У другій половині липня столичне політичне життя почало стрімко завмирати. І зовсім несподівано цієї сонної літньої пори відбулися події, котрі, можливо, дозволять переглянути багато речей у нашому ставленні до інноваційного розвитку України. Показово, що все це пройшло дуже непомітно й особливого підвищення адреналіну ні в кого не викликало.
А почалося все з того, що на запрошення директора компанії «Техінвест» Сергія Лобойка до України приїхав гуру світового венчурного бізнесу Тім Дрейпер. Знаменитий американський мільярдер не приховував своїх уподобань і причин свого приїзду: «У вас відбулася приголомшлива революція. Ця подія витягнула мене з мого звичного ритму життя, змусила приїхати сюди, щоб створювати інноваційні комплекси і тут вкладати гроші. Мені дуже подобається, коли люди піднімаються і разом борються за свої свободи. Економіка вільного ринку реагує на це, і тоді з’являються величезні можливості, відкриваються перспективні ніші, на сцену виходять успішні бізнесмени, здатні в таких умовах утілити свої ідеї. Вам багато доведеться подолати, адже у вас чимало перешкод на шляху. Але я вірю у ваш успіх».
За романтичними політичними реверансами з боку американського гостя послідували й цілком конкретні кроки та пропозиції. Разом із Сергієм Лобойком і його американським партнером українського походження Романом Кизиком американець узявся за організацію в Україні технологічного венчурного інвестиційного фонду з початковим капіталом у 50—80 мільйонів доларів. Скажемо прямо — немало для початку! Але й це ще не все — відразу почалися пошуки солідного технічного вузу в столиці з достатніми науковими потужностями, щоб організувати технологічний центр... не менш як на 1000 дослідників в галузі хай-теківських технологій. На це виділяють попередні кошти близько трьох мільйонів доларів.
Про наміри венчурних підприємців стало відомо Президенту України. Американський мільярдер разом із українськими партнерами був запрошений Віктором Ющенком на зустріч, яка мала на меті домовленість створювати в Києві свою «силіконову долину». Наступного дня посол США пан Хербст на честь високого гостя організував обід, у якому взяли участь і члени уряду, відповідальні за економіку й інновації: Пинзеник, Шандра, Жванія, Соболєв... Обід у вузькому діловому колі, як стало відомо редакції «ДТ», удався. Можна припустити, що саме про це побічно свідчать і рішення, прийняті Кабміном 20 липня стосовно інноваційної політики...
Жоден український уряд досі не мав довгострокового стратегічного плану розвитку, фактично уявлення про те, куди вести країну і яку економіку будувати. Розмови на тему про нібито обраний інноваційний шлях розвитку для України, які мляво точаться протягом останніх десяти років, зрештою дали всім зрозуміти, що наші державні мужі в економіці ХХI століття — голі королі. Окрім сумнівних фіскальних преференцій, які були неефективними й призвели тільки до чергового корупційного спалаху, у них у загашнику нічого не було...
Міністр освіти й науки Станіслав Ніколаєнко давно обіцяв, що Кабмін от-от ухвалить важливі рішення, що забезпечать технопаркам пільги та податкові послаблення при проведенні інноваційної політики. Однак на спеціальному засіданні Кабміну 20 липня, присвяченому інноваціям, Юлія Тимошенко підвела риску під темою преференцій.
До речі, вони давно викликали стійку ідіосинкразію у міністрів економічного блоку. І, попри масовані атаки прибічників усіляких пільг, Пинзеник із Терьохіним затято опиралися спробам повернути їх, посилаючись на негативний досвід наділення такими перевагами. Схоже, що тепер уряд визначився і з’явилося світло в кінці тунелю. Він фактично підтримав ринковий шлях інноваційного розвитку, за якого суть успіху не в якихось преференціях, якими, як правило, користуються шахраї різних мастей, а в рівних, чітких правилах гри, котрі підтримують венчурну ініціативу й винахідливість, шляхом передачі для комерціалізації інтелектуальної власності, незначного доінвестування державою приватних ініціатив зі створення венчурних фондів, технологічних центрів, бізнес-інкубаторів, замовлення на НДДКР. Адже Силіконову долину в Каліфорнії в США держава спеціально не створювала. І тепер, попри те, що там найвищі податки в США і найдорожча вартість нерухомості, цей штат є одним із економічних лідерів планети за обсягом ВВП — більш як 1,3 трлн. дол. США.
Оглядач «ДТ» мав можливість особисто поставити запитання Тіму ДРЕЙПЕРУ і його українському колезі — Сергію ЛОБОЙКУ.
Т.ДРЕЙПЕР: — Коли ми шукаємо у світі місце для нового офісу, то завжди шукаємо регіон, де сталися якісь фундаментальні зміни. А у вас відбулася приголомшлива помаранчева революція, про яку можна було тільки мріяти. І те, що я приїхав сюди без візи, — це додаткова ознака, яка допомагає мені неупереджено подивитися на події і переконатися: в цю країну дійсно прийшли нові часи.
На відміну від Росії, економіка України не базується на природних ресурсах. Вона не залежить від «дірок у Землі» і від нерухомого майна. Така економіка менш піддається корупції, оскільки в Україні люди цінують свій інтелект і можуть побудувати вільне громадянське суспільство. А суспільство, яке будується на інтелекті, саме по собі відштовхує корупцію.
Україна може зробити себе економічно багатою і швидко стати більш привабливою, аніж будь-яка країна світу. Багато держав намагаються наслідувати Сполучені Штати, Британію й інші розвинені країни. Навряд чи в цьому є сенс. «Роби, як я!» — це не той шлях, який веде до успіху. У даний час Україна може швидко зробити величезний прорив, випередити багато країн й одержати найвільнішу економіку у світі. Саме зараз час зробити це, бо вдруге подібний шанс може не надатися.
Наше завдання — знайти гроші для українського венчурного капіталу, щоб українські підприємці могли розвивати зароджувані ідеї і перетворювати їх на процвітаючі корпорації.
— Ваша патетична заява у деяких наших людей, котрі традиційно дивляться з недовірою на «акул капіталізму», може викликати, м’яко кажучи, підозру. Мовляв, а з якого це доброго дива заїжджий американський бізнесмен допомагатиме нам?
Т.ДРЕЙПЕР: — Я не боюся інвестувати в компанії, котрі перебувають на стартових стадіях розвитку, і приходжу на нові місця першим. Ніде правди діти, я отримую найкращі ідеї і високі прибутки за рахунок того, що не боюся ризикувати. Звісно, у будь-якого бізнесу є власний інтерес. Ми хочемо володіти частиною компанії, в яку вкладаємо гроші, бо навіть якщо одна чи дві з десяти компаній стануть глобальними і процвітаючими, ми зі збитками не залишимося. Але ж це в інтересах всіх учасників процесу, чи не так?
Хочу уточнити: ми допомагаємо, в основному, молодим компаніям, які хочуть реалізувати свою ідею. «Розкруткою» вже зробленого ми не займаємося, робота з приватизації — теж не наша справа.
— Запитання-жарт: вас не лякає, що вашим шляхом рвонуть інші й буде конкуренція?
Т.ДРЕЙПЕР: — А я цілком серйозно: коли справа розвинеться, обов’язково з’являться інші венчурні капіталісти. До речі, і вони не дуже запізняться, бо коли робота розвертається, виникає більше ідей, проектів. А коли ідей багато, є можливість опротестувати їх, найкращі з них проінвестувати й підтримати на різних етапах розвитку.
Ви знаєте, що ми разом із «Техінвестом» маємо намір створити в Україні перший технологічний венчурний інвестиційний фонд зі стартовим капіталом у 50—80 мільйонів доларів? Ці кошти підуть на розвиток багатьох малих компаній — спочатку будуть невеличкі вкладення приблизно в 40 проектів. Великих грошей для початку і не треба — найбільші й найуспішніші компанії починали з дуже маленьких інвестицій. До речі, найбільші провали відбувалися після великих інвестицій.
— Якщо я правильно вас розумінню, то єдина «сировина», яка від нас потрібна, це хороші ідеї. Але я особисто був свідком того, як після падіння Радянського Союзу в Москві на прийом у Комітет із відкриттів і винаходів стояла довга черга іноземців звідусіль. Вони, як колись старателі, хотіли отримати за доступну ціну щось із оригінальних радянських патентів (тоді вони називалися «авторські свідоцтва»). Однак через рік черга розсмокталася. Радянськими винаходами перестали цікавитися — пристосувати їх до нових реалій виявилося дуже складно. Чи не боїтеся ви такої долі?
Т.ДРЕЙПЕР: — Анітрохи. Ми даємо можливість автору допрацювати його ідею. Крім того, венчурний капіталіст приносить із собою один із найцінніших для бізнесу активів — свої ділові контакти й управлінський досвід. Це дозволяє швидше пробиватися на ринок зі своєю новою продукцією, більш правильно її «упаковувати» для ринку, сприяти зростанню проінвестованої компанії шляхом продумування більш мудрої стратегії, добору висококласних менеджерів, правильної організаційної структури для ведення бізнесу на світовому ринку тощо. Коли венчурний капітал пускає паростки в країні, людей з ідеями стає дедалі більше, у тому числі вони починають приходити з-за кордону. Колодязь ідей не висихає і процес йде по наростаючій.
Я тільки-но приїхав в Україну, але вже побачив три-чотири проекти, які можуть бути дуже багатообіцяючими. Наприклад, мене зацікавили наробітки в галузі управління надзвичайними ситуаціями, алгоритми для торгівлі на фінансових ринках, системи автоматизації реінжинірінгу успадкованих ІТ-систем, є дуже привабливі біотехнології.
С.ЛОБОЙКО: — Сьогодні у Києва може з’явитися багато переваг для інноваційного розвитку. В Україні накопичено значний науковий потенціал. Він дозволяє нашій країні орієнтуватися не на сировинні та переробні галузі, а на найсучасніші технології, засновані на знаннях…
— Наскільки легко технологіям колишнього СРСР пробиватися на світовий ринок?
Тім ДРЕЙПЕР: — У Силіконовій долині працюють багато вихідців із України та Росії. І вже є чимало прикладів успішних компаній, створених ними з допомогою венчурних інвесторів. Наприклад, програміст із Києва Макс Левчин розробив платіжну систему компанії Pay Pell, котру 2002 року було продано корпорації eBuy за 1,5 млрд. дол. Математик із Москви Сергій Брін розробив алгоритми для пошукової системи компанії Google, капіталізація якої зараз становить більш як 80 млрд. дол. Я особисто проінвестував у комерціалізацію CAD/CAM технологій одного інженера з Пітера, на основі яких було створено компанію Parametric Technology. Доход, отриманий мною після виходу з цієї компанії, у 175 разів (!) перевищив раніше зроблені інвестиції. Капіталізація цієї компанії зараз становить більш як 3 млрд. дол.
— Це вражає, але, на жаль, досвід використання науки для процвітання нашої країни, який демонструють Національна академія та Міністерство освіти й науки, не залишають жодного приводу для оптимізму. Що нового порівняно з ними можете запропонувати ви?
С.ЛОБОЙКО: — Біда, зокрема НАНУ, в тому, що вона не інтегрована ні в українську, ні тим більше в міжнародну ринкову економіку. Її біда також у тому, що вона не має сучасного менеджменту. Виправити ситуацію з розвитком інновацій в Україні може лише розвиток венчурного інвестиційного бізнесу. На підтвердження цієї думки можу сказати, що досвід нашої групи менеджерів, інженерів, учених показав — Україна має можливість зайняти унікальну нішу на світовому ринку, котра суттєво різниться від тієї, що її зараз займають Індія чи Китай. Продавати треба не дешеву працю кваліфікованих інженерів (наприклад, програмістів), а створену їхніми мізками інтелектуальну власність і інтелектуально ємний сервіс.
Ми, спираючись винятково на українські таланти й технології, довели, що їх можна успішно виводити на світовий ринок. Наприклад, наша портфельна ІТ-компанія United Software Corporation (USC) є першою компанією, що стартувала з території СНД, котра почала працювати з IBM у галузі НДДКР із їхнім «інтелектуальним штабом» — D.J.Watson research Center. Ніхто у світі, окрім нас, не зміг надати IBM такого рівня інтелектуальні послуги й за таку ціну, як ми. При цьому наш доход від цього контракту в чотири рази вищий від звичайних експортних аутсорсінгових контрактів. До речі, можу сказати, що орієнтація на міжнародний ринок нас позбавляє і від проблем, пов’язаних із труднощами ведення бізнесу всередині країни. При цьому у нас цілком легальний, абсолютно прозорий бізнес, за якого ми сплачуємо всі податки в Україні й у країнах перебування наших офісів.
— Серед наших наукових менеджерів (якщо можна так назвати працівників МОН і директорів НДІ) можна почути: добре б і нам наслідувати індійський приклад. Адже за кількістю сертифікованих програмістів ми посідаємо четверте-п’яте місце у світі. Може, і нам піти торованою доріжкою?
С.ЛОБОЙКО: — Так, такі пропозиції у нас можна чути досить часто. Але ті, хто пропонує такий шлях, не розуміють, що Індія вже зайняла провідну позицію на цьому ринку (обсяг експорту — близько 20 млрд. дол.) і має незаперечні конкурентні переваги: потужне лобі в США й в інших англомовних країнах, яке допомагає індійцям із замовленнями. Крім того, ця країна може поставити мільйони програмістів, а у нас у кращому разі знайдуться десятки тисяч. Щоб конкурувати й домогтися успіху, Україні потрібно зайняти свою нішу, а не відвойовувати вже зайняту.
— Ви наводите для прикладу лише IT-технології. А що робити українським ученим, які працюють усередині країни на інших напрямах?
С.ЛОБОЙКО: — Зараз ми знайшли унікальні технології в галузі управління надзвичайними ситуаціями, до яких виявляється величезний інтерес у світі. На той час, коли весь світ, ошелешений масштабними терактами й екологічними катастрофами, почав шукати шляхи порятунку від цієї халепи, українські учені вже встигли значно просунутися, адже у нас сталася чорнобильська катастрофа, було створено комплекс просунутих систем моделювання і підтримки управлінських рішень. Це зайвий раз підтверджує, що наша країна, завдяки гарній освіті, значній математичній підготовці наших спеціалістів, має чималі перспективи для венчурного бізнесу. Він може займати дуже оригінальні ніші, засновані на інтелектуальній власності, а не базовані на продажу задешево людського ресурсу з вищою освітою, що не приносить гідного доходу ні нашій державі, ні самим ученим.
Треба зрозуміти головне — без сучасного менеджменту наша наука й далі вироджуватиметься і ледь животітиме, а вчені змушені шукати роботу за кордоном. У нас усередині країни немає технологій для виведення малих підприємств із їхніми досягненнями на світовий ринок. І те, що до нас приїхав Тім Дрейпер, який очолює систему найбільш успішних венчурних компаній, надає нашим ученим, які володіють англійською мовою і мають розуміння основ бізнесу, можливість швидко вийти на світовий ринок. І при цьому не зробити помилок, які переслідують початківців. Це особливо важливо в умовах, коли інші країни йдуть дуже швидко цим шляхом і вже розробили ефективні механізми комерціалізації науки. З ними самотужки боротися важко. За статистикою, у перші три роки гине більше двох третин новостворених бізнесів, а 80 відсотків тих, хто пройшов відсів і виростають у бізнес-інкубаторах, виживають. На жаль, поки в Україні немає ні технологічних бізнес-інкубаторів при університетах і інститутах, ні сучасних експортно-орієнтованих технологічних центрів, ні справжніх технопарків.
Т.ДРЕЙПЕР: — Ми створимо систему фондів, які зможуть працювати в 26 провідних технологічних центрах світу. Ми здатні кваліфіковано оцінити перспективність будь-якого технологічного проекту і виробити ефективну бізнес-стратегію його реалізації. З урахуванням розуміння «Техінвестом» місцевої специфіки, зможемо побудувати спільно дуже ефективний механізм створення в Україні того процесу, що вже давно працює в Силіконовій долині, і прискорити процес інтеграції українського інноваційного потенціалу у світову економіку. Коли я кажу, що інвестуватиму в Україні, то своїм прикладом хочу показати іншим венчурним капіталістам: в Україні величезне поле для роботи.
— Українські творці інтелектуальної продукції вже зіткнулися з таким неприємним явищем, як крадіжка ідей. Не встигли вони завершити свій проект (до речі, запатентований), як одна фірма на Тайвані уже вийшла на ринок із таким же продуктом. У вас є рецепт боротьби з цією небезпекою?
Т.ДРЕЙПЕР: — На ринку, на жаль, все трапляється. Звісно, є міжнародні суди, котрі вас захистять у такому разі. Але якщо ви інноватор, вам необхідно переконатися, що люди, які з вами працюють, ваша команда — найкращі у світі професіонали. Вони повинні бути здатні зробити швидко все, щоб ваша ідея втілилася у виріб і принесла успіх на ринку, а не для того, щоб вона розсіялася в просторі. Ми говоримо не лише про ринок споживачів, а й про світовий ринок компаній.
Якщо ви вважаєте, що дана продукція буде добре виготовлятися на Тайвані, то звідти й починайте. Якщо ж ви думаєте, що Бразилія є найкращим ринком для цих товарів, то працювати потрібно там. Звісно, є методи захисту інтелектуальної власності, але щоб розробити саму ідею, побудувати успішний бізнес, потрібно дуже багато винахідливості і творчості на всіх етапах.
Приміром, ми працювали з російським ученим Вайсбергом, який розробляв нову комп’ютерну дизайн-технологію. Ми об’єднали його зусилля з дуже добре освіченим спеціалістом у галузі менеджменту і створили компанію Parametric Technology. В неї разом із іншими інвесторами було вкладено близько двох мільйонів доларів. Відтоді вартість компанії досягла трьох мільярдів! Це величезний успіх, у якому об’єдналися російська технологія, американський менеджмент, венчурний інвестор, а також унікальна можливість надати споживачу те, чого він потребує. Можливо, дуже скоро з’явиться багато прикладів розвитку успішної української технології в сполученні з американським менеджментом. Хоча, можливо, навіть і з українським менеджментом — українці показали у світі, що можуть успішно працювати.
В Україні багато так званих «низько висячих фруктів» — ідей, які дозріли, і їх відносно легко зірвати й отримати результат.
С.ЛОБОЙКО: — Мій американський партнер сказав усе правильно, але з погляду мешканця елітарної Силіконової долини, котра пройшла великий шлях у структуруванні венчурного ринку. Там науковці дуже різняться від тих, із якими ми маємо справу в Україні. За кілька років роботи ми переглянули тисячі місцевих проектів і дійшли висновку: наші інноватори дуже далекі не лише від вимог ринку, а й від елементарного розуміння бізнесу. При цьому майже всі українські вчені набридали нам запитанням, яке ніколи не поставить американець: а скільки ви на цьому заробите?..
І ще: з десятків тисяч класно підготовлених проектів, які в Америці подаються у венчурні фонди, до подальшого розгляду приймають лише одиниці. На жаль, це підтверджується не тільки нашим досвідом. Тож в Україні ми не будемо брати проекти від індивідуалів, а тільки від компаній, нехай навіть не працюючих. Бо якщо людина не пройшла хоча б найменше випробування ринком, тобто хоча б раз не спробувала продати свою ідею, не має сенсу гаяти час на особисте знайомство з таким претендентом. Почасти тому пропонуємо починати спілкування з нами через реєстрацію проекту на нашому веб-сайті. Для цього ми розробили спеціальну технологію автоматичного первинного відбору перспективних заявок. Для людей, які займаються сучасним хай-теком, вхід в Інтернет — не проблема. Тут кожен бажаючий із нами поспілкуватися побачить на сайті (www.techinvest.com.ua) критерії відбору і наші запитання. Відповідь на них дозволить установити перший контакт. Якщо він благополучно відбувся, далі починаємо серйозну розмову...