науку і дослідників разом, що дає їм можливість виробити спільне бачення та скоординувати дії для вирішення стратегічних питань, уникнути фрагментації зусиль і дублювання функцій. Та й прем'єр-міністрові як голові Національної ради корисно буде не лише отримати інформацію з перших уст, а й взяти участь у формуванні пропозицій щодо вирішення найбільш проблемних питань, та й, власне, державної політики у сфері науки в цілому. Крім того, досить важко уявити, що якесь міністерство ігноруватиме рекомендації Національної ради, підписані прем'єр-міністром.
Ще одним гарантом втілення в життя рекомендацій Національної ради з питань науки та технологій є сам формат її роботи. Проекти рішень, які виносяться на спільне засідання комітетів, готуються у робочих групах, створених під певні завдання. Членами таких робочих груп є запрошені, за рекомендацією обох комітетів, працівники апарату відповідних міністерств і зовнішні експерти у питаннях, що розглядаються. У процесі підготовки проекту рішення на основі консультацій із громадськістю та представниками виконавчої влади має бути вироблене узгоджене бачення, яке врешті виноситься на остаточний розгляд Наукового комітету. У разі схвалення такого проекту, він розглядається на спільному засіданні обох комітетів. Оскільки проект уже було узгоджено і з експертами, і з чиновниками профільних міністерств, слід сподіватися на його схвалення. Крім того, ймовірність впровадження такої рекомендації Національної ради зростає в рази, оскільки потребує лише політичної волі Кабінету міністрів. При цьому його керівник, прем'єр-міністр, підтримує відповідне рішення, оскільки не лише ознайомлений із суттю питання, а й підписав це рішення як голова Національної ради.
Таким чином, буде впроваджено новий для України механізм взаємодії наукової громади та виконавчої влади, який має забезпечити можливість прийняття розумних і узгоджених рішень. Певною мірою така система нагадує взаємодію координаційних комітетів при Раді міністрів Європейського союзу і Єврокомісії. Єдиний виняток - те, що там явно передбачено право вето комітету на пропозиції Єврокомісії та прописана процедура його реалізації. Зокрема, у надзвичайній ситуації є можливість подолати це вето.
Слід також зазначити, що система взаємодії між громадою та владою, яка реалізовуватиметься в Національній раді, істотно відрізняється від формату громадських рад при міністерствах. По-перше, якісно іншим способом відбору представників громадськості. Кожен член Наукового комітету проходить висування від наукової громади і має бути відібраний за конкурсом, згідно з конкретними вимогами до членів Наукового комітету, узгоджених із громадськістю. Вчені, які ввійдуть до складу Національної ради, мають бути науковими лідерами, із бездоганною науковою репутацією та довірою в науковому середовищі. Від них спільнота очікуватиме серйозного рівня особистої відповідальності за їхню діяльність. Склад громадських рад при міністерствах формується шляхом голосування громадських організацій самих за себе. По-друге, кардинально інший формат взаємодії із зацікавленою громадськістю. На відміну від практики взаємодії громадських рад із рештою суспільства, члени Наукового комітету будуть реалізовувати свою експертизу через робочі групи, до складу яких залучатимуться зовнішні експерти. Крім того, діяльність Національної ради з питань науки та технологій в цілому буде відкритою, що дозволить реалізувати громадський контроль її діяльності та вибудувати механізми зворотного зв'язку.
Національна рада з питань науки та технологій є спробою принципово нового вирішення проблеми відсутності дієвої системи взаємодії влади та громадянського суспільства в Україні. На відміну від пострадянських країн, у розвинених країнах тема забезпечення ефективної спільної роботи влади і суспільства є наскрізною в системі здійснення адміністративних повноважень органами виконавчої влади. Так, ще в 2009 р. Рада Європи почала втілювати найкращі практики процедур участі громадянського суспільства на всіх етапах прийняття рішень. Перші два рівні участі - інформування та консультації - тією чи іншою мірою реалізуються в Україні, починаючи з 2012 р., а ось наступні - діалог та партнерство - не впроваджуються й досі. Хоча очевидно, що після Майдану саме громадянське суспільство, яке подекуди перебрало на себе функції держави, більш ніж готове активно долучатися до творення майбутнього України. На жаль, і досі бракує політичної волі надати йому більше повноважень.
Механізм Ідентифікаційного комітету, запозичений із практики формування Європейської дослідницької ради (European Research Council) і використаний для Національної ради, є одним із ефективних способів відбору членів представницьких експертних органів. Крім того, оскільки 6 із 9 членів Ідентифікаційного комітету з науки - іноземні вчені, можна сподіватися уникнути конфлікту інтересів при формуванні персонального складу Наукового комітету Національної ради. Ефективність взаємодії обраних представників наукової громади зі спільнотою забезпечуватиметься використанням формату робочих груп, до яких будуть залучені зовнішні експерти, а також відкритістю роботи Наукового комітету та Національної ради загалом.
Таким чином, є всі підстави сподіватися, що Національна рада з питань науки та технологій, з одного боку, дозволить науковій спільноті взаємодіяти із владою на основі партнерства. З іншого, що не менш важливо, її Науковий комітет зможе забезпечити вироблення узгодженого бачення наукової спільноти на основі відкритого діалогу. А рішення, напрацьовані у спільних робочих групах, схвалені Науковим комітетом та Науковою радою в цілому, ставатимуть врешті-решт новою державною політикою у сфері науки, яка буде впроваджуватися владою і підтримуватися суспільством.
Замість постскриптуму.
Прикінцеві положення Закону України "Про наукову та науково-технічну діяльність" передбачають створення Національної ради з питань науки та технологій саме в середині жовтня цього року. На жаль, через вкрай повільні бюрократичні процеси Національну раду буде створено, мабуть, уже на початку наступного року. Тому й функції свої з надання рекомендацій із ряду питань формування державної політики у сфері науки вона зможе реалізувати лише у 2017 р. Зокрема й підготувати щорічну доповідь про стан виконання Україною пріоритетів Європейського дослідницького простору (ЄДП) та надати пропозиції щодо плану їх реалізації на наступний, уже 2018-й, рік. Але, згідно з чинним законом, держава має забезпечувати інтеграцію національного дослідницького простору до ЄДП шляхом реалізації його пріоритетів уже тепер. Це, зокрема, передбачає створення Дорожньої карти інтеграції до Європейського простору та його узгодження як із внутрішніми стейкхолдерами, так і з стейкхолдерами ЄДП, його органами координації та Єврокомісією. Ця робота мала б початися відразу після підписання та ратифікації угоди про асоційоване членство до програми "Горизонт 2020", тобто півтора року тому. За реалізацією зазначеної функції держави відповідає Міністерство освіти та науки. Але й досі в цьому напрямі нічого не відбувається.