Зазвичай стримані у своїх висловлюваннях академічні вчені не люблять зображати життя у чорно-білих тонах. Як правило, вони віддають перевагу півтонам. Проте цього разу, оцінюючи результати піврічної діяльності уряду, академік Юрій Пахомов не поскупився на чорні фарби. З його аналізу вимальовується страшне зяюче провалля, у яке нібито скочується українська економіка під управлінням теперішнього уряду. Більше того, підбиваючи підсумки свого аналітичного розгрому, він звинуватив теперішню владу в стратегічному прорахунку через небажання піти під єдиний економічний дах із Росією, Білоруссю і Казахстаном, який, на думку вченого, забезпечив би райдужне майбутнє для України й узагалі неозорі перспективи. А так, мовляв, «маємо те, що маємо».
Із запитаннями, що хвилюють сьогодні багатьох громадян України, оглядач «ДТ» звернувся до завідувачки відділом Інституту економічного прогнозування НАНУ Ірини КРЮЧКОВОЇ.
— Ірино Володимирівно, перше запитання, яке хотілося б поставити: теперішній уряд хоч іноді прислухається до критики українських учених чи ставиться до неї так, як усі попередні, тобто робить вигляд, що науки в Україні взагалі не існує?
— На неувагу до економістів поскаржитися не можу — у нас багато роботи за дорученнями економічних відомств, директора нашого інституту академіка Валерія Геєця запрошують на всі важливі наради. З досвіду участі в таких нарадах можу сказати, що і мені, і моїм колегам удається відверто говорити про те, що перспективи не є настільки райдужними, як було закладено в урядові прогнози. Ще після квітневих статистичних зведень стало зрозуміло, що почалося гальмування макроекономічної динаміки і треба переглядати показники зростання ВВП. Проте недавній косметичний перегляд свідчить: влада не бажає бачити реалії. Хоча майже в усіх фахівців середньої управлінської ланки є розуміння ситуації, що склалася. Гадаю, і вища ланка відчуває, що не все так добре, як хотілося б, але обирає тактику просіювання інформації, відкидаючи те, що має не помаранчевий, а сірий колір.
— Попереду вибори, доводиться робити добру міну при недобрій грі?
— Так, вони, напевне, гадають, що всі негативні наслідки теперішньої політики проявляться після виборів. Даремно вони так думають, найгірше може статися раніше і саме тоді, коли буде потрібна найбільша підтримка виборців. У цьому разі не здійснені вчасно кроки погіршать політичний імідж теперішньої влади.
— Що ви маєте на увазі, коли говорите «найгірше»?
— Припиниться економічне зростання. Вже тепер очевидно, що й поточний рік матиме дуже низький приріст ВВП, а наступний після такого помітного зниження рівня капіталоутворень може взагалі виявитися у мінусі.
— Ви можете назвати винного в цій ситуації?
— Умовно провину можна розподілити між внутрішніми політико-економічними та зовнішніми чинниками. Зовнішня кон’юнктура й умови торгівлі були сприятливими для України аж до кінця 2004 року. Існував попит на наші експортні товари, а експортні ціни випереджали зростання цін на імпортні енергоносії, причому з добрим зазором. Це давало нам великий виграш і можливість зміцнювати свою валюту. Тепер практично всі ці чинники працюють у зворотному напрямі, особливо засмучує втрата деяких ринків і випереджальна динаміка у зростанні цін на сиру нафту за відносної стабілізації експортних цін на метал. Хоча про можливість такого повороту подій ішлося давно і до нього можна було підготуватися заздалегідь.
— У цьому уряд важко звинувачувати — то є чинники світової економіки.
— Ну що ж, поговоримо про внутрішні структурні шоки, які цілком залежать уже від нової влади. Надсоціалізована, а отже, заполітизована, бюджетна політика поточного року різко «перекосила» економіку, збільшивши споживчий попит, цим самим зменшивши інвестиційний нижче за припустимий рівень, із усіма відповідними наслідками для тих, хто на нього працював. У результаті в будівництві — спадання, у машинобудуванні кумулятивні темпи приросту різко знизилися. Негативно вплинуло на ці процеси навальне підвищення залізничних тарифів, зростання цін на енергоносії — погіршуються фінансові результати і зменшується можливість фінансування власного розвитку. Внаслідок цього скорочуються інвестиції у машинобудування, будівництво і виробництво будматеріалів, тобто працює принцип доміно.
У найближчій перспективі в нас узагалі не спостерігатиметься накопичення обсягів основного капіталу, а це з імовірністю 98 відсотків означає відсутність зростання ВВП наступного року. Елементарні розрахунки свідчать: у теперішніх умовах, коли вичерпано потенціал відновлювального зростання (за рахунок старих потужностей), динаміка ВВП залежить від зростання нового інвестування, що за своїми темпами має удвічі випереджати загальноекономічну динаміку.
— Від президента можна почути про лавину інвестицій, яка чекає на нас. Можливо, вони врятують українську економіку?
— На жаль, розраховувати на повноцінні зовнішні інвестиції наступного року не можна — вони не з’являються напередодні виборів. У кращому разі вони надійдуть наприкінці наступного року. Повторюється ситуація з попередніми парламентськими виборами — тоді за півроку до них почали погіршуватися інвестиційні умови. Далі тупцювання на місці тривало півроку після виборів, і лише наприкінці 2002 р. почалось інвестиційне пожвавлення.
Нині ситуація аналогічна — тільки у набагато гіршому варіанті, бо економіка ще не отямилася від президентських виборів. Вона відчула подвійний удар через виборчі кампанії.
— Ірино Володимирівно, коли б до влади прийшов Янукович, як би нині розвивалася економіка?
— У принципі, в тій самій площині. Та, на відміну від цього кандидата, нова влада кардинальніше втрутилася в економічну царину. А жодна економіка не витримує різких структурних шоків. Це все одно, що до старого будинку в’їхали нові господарі і вирішили пересунути капітальні стіни. Стара влада несучі стіни не чіпала б, але теж вела б себе по-популістському. Різниця тільки в тому, що вони основний акорд популізму дали б напередодні виборів, як це зробили у вересні минулого року, коли розпочався процес підвищення пенсій, доплат тощо. Вони «облагодіяли» народ лише за квартал до виборів. Тому результати господарювання 2005 року в них були б більш помірними і ВВП вищим.
— Багато економічних експертів прогнозували, що за президентства Ющенка економічне зростання у кожному разі буде вищим, ніж у його конкурента. Чому ж пророцтво не збулося?
— Революційна ейфорія, звісно, змушує вірити, що світ удасться зробити кращим і відразу ж прийде зцілення від старих хвороб. Проте в житті так не буває. Тим більше, що багато нових «акторів» генетично несуть у собі старі хвороби.
— А може, насправді річ у нерозумінні теперішньою владою якихось глибинних економічних законів? У НАНУ багато вчених були здивовані тим, що Ющенко — представник країни, яка літає в космос, має найбільші літаки у світі, ядерну енергетику, — прибувши до Японії, завітав... до Інституту бджільництва. Чи не дивно це?
— Щодо глибинних економічних законів, розуміння, може, й є, але якось далеко воно заховане. Що ж до японців, то це не дивно — вони завжди уважно вивчають людину перед приїздом до їхньої країни, її захоплення, а потім так планують зустрічі й контакти, щоб у гостя залишилися найприємніші враження. Ющенко захоплюється бджільництвом, і вони запропонували йому це. Гадаю, тут японці дуже тонко підійшли. Наступного разу можуть показати якесь цікаве ковадло або знамениті японські дзвіночки...
— Напевне, недостатньо ще вивчили.
— Не все відразу, треба приберегти щось і на наступний раз...
— І все-таки: після візитів Ющенка за кордон надходять повідомлення про мільярди інвестицій. Де вони?
— Так, інвестиції поки що мізерні, за півроку приріст іноземного капіталу становив лише 491,3 млн. доларів (торік — 530 млн.), із яких більш як 300 млн. доларів із Кіпру та Віргінських островів. Утім, офшорні зони, особливо в останні роки, — наші найвагоміші інвестори. Ну а серйозні інвестори напевно чекатимуть не тільки на закінчення виборчих перегонів, а й на істотні зміни у підприємницькому середовищі. Їм важливо знати, якою буде курсова політика, податкова система, чи продаватимуть або здаватимуть в оренду землю, важлива і цінова динаміка, і зростання заробітної плати. Всі ці моменти потрібно прораховувати і закладати в бізнес-план. Без цілковитої чіткості в таких питаннях прибутки й окупність увезеного капіталу не порахуєш.
— Проте нещодавно до країни приїздив американський мільярдер Тед Дрейпер. Він освідчувався у коханні до помаранчевої революції і, схоже, разом із українськими колегами вирішив вкладати кошти у венчурний бізнес у нашій країні. До речі, українські інноваційні фахівці вже пропонували мені парі, що робота в нього не піде.
— Завжди є піонери по духу, котрі готові ризикувати, вести розвідку боєм. І в цьому є великий сенс. Бути першим на ринку, завоювати позиції — це набагато перспективніше, ніж спостерігати за тим, як це виходить у когось, перш ніж зважитися на вчинок самому...
— Загалом, ваш аналіз майже не відрізняється від песимістичних оцінок, які дав академік Пахомов. Він також висловив думку, що у стратегічній перспективі Україні буде погано, оскільки вона пробивається на світовий ринок сама — без Росії, Білорусі, Казахстану. Мовляв, якби вона з ними об’єдналася, тоді б...
— У мене песимізм лише стосовно найближчого майбутнього. Сподіваюся, далі проводитиметься більш зважена макроструктурна політика. Що ж до можливості України співати не тільки в хорі, а й соло, то я не бачу тут проблем. Справді, ми залежимо від Росії в енергоресурсах, а вона від нас у їх транспортуванні. Тож давайте-но ці питання вирішувати цивілізовано, а не говорити про те, що ми маємо обов’язково триматися за руки у єдиному хороводі.
Я впевнена: Україна як велика європейська країна має чималі перспективи стати цікавою для світу. До речі, про те, що інтерес до нас прокидається, свідчить такий факт: Україна за індексом розвитку роздрібної торгівлі виявилася третьою у світі, поступившись лише Індії і Росії. Тобто вже торік нас почали розглядати як серйозний споживчий ринок.
— Ну, третє місце на хліб не намажеш...
— Не скажіть — це пов’язано саме з тим, що доходи наших громадян різко зросли і симпатії людей на боці тих, хто ці доходи збільшив. Якщо стан економіки погіршиться, симпатія швидко перетвориться на антипатію. Хоча я не бачу третьої сили, до якої ці симпатії можуть переміститися...
— Проте чи зможе нова влада надалі впровадити креативні ідеї, здатні врятувати економіку?
— Влада може розпочати впроваджувати креативні ідеї лише тоді, коли в суспільстві встановлюється період стабільності. Поки ж українська влада не встигає боротися з проблемами, які котяться на неї, мов снігова куля. Попросту фізично бракує часу, щоб удатися до реалізації творчих та інноваційних ідей.
— А вони є?
— Більш ніж достатньо. Не кажучи вже про те, що ефективні ідеї виникають у науковому середовищі і досягають вух уряду і президента. Дуже багато креативних ідей надходить з-за кордону, де накопичено колосальний досвід інноваційного розвитку.
— Та наскільки співзвучними є ці ідеї владі і наскільки вона готова реалізовувати креатив?
— Владі бажано сприйняти насамперед інновації у макроменеджменті. Україна сьогодні посідає останнє місце в Європі за індексом конкурентоспроможності зростання, а програми її підвищення поки ще немає. Нині ми саме проводимо дослідження слабких і сильних сторін конкурентоспроможності економіки України, обгрунтовуємо необхідність створення Національного бюро з цієї проблеми, розробляємо концепцію програми підвищення конкурентоспроможності і сподіваємося, що уряд сприйме ці ідеї. Розробка таких програм стала нормою у багатьох країнах і в ЄС.
Головна слабина України — в недоброякісному підприємницькому середовищі, у якому немає стрижневих для ринкової економіки норм із захисту прав власників, особливо міноритарних. У нас у зародковій формі перебуває кластеризація економіки. А наявні кластери орієнтовані не на виробництво конкурентоспроможного продукту, а на викачування грошей і їх відмивання. Нині потрібна якісна зміна підприємницького середовища, активізація потенціалу зростання шляхом кластеризації економіки або розвитку так званої мережної економіки, яка може серйозно оживити регіони, а отже, й усю країну.
— А якщо перекласти поняття «кластеризація» зрозумілішою мовою?
— Це поняття можна роз’яснити на прикладі. Так, нещодавно уряд Франції озвучив амбіційну програму підвищення конкурентоспроможності країни шляхом створення інноваційних кластерів. Після ретельних досліджень було визначено основні полюси зростання, де створення кластерів дозволило б економіці підсилити свою креативність. Під реалізацію програми виділено чималі бюджетні кошти, а для залучення до реалізації проектів бізнес-структур надаються податкові пільги і скорочення соціальних внесків. Мета — через інноваційні кластери підвищити рейтинг країни з конкурентоспроможності, залучити інвестиції, прискорити динаміку й підвищити рівень життя.
В Україні суперінноваційних проектів ми, мабуть, не знайдемо. Нині слабко сприймається навіть чужий досвід і технології, що одержуються через прямі іноземні інвестиції. Очевидно, нам потрібно подолати перший етап, який вже проминули успішніше реформовані економіки. Вони завдяки припливу іноземних інвестицій набули попутно і нові знання, технології та досвід менеджменту, які виводять її на інший рівень за продуктивністю й ефективністю господарювання. Звісно, хотілося б залучити нові, а не відпрацьовані технології, і не повторювати чужих помилок.
— Проте у країні поширена думка (і серед наукової еліти також), що в нас усе найкраще, а нас просто хочуть поламати якісь недоброзичливці?
— Це хуторянський підхід, що веде до ізоляції. Світ розвивається завдяки обміну інформацією, знаннями, досвідом. Якщо ми не здатні сприйняти щось нове, як тоді розвиватимемося взагалі? Нині потоки капіталу йдуть паралельно з потоками інформації — це світовий кровообіг, і хто поза ним, той залишається на периферії і відстає. Ми поки що слабко включені в інноваційні процеси і як наслідок маємо посилення сировинної складової нашої промисловості й експорту, де відбувається ослаблення високо- і навіть середньотехнологічної складової.
— Росія може слугувати для нас щасливим прикладом для наслідування?
— У Росії з цим теж дуже погано. Вони одержують величезні кошти за рахунок нафти і газу, але не трансформують це національне багатство у створення потенціалу зростання. Є корисні приклади більшої прозорливості інших, багатих на нафту країн, де доходи від неї інвестуються, приміром, у людський капітал або в розвиток туризму та в інші галузі, що швидко розвиваються. У росіян, незважаючи на добру світову кон’юнктуру з нафти, інвестиційні показники слабкі, та й зростання цього року гальмується.
Для поліпшення структури виробництва нам потрібно підсилити роль держави. Якщо уряд поводитиметься пасивно і гроші підуть туди, де високий прибуток (сировинні ринки), то це безвихідь. Для розширення сфери високотехнологічних виробництв, потрібно вирішити у країні великий комплекс питань, що потребують адекватних поставленому завданню інвестицій. Поки їх немає, тому треба йти у перший клас, а потім у другий і далі старанно вчитися, за прикладом країн, які чогось досягли. Без цього потрапити в так зване інноваційне ядро важко. Нам треба самим змінитися, адже коли людина готова до чогось, вона до нього приходить.
— Колись я бачив карикатуру — у череві величезного удава проглядається людина за кермом, яка сидить у джипі. І під ним напис: «Професоре, закінчуйте експеримент і тисніть на газ!» Чи не нагадує ця карикатура наші «експерименти» в останні п’ятнадцять років?
— На жаль, ми поки що демонструємо несприйнятливість до нового. Ця якість пов’язана багато в чому з політиками та їхнім побоюванням чесної конкуренції.
— Та українська молодь виявилася дуже сприйнятливою до новацій...
— Так, саме тому вона звідси і виїздить. Їй тут тісно, бо немає можливостей для розвитку. Тому в багатьох українців діти десь за кордоном. Та якщо ми створимо тут гідне середовище, тоді й діти зможуть повернутися сюди, і діаспора сюди повернеться, та й багато європейців із задоволенням приїдуть сюди жити і працювати. У нас для цього є багато привабливого, але потрібно працювати, а не говорити, що ми найморальніші у світі, що ми найкращі і постелимо вам килимові доріжки — тільки приїздіть зі своїми грошима. З таких голосінь нічого не вийде. Потрібно, щоб люди побачили реальні переваги — середовище має бути чітко прогнозованим.
— Як так виходить, що у країні раптом утворюється точка зростання, і все відразу йде в ріст? Коли Ден Сяопін повернув величезну країну — все в Китаї покотилося-поїхало...
— Поки енергія в суспільстві витрачається на політичні потрясіння, вона не може стати творчою. Фізичний закон збереження енергії діє й тут. От коли в нас усе визначиться з політикою, тоді й почнеться швидке зростання. А поки уряд, немов боксер на рингу, — тільки відбиває атаки. Думати про щось інше поки ніколи. Лише коли політика не відволікає дрібницями, а до влади приходять люди, котрі мислять перспективно, змінюється економічна атмосфера й усе починає зростати — нова влада не метушиться і підтримує все нове, у неї інший підхід до сприйняття нових ідей і рекомендацій, саме вони стають затребуваними, а не камуфляжем дійсності. Проте поки така система в суспільстві не сформується, люди, котрі несуть нові знання, креатив, їхатимуть за кордон і шукатимуть там можливості для самореалізації.