Загальновідомо, що українська наука ще ніколи не була в такому важкому стані, як нині. Чому це відбулося після прийняття впродовж останніх років безлічі, здавалося б, вірних і обгрунтованих рішень уряду про реформу науки? Чому вони залишилися невиконаними? Можливо, реформаторський імпульс загруз у бюрократичному болоті? З цими запитаннями кореспондент «ДТ» звернулася до члена-кореспондента НАН України, генерального директора НТК «Інститут монокристалів» Бориса ГРИНЬОВА.
— Гадаю, справа в іншому, — каже Борис Вікторович. — Саме перші особи, приймаючи рішення, продукують зрозумілі чиновникам сигнали про те, що з їхнім виконанням можна не «надриватися», оскільки приймалися вони швидше тому, що «не приймати було не можна». І що завтра будуть прийняті інші, такі ж «правильні» рішення, післязавтра — треті. А там, дивись, і структуру, відповідальну за реалізацію цих рішень, реорганізують або зовсім знищать. І запитувати не буде з кого.
— Схоже, нині створилася саме така ситуація...
— Так, у результаті всіх реорганізацій спадкоємність науково-технічної політики загублено. Цю вкрай тривожну ситуацію потрібно переламати. Міркуйте самі — у проекті бюджету на 2001 рік зовсім не передбачено фінансування пріоритетних державних науково-технічних програм! Усіх семи пріоритетів! Сюди входять і «Біотехнологія», й «Нові речовини та матеріали», і «Здоров’я людини», й «Інформаційні технології», й «Екологічно чиста енергетика»...
— Чому?
— Формально тому, що скінчився термін, указаний у відповідних документах. А фактично тому, що, занурившись у чергову реорганізацію, ніхто не подбав про проведення нового конкурсу, визначення нових пріоритетів та їхнє фінансування. От гроші й не було зарезервовано.
— Отже для біотехнології й інших програм рік буде просто загублений?
— Так. І, швидше за все, не просто рік. Один приклад. Наш інститут став світовим монопо- лістом з виготовлення великогабаритних пластмасових сцинтиляторів за фінансової допомоги держави. Зараз у ЦЕРНі — європейському центрі ядерних досліджень виникла проблема радіа-ційно стійких пластмасових сцинтиляторів. Ми могли б виконати цю роботу. Але без фінансування програми «Нові речовини та матеріали» інститут не зможе взяти участь у цих нових, престижних для України проектах.
А це означає, що в ЦЕРН не зможуть поїхати фізики, студенти, не буде нових грантів, допо- відей на наукових конференціях, нових наукових зв’язків і обміну інформацією. Нам перестануть надсилати навіть наукові журнали. Не буде нових робочих місць, не прийде талановита наукова молодь. Увесь цей ланцюжок рветься через один розчерк пера! А ситуація в науковому світі жорстка — якщо наступного року ми не виконуватимемо цю роботу, нас витиснуть конкуренти.
— Такі ж самі наслідки матимуть й інші учасники пріоритетних програм?
— Звісно. Вони теж не втримаються «в сідлі» на нинішньому крутому віражі реорганізацій. Цей приклад яскраво засвідчує: для реформування наукової сфери необхідна послідовність зусиль, їхня системність і велике терпіння. У них основна причина успіху чи провалу реформ. Саме ця тріада лежить в основі практично всіх економічних «див» ХХ століття, включаючи японське, корейське, а нині й китайське. А набір технологій реформування сам по собі порівняно не складний і давно відомий: створення правової бази, розвиток інфраструктури, удосконалювання стимулюючих фінансово- економічних заходів, підтримка малого технологічного бізнесу, розвиток міжнародного наукового співробітництва, підготовка кадрів для управління інноваційними процесами й так далі.
— Чим же ви пояснюєте таку непослідовність?
— Очевидно, винен тут менталітет нашої людини, котра воліє одним махом, без серйозного аналізу вирішувати складні питання.А зустрівшись із першими труднощами, відмовлятися від обраного шляху й так само незабаром ступати на інший, нерідко протилежний першому. Потрібні терпіння й копітка праця, а в нас енергія іде на ривки, розвороти й пошуки винних.
Візьмімо за точку відліку 1997—98 роки. У той час було розроблено й представлено на обговорення громадськості кілька основних документів. Серед них нова редакція закону про наукову та науково-технічну діяльність, проекти законів про інноваційну діяльність, про державні науково-технічні програми, про розвиток і захист національних високих і критичних технологій, проект Концепції науково-технічного й інноваційного розвитку України і ще ціла низка інших. У сукупності вони утворювали ту основу правової бази, без якої неможливе перетворення науки на реальний чинник динамічного розвитку господарської системи країни.
Водночас питання науково-технічного й інноваційного розвитку обговорювалися на засіданнях Ради з національної безпеки й оборони та Ради з питань науки та науково-технічної політики при Президентові України. У результаті прийняли комплекс перспективних рішень, затверджених рядом указів Президента й постанов уряду. Статус Міністерства науки зріс, для реалізації ухвалених рішень були створені й почали діяти урядові та державні комісії. Діяльність державного Інноваційного фонду здобула нову цільову орієнтацію.
— Так, мабуть, це був час надій...
— Але розпочату роботу перервала в середині 1998 року зміна керівництва Міннауки. А на світанку 1999-го розгорнулася чергова реорганізація вже самого міністерства, що обернулася припиненням будь-якої діяльності. Замість реактивного міністра з’явилася людина з цілями й перевагами, про які наукова громадськість так і не дізналася. Реформаторська робота, згасаючи, котилася далі за інерцією, а частково й зовсім згорталася. Обсяг повноважень відтвореного замість Міннауки Держкомітету в справах науки й інтелектуальної власності звузили. Ніяких поліпшень у науковій сфері не настало ...
— … і 2000 року відбулася чергова реорганізація й виникло нове міністерство, нині вже освіти й науки. Які, на ваш погляд, його перспективи?
— Давайте спочатку порівняємо його з міністерством у справах науки й технологій зразка 1996 року. За суто формальними критеріями — параграфами положень про старе й нове міністерства.
Отже, функції Міннауки-1996: розробка основ науково-технічного розвитку України, підготовка проектів законодавчих та інших нормативних актів з організації та стимулювання науково-технічної діяльності, підготовка пропозицій із створення інноваційного середовища, визначення загальних принципів перетворень у сфері науки, координація створення сучасної інфраструктури науково- технічної діяльності, участь у здійсненні заходів для підтримки малих і середніх підприємств у науково- технічній сфері, організація та координація міжнародного науково-технічного співробітництва.
З цього вибіркового переліку випливає, що, по-перше, Міннауки задумувалося як провідний урядовий орган, відповідальний за розробку й реалізацію державної політики в сфері науки та інноваційної діяльності, і, по-друге, що в ініціаторів такої постановки справи був системний підхід до проблеми реформування. Очевидно, що ці обидві обставини входять до числа необхідних умов успішності розпочатих перетворень.
— А що говориться в положенні про нове міністерство?
— Нинішньому Міністерству освіти й науки взагалі не доручено проводити будь-які перетворення в науковій сфері! Йому належить лише брати участь у формуванні й реалізації державної політики в сфері науки (із ким брати участь? з якими цілями? в якості кого?), готувати пропозиції (кому?) з пріоритетів розвитку науки, техніки й інноваційної діяльності, аналізувати стан і перспективи вітчизняної та світової науки й формувати разом із Мін-економіки держзамовлення на науково- технічну продукцію. Таким чином, замість органу управління науково-технічною сферою України ми одержали установу з ана-лізу, реєстрації та обліку, а також з видачі пропозицій щодо перспектив і пріоритетів. Суб’єкт реформування вітчизняної науки зник. Навіть поговорити про її проблеми та перспективи нині немає з ким!
— На ваш погляд, чи доцільне об’єднання функцій управління освітою й наукою в одному міністерстві?
— Навряд чи. Тим паче що під його опікою опинилася не лише вища освіта, а й професійно- технічна, а також діяльність мережі закладів дошкільної, шкільної та позашкільної освіти. Освітня й наукова сфери багато в чому різні за своїм змістом, вони орієнтуються на різних споживачів. До того ж сфера освіти тяжіє до подальшого розширення, залучення дедалі більшої «кількості користувачів», аж до охоплення всього населення. В її розвитку як і раніше переважають екстенсивні чинники. Наука ж концентрується на певних напрямках, її фронт у більшості країн звужується, її розвиток сьогодні значною мірою забезпечується інтенсивними чинниками. І ще — за незначним винятком, в освітній діяльності виправдана висока роль стандартних підходів і нормованих процедур. А наука відноситься до найменш формалізованих і нормованих видів діяльності. Звідси й принципово різні вимоги до організації цих видів діяльності, до підготовки та якостей управлінського персоналу.
— Але наука й освіта нерозривно пов’язані між собою й у процесі виробництва знань, і в процесі відтворення наукового потенціалу.
— Саме пов’язані, але не злиті!
— Проте серйозним аргументом на користь злиття освіти й науки в одному міністерстві послужив незаперечний факт, що в багатьох провідних країнах наука й освіта значно інтегрованіші, ніж у нас.
— Так, приміром, у США, де внаслідок різних причин університетська наука завжди займала провідні позиції. Але це вже зовсім не так очевидно для ряду розвинених країн Європи і для Японії. Наша ж вища школа від початку індустріалізації посідає дуже скромне місце у вітчизняній науці, де донедавна були тільки два полюси. З одного боку — Академія наук і з іншого — потужні галузеві комплекси Міністерства загального машинобудування, Міністерства середнього машинобудування, Міноборонпрому, Мінелектронпрому й ряду інших міністерств.
— Ну, ці полюси розгубили колишню могутність...
— Але частка вузівської науки за останні роки знизилася ще більше! Коли ж врахувати, що злиття двох міністерств — освіти й науки — відбулося за наявності в них обох дуже гострих проблем, то його перспективність викликає чимало сумнівів.
— Якщо слідувати цій логіці, цілком вірогідно, що Міністерство освіти й науки буде піддане черговій реорганізації. Який наступний варіант? Передача управління наукою в Міністерство промислової політики, як у Росії? Можливо, наша багатостраждальна наука оживе під крилом матеріального виробництва?
— Ніде у світі промисловість не підтримує науку в цілому. У більшості розвинених країн частка державного фінансування науково-технічної сфери коливається від 30 до 50 відсотків від загального обсягу витрат на науку. А головне, сьогодні ми дуже далекі від ситуації «промисловість — замовник наукових розробок». Наша промисловість сама перебуває в непритомному стані і їй не до технічного переозброєння й інноваційної активності. Та й узагалі, матеріальне виробництво та наукова діяльність організуються й управляються різними засобами. Невипадково наукові та конструкторські підрозділи великих технологічних корпорацій Заходу адміністративно відділені від виробничих, ними управляють різні за орієнтаціями менеджери.
— Проте є безліч прикладів з нашого недавнього минулого, коли під керівництвом одного генерального конструктора ефективно розв’язувалися як науково-технічні, так і виробничі завдання.
— Вірно, вирішувалися. За рахунок практично необмеженого фінансового, ресурсного та кадрового забезпечення цих робіт. Але ті часи минули. Зараз у всьому світі наука й виробництво функціонують в умовах конкуренції за ресурси й змушені шукати засоби оптимізації необхідних витрат. Я сумніваюся, що й у Росії буде користь від злиття науки та промисловості в одне міністерство. «Голодне» виробництво, швидше за все, «під’їдатиме» більш слабку науку.
— Ваш прогноз?
—...Тотального песимізму в мене нема. Розумієте, світова наука — це особливе утворення, свого роду елітарний інтелектуальний клуб і водночас відкрита система. Вона сприйнятлива до нового поповнення, вона завжди рада прийняти талановитих людей. Навчайтесь, виконуйте роботи, які будуть затребувані, і вас туди приймуть! Правда, відповідно до своїх знань ви потрапите на певну сходинку строго ієрархічної градації.
Нині на деяких напрямках Україна займає дуже гарні позиції завдяки вже існуючим напрацюванням. Коли ж рік пропаде, ми, швидше за все, автоматично їх загубимо. Звісно, будь-якої миті можна буде підключатися до нових наукових напрямків. Але це дуже й дуже дорого! Щоб залишитися в цьому елітарному клубі, для України економічніше й простіше підтримувати та розвивати вже існуючі досягнення.