Наприкінці минулого року тижневик «Дзеркало тижня» виніс на обговорення доповідь Українського фонду «Безпека 2010» (представлену академіком НАНУ В.Горбуліним), вагома частина якої присвячена огляду існуючих прогнозів розвитку людства та формулюванню ключових загроз у сучасному світі. Таку ж спрямованість має й інша публікація цього номера («ДТ», №48) — академіка В.Пріснякова.
Моєю першою реакцією на згадані статті стало звернення до часто цитованого висловлювання: «Майбутнє не можна передбачити, але його можна спланувати», яке належить французькому вченому І.Пірігонь і багатьма трактується як «аксіома розвитку». Відомі й інші висловлювання футурологів, що мають аналогічний зміст:
«Майбутнє не можна передбачати, але його можна винайти» — англійський футуролог лауреат Нобелівської премії Денніс Габор;
«Якщо суперечність усередині нашого суспільства не можна подолати, то її можна певною мірою ослабити за рахунок використання якісного прогнозування та планування» — засновник футурології німецький соціолог О.Флехтхейм.
На практичну реалізацію цього принципу націлені нові напрями футурології, такі як соціальна інженерія, «майбутнєтворне» планування, теорія інформаційного суспільства та ін.
Так, слід визнати, що людство підійшло до тієї межі, коли «майбутнєтворне» планування має стати керівництвом до дії, потіснивши пасивні футурологічні пророцтва. Якщо такого усвідомлення не відбудеться, то песимістичні картини майбутнього, представлені в згаданих публікаціях, можуть стати реальністю.
Сьогодні необхідна розробка сценарію «збереження цивілізації» та стратегії (програми) утілення його в реальність. Передумовою для цього є поширений у футурології підхід — ефект інформаційного зворотного зв’язку в соціальному середовищі, одне з формулювань якого відоме як теорема Томаса — «якщо людина визначає обставини як реальні, вони стають реальними у своїх наслідках».
Чи є передумова для цього? Щоб відповісти, звернімося до згаданих публікацій тижневика і систематизуємо всі розглянуті в них загрози розвитку цивілізації. Саме з їхнім урахуванням складено сценарії розвитку, які, по суті, у більшому чи меншому ступені є песимістичними й ведуть або до «неофеодалізму», або до кінця західної цивілізації («хаос», «спіраль страху») і в остаточному підсумку — до зупинки прогресу та згасання життя на Землі.
Усі згадувані в публікаціях загрози подальшому існуванню цивілізації розділимо на дві групи.
І. Загрози природного характеру (об’єктивні).
Ресурсний й енергетичний дефіцит. Попит на нафту та газ зростають, тоді як їхні запаси виснажуються. Так, до 2030 р. очікується збільшення споживання енергоносіїв на 37—50%, а існуючі запаси можуть підійти до виснаження вже через 50—60 років. Усе це веде до створення енергетичного ринку, на якому конкуруватимуть споживачі, а не виробники. Необхідним є об’єднання зусиль із метою подолання майбутньої енергетичної кризи, перші симптоми якої проглядаються вже сьогодні.
Глобальні зміни клімату пов’язані з руйнацією озонового шару атмосфери, дією «парникового ефекту», перегрівом планети й іншими чинниками. І хоча єдиної думки щодо способів усунення цих загроз та зниження їхньої гостроти поки ще не існує, роботи в цьому напрямі ведуться, про що буде сказано далі.
На думку українського вченого, професора Ф.Саніна, існуючі міжнародні обмеження недостатні, оскільки охоплюють далеко не всі чинники, які визначають як руйнацію озонового шару, так і поглиблення «парникового ефекту».
Назріла необхідність обмежувати викиди метану, водню, оксиду азоту із Землі, а також обмежити кількість польотів літаків у стратосфері вище 12 км, які викидають пару води й інші «шкідливі» гази, і кількість запусків ракетних систем із використанням твердопаливних прискорювачів (під час запуску системи «Спейс-Шатл» викидається 346 т водяної пари, 187 т хлору і його сполук, 7 т азотних оксидів).
ІІ. Конфлікти світового масштабу (суб’єктивні з позиції цивілізації).
Загострюються протиріччя між цивілізаціями, насамперед між християнським і мусульманським світом, які можуть призвести до масштабного конфлікту і деградації цивілізації.
Міжнародний тероризм оголосив війну західній цивілізації, в яку вже сьогодні втягнуто чимало країн.
Попри існування міжнародної системи контролю за розповсюдженням зброї масового ураження, існує небезпека її розповсюдження, зокрема оснащення такою зброєю терористичних організацій, дії яких контролювати практично неможливо.
Формування нових центрів сили і боротьба між ними за лідерство. На роль нових світових лідерів претендують ЄС, Китай, Індія та Бразилія. Сумарний обсяг країн БРІК (Бразилія, Росія, Індія, Китай) на 2050 р. перевищить обсяг ВВП країн Великої сімки. Світ перетвориться на багатополярний із конфліктами між полюсами за лідерство.
Бідність у країнах третього світу. За оцінками ООН, на 2025 р. 7,8 млрд. жителів планети (90% населення) мешкатимуть у країнах третього світу, тобто належатимуть до бідних країн. Погіршиться становище «середнього класу» і в країнах «золотого мільярда», що може викликати глобальні соціальні протести.
Загрози першої групи, за своєю суттю, мають первинний характер, і їхня наявність є основою для конфліктів у соціальній сфері. Тому для реалізації оптимістичного сценарію необхідна насамперед розробка програм, орієнтованих на їхнє подолання. Платформою для цього має стати наука і науково-технічний прогрес, можливості яких, по суті, безмежні, хоча й не є доступними для довгострокового прогнозу.
Необхідно прийняти на глобальному рівні такі рішення, які б переорієнтували витрату світових ресурсів — з індустрії розваг, бездумного марнотратства до обмеження споживання енергоносіїв і ресурсів на залучення глобальних ресурсів в освіту, науку, технології та виробництво. У науку, здатну привести до нових революційних відкриттів. У виробництва нового типу — неенергоємні й екологічно нешкідливі.
Серед можливих кроків у цьому напрямі — і нормативні обмеження витрачання ресурсів. Сьогодні назріла необхідність до вимог безпеки транспортних засобів додати обмеження на споживання енергоресурсів. Навіщо випускати легкові автомобілі з потужністю двигуна як у важкого танка? Навіщо наводнювати середовище безглуздою рекламою, населені пункти — ігровими автоматами тощо? Адже все це потребує витрачання дефіцитних ресурсів енергетики і спрямоване не на творення, а радше на руйнацію людського потенціалу.
У науковому середовищі поки ще не склалося однозначної думки щодо достатності наявних міжнародних угод, однак можна сподіватися, що в процесі роботи таке розуміння буде сформоване. Таке завдання міститься в декларації міжнародного форуму «Порядок денний на ХХІ століття» (спеціальна глава «Наука з метою сталого розвитку» у розділі IV «Засоби здійснення»).
Наука розглядається в декларації як один із основних засобів забезпечення сталого розвитку людства. Першим кроком на цьому шляху є досягнення кращого розуміння проблем Землі, океанів, атмосфери і пов’язаних із ними водних ресурсів, біогеохімічних циклів і енергетичних потоків, що потребує активізації досліджень екологічних процесів із застосуванням сучасних засобів для моніторингу та дистанційного зондування.
Україна не повинна перебувати осторонь зусиль світової спільноти щодо планування свого майбутнього. Наша країна має досить потужний науково-технічний потенціал, який може бути затребуваний на шляху до забезпечення розвитку людства. Українські ж політики так захоплені боротьбою за владні повноваження, що не бачать наближення глобальних загроз. Завдання вчених полягає в тому, щоб розкрити очі суспільству і повернути потенціал людства в потрібному напрямі — на науково-технічний прогрес, здатний забезпечити майбутнє не лише нинішньому поколінню, а й нашим онукам і правнукам. Головне при цьому — не залякування кінцем світу, а розробка шляхів подолання позначених криз і катастроф, виконання тих рекомендацій і обмежень, які уже сформульовані міжнародними форумами і поставлені перед світовою спільнотою.