Плаче кицька в коридорі
Бо страшне у неї горе.
Злії люди бідній кицьці
Не дають красти сосиски.
Борис Заходер
У ЗМІ натрапила на цікаву інформацію. Повідомляється, що хоча в Україні на одного вченого коштів виділяють у десятки разів менше, ніж в інших країнах, кількість публікацій на 1 млн доларів фінансування перевищує показники розвинених країн майже вдесятеро.
Висновок приголомшує: ефективність роботи вітчизняних учених у багато разів вищій, ніж у їхніх колег з розвинених країн. Як так виходить?
Наївні іноземці, не втаємничені в тонкощі наших реалій, назвуть це "українським науковим дивом" і, найшвидше, захочуть перейняти передовий досвід. Ми ж, які ще й не таке бачили, лише загадково посміхаємося… і готові поділитися секретами. Спробуймо виявити джерела цього "дива".
Для початку згадаймо, що долучатися до "наукових досліджень" наші громадяни починають ще в шкільному віці (DT.UA, №11, 2019 р.), ухилитися від "науково-дослідної роботи" їм не дають і у виші (DT.UA, № 28, 2019 р.). Успішно пройшовши ці етапи, молоді фахівці відразу виходять на велику (наукову) дорогу. Вони вже досить досвідчені та знають, що суспільного запиту на фахівців немає, зате є попит на наукові титули. Кандидатом наук, доктором, доцентом, професором, академіком бути не тільки престижно, а й вигідно, а як ти вмієш робити свою справу - питання десяте.
Отже, мету визначено - науковий титул (ступінь і звання). Шлях до вченого ступеня лежить через захист дисертації, тому завдання зрозуміле - нагромадити необхідну кількість статей. Щоб, маючи ступінь кандидата або доктора наук, здобути вчене звання доцента або професора, потрібні ще статті. Отже, попит на статті сформовано.
А ось і пропозиція. Певний час біля станцій метро, розташованих поблизу вишів і НДІ, походжали молоді люди майже інтелігентної зовнішності та чіплялися до перехожих дисертабельного віку з пропозицією виготовити наукову працю. Попереду та позаду на них висіли плакати зі списком послуг, які полегшують заволодіння дисертацією. Потім вони кудись зникли, і в центрі міста зависла реклама, що закликає любителів учених ступенів скористатися такими послугами.
Реклама висить дотепер. Її зміст змінюється відповідно до духу часу. Початковий текст був прямий і простий: "Виготовимо дисертацію під ключ". Діяльність, позначену в рекламі, закон не забороняє, але інтуїтивно відчувалося, що морально-правовий сенс цієї пропозиції такого самого порядку, що й оголошення про скуповування краденого. Це, вочевидь, зрозуміли й рекламодавці, і в наступних редакціях пропозиція стала не такою прямолінійною. Реклама обіцяла "інформаційні послуги", серед яких "пошук наукових джерел", "підбір наукової тематики", "консультації та допомога в написанні статей з перевіркою на плагіат", "розміщення статей у журналах Scopus", "допомога в оформленні дисертації з гарантією захисту". А нещодавно додалися "адвокатські послуги". Ця добавка має означати приблизно таке: виготовляючи для вас дисертацію, ми все обставляємо так, щоб при її проходженні через структури контролю ні до чого не можна було б причепитися з погляду Кримінального кодексу.
Якою такою реальністю викликано цю нечувану раніше потребу в правовому захисті кваліфікаційної наукової роботи? А пам'ятаєте гучну справу, що тривала близько двох років, коли "найсправедливіший у світі" адміністративний суд одного славного міста присудив повернути автору фейкової дисертації вчений ступінь, анульований за суцільний плагіат і фабрикацію, і зобов'язав МОН це рішення виконати? (Відновлення через суд анульованого вченого ступеня нагадує звичай через партком повертати в сім'ї чоловіків, що загуляли.) Якщо прецедент матиме продовження, то можна чекати, що захисти дисертацій проходитимуть не тільки в присутності адвокатів, а й конвою.
Як же пишуться ці статті, число яких в окремих працівників науки виходить за межі розуміння? Одні з них виготовляють статті самостійно, інші звертаються по телефонах, зазначених на вищезгаданій рекламі. Не знаю, як в інших сферах, але в науках, похідних від біології, це робиться так. Записуйте: плагіат, фальсифікація, фабрикація.
Плагіат, висловлюючись високим стилем, - це неправомірне запозичення, а по-простому - крадіжка. Фальсифікація - це маніпуляції з певною кількістю власних даних, коли вони не відповідають очікуванням або їх недостатньо. Тут у хід ідуть підправки та приписки. У випадку фабрикації дослідження взагалі не проводять, а зі статей інших авторів набирають готові результати. Інформаційні технології сильно полегшують процес, і чинниками, що обмежують число статей, є швидкість натискання кнопок на клавіатурі комп'ютера та швидкість Інтернету. Украдені числові показники злегка підправляють і вписують у власний науковий сюжет. Продукт як оригінальний авторський виріб відправляють для публікації. Умільці проробляють усе це так спритно, що навіть серйозні журнали не завжди можуть виявити імітацію. І тільки колеги, які знають реальний стан справ, можуть з упевненістю заявити, що опублікована стаття фейкова, оскільки виконати описане в ній дослідження в зазначеній установі неможливо через відсутність матеріальної та фінансової бази.
Під час перевірки може виявитися таке. Журнал, в якому опубліковано статтю здобувача вченого титулу, існує лише на сайті його засновника; у реальному журналі немає сторінок, на яких "розміщено" статтю здобувача; журнал реальний, стаття справжня, але в списку авторів немає прізвища здобувача титулу. Очевидці розповідали, що серед приблизно двох сотень атестаційних справ, представлених для затвердження на одну з колегій МОН, той чи інший обман було виявлено приблизно в третині з них.
Скандали, пов'язані з викриттям дисертацій, заснованих на фейкових статтях, викликали до життя нечувану раніше в природничих науках практику перевірки первинної наукової документації. У науках, споріднених з біологією, зібрані наукові факти фіксуються на якомусь носії: записуються в лабораторний журнал, накопичуються у вигляді анкет тощо. Ця документація (первинка) - єдиний доказ того, що роботу реально виконано, що дослідження справді проведено.
Борцям за чистоту вітчизняної науки я кажу: "Не витрачайте сили, доводячи, що результати дисертації сфабриковано. Зробіть запит на первинний матеріал". Жодного разу не трапилося, щоб автор підозрілої дисертації показав вихідні дані, покладені в основу дисертації. Дістатися місця перевірки їм заважають землетруси, повені, пожежі. Один любитель високих учених ступенів, запідозрений ну просто в нахабному шахрайстві, віз для перевірки вихідний науковий матеріал на автомобілі. Стріляли з гранатометів. В автомобіль потрапив снаряд. Усі лабораторні журнали згоріли. Пасажири, їхні документи та речі не постраждали. Автомобіль теж уцілів. Виходить, що первинка - це "такий цікавий предмет, що якщо він є, то його відразу немає" (Вінні-Пух).
Поки справжні вчені, занурені в наукові дослідження, перевіряють укотре свої результати, пройдисвіти, засвоївши перелічені способи, швидко здобувають наукові титули, які підвищують конкурентоспроможність, і заправляють балом, виконуючи функції голів злоякісних дисертаційних рад, редакторів сумнівних журналів, ректорів корумпованих вишів, впроваджуючи в життя своє уявлення про наукову працю.
Є наукові колективи, де панують феодальні порядки, які зобов'язують науковців уписувати прізвище начальника в усі наукові праці, що спрямовуються до друку, зазначати його керівником усіх дисертацій. При таких традиціях кількість публікацій може перевалити за тисячу, монографій і підручників - за сотню. Один наївний учений запитав свого знайомого - теж ученого, але хитрого, як йому вдалося опублікувати таку немислиму кількість статей. Той нічого не відповів, але потім кілька років не вітався.
Скандали, пов'язані з викриттям "генералів від науки", які здобули собі вищі ступені та звання несправедливими шляхами, стали надбанням широкої громадськості, й тепер ставлення до працівників науки гірше, ніж до злочинців. Не вірите? А чим, по-вашому, є обов'язкова перевірка на плагіат усіх кваліфікаційних наукових праць? Презумпцією винуватості. Якщо до передбачуваного злочинця застосовується презумпція невинності (підозрюваний невинний, поки не доведено зворотне), то працівник науки від початку ніби шахрай, і тільки після спеціальної перевірки він може вважатися чесною людиною.
Є побоювання, що мутний потік фейкових статей, журналів і дисертацій геть змете нормальну українську науку. Виготовлювачі дисертаційних справ сподіваються на малу ймовірність того, що контрольна структура перевірятиме список праць автора, і сфабрикований виріб, може, проскочить через органи контролю, особливо при "адвокатському супроводі".
Лавину фейкових дисертацій, що плямують вітчизняну науку, навряд чи зупинять адміністративні заборони. Допоки великі уми не винайшли якогось ефективного заходу, пропоную видавати вчені ступені та звання всім охочим за заявою. І коли всі стануть академіками, диференційована роль титулів сама собою зникне, і залишиться тільки ІМ'Я. Відпаде потреба гнати планову кількість статей, зникне ґрунт для журналів групи В. І тоді з чистого аркуша, на рівному місці можна буде ростити нормальну науку, діючи способом, яким формують англійський газон, - стригти та поливати. І так - завжди.