В період переходу до ринку результати наукових досліджень перестали бути затребуваними, а сама наука — престижною і високооплачуваною справою. Висококласні спеціалісти подались на Захід або ж поринули у вир ринкових відносин, в науку натомість подався неук, який, не володіючи фундаментальними знаннями зі спеціальності, не освоївши методів і методик дослідження, береться (або ж платить) за написання дисертації, яка витримана по формі, виконана за канонами, затвердженими українським ВАКом. За значимістю ж більшість таких опусів, за вдалим висловом А.Гальчинського, перебувають на макулатурному рівні.
Формалізм відкрив широку дорогу безпринциповому, аморальному графоману (особливо в гуманітарних науках), якому байдуже, що й для чого «досліджувати». Головне — отримати диплом кандидата або доктора, надбавку до зарплати, заробити можливість займатися поборами з платників податків та студентів, не спроможних переказати їхні лекції. Часто наукові ступені отримують напівграмотні «пошукачі» після ритуалізованого проходження «академічними інстанціями» із зовнішніми відзивами по знайомству керівників і рецензентів. Відзиви переповідають розділи наукового опису й завершуються штампом про «наявність у дисертаціях певних неув’язок, протиріч, ряду граматичних, орфографічних, стилістичних огріхів, що ніяк не применшують наукової цінності дисертації». Дисертація «зліплена» — і перед вами новий кандидат або доктор, який приєднується до сонму «непогрішимих наукових гуру» й починає читати лекції, далекі від своєї «досліджуваної» тематики. Кому потрібні такі фахівці, що успішно пройшли через сито «експертних рад» бюрократичного ВАКу?
Потрібно кардинально змінювати підхід до написання й захисту дисертацій, відмовитися від жорсткої схеми, встановленої ще за совітських часів. На наше глибоке переконання, ВАК як інституцію потрібно не атестувати, не лікувати, як пропонують деякі автори, а ліквідувати. Університети, академічні інститути і т.п. повинні бути останньою інстанцією захисту, як у країнах Заходу, бо ж кафедра, інститут, наукова лабораторія знають рівень дослідження, моральні стандарти пошукача й не потребують затвердження бюрократичною структурою.
Оплата викладацької та дослідницької роботи повинна залежати від їхніх об’єму і якості, а не від ступенів і звань їх виконавців. Це поставить надійний заслін проти липових дисертацій, позбавлених будь-якої наукової і практичної значимості. Вал макулатурних результатів потрібно зупинити, а зробити це можна лише відмовившись від безглуздих ритуалів, від оплати за титули.