З проекту програми «Зерно України-2001»:
«… У 1986 — 1990 роках його (зерна. — Авт.) виробляли в середньому 47,4 млн. тонн, то в 1991 — 1995 роках — 38,5, а в 1999 році лише 24,6 млн. тонн. Най-більший спад виробництва зерна спостерігається в основних зернових регіонах: Полтавській, Дніпропетровській, Харківській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській, Донецькій і Луганській областях».
«Послаблена увага до підвищення родючості грунтів. Під урожай 2001 року на 1 гектар ріллі очікується внести лише 15 — 18 кг мінеральних добрив проти 140 кг, які вносились у 1991 році, що в 20 разів менше, ніж у розвинутих країнах Європи. Практично не вносяться органічні добрива.
До критичної межі скоротились обсяги робіт по захисту зернових від шкідників, хвороб та бур’янів».
«Для компенсації дефіциту мінеральних добрив потрібно максимально використати місцеві ресурси органічних добрив (пожнивні рештки, сапропель, мул тощо), а також широке застосування регуляторів росту рослин, мікробіологічних препаратів, інших нетрадиційних прийомів обробки насіння і посівів».
Нинішнього літа одному з авторів цих рядків довелося побувати на Полтавщині, відвідати Миргород, Диканьку, інші історичні місця, а також відомий сорочинський ярмарок. Повернувся з купою вражень і порожніми кишенями. (Ще б пак!.. «Якби в кишені було навіть тридцять рублів, то й тоді б не скупив увесь ярмарок» — згадували рядки з «Сорочинського ярмарку» М. Гоголя, вивертаючи гаманці й сумки, щоб нашкребти грошей на зворотний рейс до Києва.) Але найбільше вразив, мабуть, не ярмарок, а... поля. Подекуди не розорані й не засіяні, порослі бур’янами, вони різко дисонували з образом колосистих і золотих (особливо під час цвітіння соняшників) полтавських ланів. «Догосподарювалися!.. Красти і продавати вже нічого, тільки й зосталося що оця земля. Та і їй ради не дадуть. Біда, хлопці, без голови, ой біда!», — так завершив свою відверту розповідь про місцеві «порядки» дід у солом’яному капелюсі, якого зустріли на дорозі.