Колись Фрітьоф Капра, відомий учений-фізик і дослідник сучасного світорозуміння, написав у передмові до свого «Поворотного пункту»: «Базова теза цієї книги полягає в тому, що основні проблеми нашого часу є різними гранями однієї й тієї самої кризи та що ця криза в основному криза сприйняття». Формування екологічного світогляду і є одним із кроків з подолання помилкового, ілюзорного погляду на світ з подолання «кризи сприйняття».
Що таке «маніпулятивна» наука?
Поняття «маніпулятивна» наука я зустрів у відомого англійського економіста Фріца Шумахера. Він говорив про те, що під час зародження сучасної науки в епоху Просвітництва наука як мудрість розпалася на «науку для розуміння» й «маніпулятивну» науку. «Наука для розуміння» пов’язана з мудрістю безкорисливого знання й має на меті просвітництво та визволення людини. Мета маніпулятивної науки — влада. Ми можемо сказати, що «наука для розуміння» прагне пізнати істинні закони створеного світу, вона дружелюбна до світу й тому її знання цінні. Саме вони лягають в основу уявлень про справжній світ. Маніпулятивна наука завжди перейнята сьогохвилинною вигодою, головне запитання, яке вона передусім ставить перед собою, — «що я з цього матиму?». Ф.Шумахер зазначає: маніпулювання природою неминуче закінчується маніпулюванням людьми. З часом поняття «наука» почали ототожнювати саме з маніпулятивною наукою.
Ревна віра батьків-засновників сучасної науки в «силу розуму» призвела до подальшого поглиблення розколу між свідомістю людини та її несвідомим, і цей розкол набув воістину катастрофічних розмірів. Сформувалася так звана «ньютоно-картезіанська» парадигма. «Звільнена» свідомість енергійно зайнялася тим, що вона добре вміє робити, — аналізом. Аналізувалося, розчленовувалося, виділялося, розщеплювалося все, до чого діставали руки. Урешті-решт, розщепили й атом. З усіма наслідками, що випливають. Зупинятися, природно, ніхто не збирався, азарт наростав, і в результаті нас завалили купи фрагментарного, часткового, такого, що не стикується одне з одним, «знання». До чого ж це привело?
Природничі науки, й передусім фізика, з якої інші брали приклад, в умовах безмежного панування аналітичних підходів, вважали для себе цілком достатнім брати до уваги лише окремі риси досліджуваного процесу чи явища. З’явилося «моделювання» й було оголошено, що поклавши в основу моделі лише деякі «суттєві» принципи, властиві об’єкту, ми, проте, одержимо за такої імітації правильний результат. Хоча будь-якому неупередженому читачу зрозуміло, що «суттєвість» виділених для вивчення частин повністю залежить від суб’єктивної сваволі дослідника та його матеріальних, технічних і т.п. можливостей. І в будь-якому випадку, хоч як поверни, частина залишається частиною.
Суспільні науки, які щосили прагнуть набути ореолу науковості, слідом за фізикою пішли шляхом часткового знання. Нас особливо цікавить економіка, оскільки саме вона багато в чому формує систему поглядів, які узаконюють грабування природи. Уже досить довго багато вчених, зокрема й економісти, висловлюють обгрунтований сумнів у тому, що заплутаний клубок застарілих, суперечливих поглядів, названих економікою, насправді є наукою. Принаймні ми можемо слідом за Хейзл Хендерсон, тонким знавцем сучасної системи економічних знань, стверджувати, що економіка сьогодні є замаскованою політикою й, отже, жодною мірою не відбиває закономірності істинного світу. І ось чому.
Зацикленість економістів на ідеї постійного економічного зростання (спроба нав’язати природі чужу їй лінійність) уже стала притчею во язицех. Як можна уявити собі постійне зростання в світі, який має певні межі й ресурсну ємність? У природі, що існує у вигляді циклів і кругообігів і за своєю суттю нелінійна? Абсурдні уявлення про світ неминуче породжують абсурдні поняття, на кшталт поняття «дарового прибутку». Насправді, «даровий прибуток», якщо його й не витягнуто з чиєїсь кишені, обов’язково виходить як результат пограбування природи.
Проте економісти вперто нехтують нашою неминучою залежністю від природи й намагаються ігнорувати той очевидний факт, що є лише два джерела багатства — природа та людська праця. Навпаки, саме через ігнорування цього природного стану речей сучасна економіка докладає зусиль для постійного підвищення і так винятково високого рівня вкладень у капітал, «не помічає» свою непомірно високу залежність від енергії й природних ресурсів і вкрай негативну тенденцію до постійного зниження частки живої людської праці. Усе це неминуче спричиняє й інфляцію, й масове безробіття. Зазначте, всупереч розрахункам економістів, одночасно! При цьому якось не прийнято звертати увагу на те, що «приватні доходи чимдалі здебільшого утворюються за громадський рахунок ціною погіршення навколишнього середовища й загальної якості життя».
Цілісність знання як відбиток цілісності світу
Драматизм ситуації полягає в тому, що, розчленовуючи об’єкт із добрими намірами його досліджувати, ми відразу необоротно й назавжди його втрачаємо. Правда, втрачаємо для розуміння, але не для маніпуляцій. Маніпулятивна наука й із зруйнованої клітини постарається витягти які-небудь «ліки». Навіщо їй розуміння? А от «ліки» можна продати. Наука, що розчленовує, прагне «підкорити» природу, аби панувати над нею. І пануючи, відбирати в природи її багатства та привласнювати. А багатство — це також влада, влада над подібними собі, над людьми. У принципі, так жити, звісно, можна. Але дуже недовго. Бо незабаром жити просто не буде де. Це — шлях смерті. І цей шлях усі цивілізації проходять із старанням, гідним кращого застосування.
Світ природи побудований на періодичних явищах. Він тому і стійкий, що все в ньому повертається на круги своя. А як же відбувається взаємодія природних кругообігів, як природні цикли взаємно погоджуються? Це можна уявити собі у вигляді «вкладених» один в одного, супідрядних циклічних процесів різного рівня. Така собі динамічна «матрьошка». Від свого дерев’яного прототипу ця «матрьошка» відрізняється тим, що кожен цикл вищого порядку містить у собі цілу мережу циклів нижчого порядку. Найважливішою рисою такої організації є те, що підпорядковані цикли обов’язково відповідають вищому «керівному» циклу так, що є відбитком його структури. Це неважко собі уявити з допомогою такого прикладу.
Періодичність мусонів і пасатів є відбитком періодичного процесу вищого рівня — річного циклу руху нашої планети за своєю орбітою. Мусони й пасати, у свою чергу, обумовлюють у сфері своєї дії сезонність дощів, коливання рівня вологості та грунтових вод, коливання температури тощо. До цих циклів «прив’язані» сезонні міграції тварин, періодичність розмноження й інші цикли тварин і рослин тощо.
Невід’ємною рисою динамічної «матрьошки» є її постійні пульсації. «Матрьошка» у крайніх точках циклів пульсацій здатна народити нові рівні організації (нове «тіло» — маленьку «матрьошку») чи навпаки, «згортати» рівні, які колись існували.
А на чільному місці...
Нам необхідно зрозуміти, що без духовного стрижня будь-який наш шлях, навіть найобгрунтованіший, раціонально вивірений і, здавалося б, прорахований, обернеться марними блуканнями. За нинішнього стану розколотості людської психіки, за неймовірної емансипації нашої свідомості від своїх несвідомих основ, що найчастіше набуває цілком очевидних рис перманентної божевільності, продовжувати сподіватися на «силу розуму» на кшталт смерті. Я не випадково вжив слово «розум» у лапках, оскільки в даному випадку йдеться не про Розум, а просто про жадібний, обмежений інтелект, «повадливый ум», як писав Достоєвський.
Свідомість сама по собі не здатна активно відтворювати образ цілого, а здатна лише сприймати його як подарунок від несвідомого. Зовсім не марно останніми десятиліттями психологи наполегливо говорять про відновлення єдності нашої психіки як про головну запоруку нашого психічного здоров’я, про «психосинтез», про «розширення свідомості». Ще К.Юнг писав про те, що свідомість покликана нести світло в темряву несвідомого.
Таким чином, ми можемо говорити про те, що лише цілісна психіка в змозі правдиво відбивати цілісне знання, цілісне світорозуміння. Лише очистивши око своєї душі, ми зможемо побачити світ таким, який він є, а не таким, яким ми його собі уявляємо в наших ілюзіях. Тільки так ми зможемо здолати «кризу сприйняття».