"COGNOSCERE. DOCERE. ERUDIRE"… Три слова, які кожен випускник, студент чи викладач Харківського національного університету імені В. Каразіна добре знає й розуміє. Бо ж це написано на університетському гербі. Проте "ПІЗНАВАТИ. НАВЧАТИ. ПРОСВІЩАТИ", схоже, дається далеко не всім, хто має вищу (і навіть не одну) освіту. Та з гордістю зазначу: це не про наш університет.
У вересні 2016 р. Харківська обласна державна адміністрація, департамент науки і освіти ХОДА, з ініціативи навчального центру "ЛандауЦентр" Каразінського університету, заснували спільний пілотний проект "Пересувна виставка цікавої науки", метою якого була популяризація серед школярів математики, фізики та природничих наук як важливих складових інноваційного потенціалу держави, а також формування системи підтримки сільської молоді й сільської школи загалом, про що сьогодні постійно твердить Міністерство освіти і науки України. Кращі науковці й просвітники університету впродовж двох місяців, жовтня й листопада 2016 р., два дні на тиждень, щовівторка і щочетверга, їздили Харківщиною, аби показати дітям, що навчання може бути цікавим та захопливим, що кожен має можливість доторкнутися до науки, стати учасником наукового дійства, а в майбутньому - отримати освіту в найкращих вищих навчальних закладах України і світу.
Наведу декілька цифр. Виставка працювала в 17-ти районах області з 27-ми. Її відвідали близько 15 тис. школярів, багато вчителів. На виставці побували представники приблизно 250 шкіл області. Виставка працювала з 12.00 по 15.00. У середньому університетникам (а це представники вісьмох факультетів і, власне, "ЛандауЦентру", які відвідували райони згідно з певним графіком) за час роботи вдавалося поспілкуватися десь із 800-900 відвідувачами. Навідувалися, звісно, незаплановані гості - батьки, гуртківці та ін. Проте їх було не дуже багато, хоча таких людей обов'язково треба залучати до цього пізнавально-навчального процесу, бо ж зацікавленість наукою не має закінчуватися по завершенні роботи виставки. Але про це згодом.
Щодо сценарію. Відбувалося все зазвичай у коридорі чи спортивній залі школи, яку обирало для виставкової роботи керівництво районного відділу освіти. (Принагідно треба подякувати всім організаторам на місцях.) Туди з'їжджалися дітлахи з усього району на шкільних або спеціально виділених для цього автобусах.
Розпочиналося все так. 12.00. Заходить одна чи дві групи дітей (до 100 осіб). І ми розпочинаємо: "Уперше за 212 років існування Каразінського університету було створено загальноуніверситетську (бо брали участь і фізики, і біологи, і хіміки, і астрономи, і навіть філологи) пересувну (а діти потім казали - "мандрівну") виставку цікавої науки, до якої можна доторкнутися і провести власні експерименти". Уже захоплює. Продовжуємо: "Чому ми чекаємо наукових відкриттів, а не робимо їх самі? Хто сказав, що ви, мешканці Куп'янщини (Чугуївщини, Сахновщини…), не здатні на ці відкриття? Хлопці! - звертаюсь я до старшокласників. - Ви ж такі винахідливі! То придумайте моделі авто, які їздитимуть, наприклад, на сонячних батареях чи… молоці? (Сміються.) Досить бути настільки енергозалежними від когось. Дівчатка! Скільки людей сьогодні помирає від невиліковних хвороб! То ви вважаєте, що не спроможні створити необхідні ліки? Чому? Чим ви гірші за німецьких, японських чи норвезьких науковців?" І діти замислюються. У багатьох випрямляються спини, і я вже чую: "Чом би й ні?!" А закінчуємо нашу розмову так: "Не вірте тим людям, які кажуть, що сільські діти не можуть стати знаними й успішними. Це неправда! Кожен, хто готовий багато працювати, може здійснити свою мрію. Ви достойні навчатися в найкращих вишах України та світу, щоб стати справжніми професіоналами, які так потрібні сьогодні Україні!" І діти починають аплодувати. Й аплодують вони не почутим словам, а собі. Можливо, вперше у житті. Ось це важливо!
Потім колеги-науковці з різних факультетів демонструють роботу підготовлених експонатів, працюючи разом із дітьми: сучасний тепловізор, панелі сонячних батарей, життя під мікроскопом, винаходи Тесли, головоломні логіко-математичні задачки, малювання невидимим чорнилом, фразеологізми та цитати з відомих творів українських авторів, гіроскопи і маятники та багато інших наукових чудес. І спортзала перетворюється на магічний майданчик, де наука поєднується з емоціями, знання - з експериментом, а неосяжний досвід, набутий багатьма поколіннями просвітників, щиро передається від університетських науковців юним послідовникам. Далі - наступна група. І так - три години!
Але, як було вже сказано, зацікавленість наукою не має закінчуватися по завершенні роботи наукової виставки. Тому діти і вчителі висловили надзвичайно важливі побажання й міркування, які ми обов'язково мусимо взяти до уваги. Наприклад, старшокласники з Близнюківського ліцею запропонували, фактично, самі собі (і ми цю думку ретранслювали в інших районах) створити у власному навчальному закладі куточок цікавої науки для учнів початкових класів. Бо ж хіба важко зробити потішні логіко-математичні іграшки з дикту на складання чогось (скажімо, букви) з фрагментів, чи маятники (зробити їх нескладно), чи організувати куточок живої природи, де б жили черепахи, равлики… Ось і мали б міні-університет у школі! А далі б колекція експонатів поповнювалася. Бо цим би вже переймався Каразінський університет спільно з ХОДА та департаментом науки і освіти.
Які пропозиції університетові лунали від учителів і адміністраторів від освіти? По-перше, варто започаткувати роботу університетських дистанційних курсів із предметів ЗНО на допомогу як шкільним викладачам, так і самим школярам. По-друге, залучити до пересувної виставки членів приймальної комісії, які б давали рекомендації старшокласникам, їхнім батькам та вчителям щодо підготовки до зовнішнього тестування і, власне, вступу. По-третє, організувати виїзну психологічну клініку, бо, на жаль, сьогодні багато наших громадян потребують психологічної допомоги (люди самі підходили й говорили про це). По-четверте, налагодити роботу інтерактивно-показових семінарів для вчителів. Тобто демонстрації, які робляться для дітей у спортзалі, паралельно мають повторюватися в класі на більш високому пояснювальному рівні. І ця ініціатива чудова! Ми ж маємо постійно навчатися нового. По-п'яте, створити в університеті базу наукових консультантів МАН, які б також допомагали в організації й проведенні районних олімпіад та інших конкурсів. І це під силу університетові.
Для нас, демонстраторів науки, зимовим домашнім завданням є передовсім удосконалення парку наукових експонатів: ми плануємо продовжити просвітницько-виставкову роботу навесні, і приїхати до дітлахів із цим самим обладнанням було б якось несолідно, не по-університетському. Тож ми в пошуках і розробках.
Ось така вона, мандрівна університетська наука! Ще не в один район, не в одне село України приїде наша пересувна наукова виставка. І віримо, зустрінуться нам на шляху майбутні Ландау, Мечникови, Чичибабіни, Багалії, Погорєлови, Барабашови, якими незабаром пишатиметься вся наша країна.