I Український конкурс науково-популярних статей «Наука та інновації — суспільству», що стартував у травні нинішнього року, завершився. Його переможці та призери отримали нагороди за свою працю на ниві наукової журналістики. Члени журі, яким довелося прочитати майже півтори сотні конкурсних статей з найрізноманітніших галузей науки, особисто познайомилися з їх авторами. Оргкомітет завершив складну й кропітку роботу з утілення в життя нового для країни проекту.
Тож яких висновків можна дійти? Перший — оптимістичний: конкурс, ідея якого серед прогресивної частини суспільства народилася давно, нарешті відбувся. Відверто кажучи, організатори, оголошуючи про старт конкурсу, дуже тривожилися за фініш — побоювалися, що участь у цьому огляді науково-популярних статей візьмуть буквально одиниці, й тим самим буде девальвовано ідею. На конкурс, між тим, надійшло близько півтори сотні статей, що перевершило всі сподівання.
Другий — реалістичний: мало хто сьогодні пише про науку для широкого загалу — серед тих, хто надіслав свої статті на суд журі, тільки 19 журналістів. У конкурсі взяли участь 90 науковців. Ще три особи назвали себе в анкетах ученими-журналістами, а 21 — представниками інших професій.
Третій — песимістичний: лише близько двох десятків робіт відповідають критеріям науково-популярної статті, інші тексти інакше як науковими звітами назвати не можна. І коли зовсім відверто, серед робіт, відзначених спеціальними призами партнерів конкурсу, не кожна гідна бути опублікованою у виданні, яке себе поважає.
Що ж до тематики статей, тут не можна не помітити ухил у бік біології і медицини. І це цілком виправдано — сьогодні до так званих наук про життя у світі найбільший інтерес. Кілька робіт присвячені пошукам і розробкам у галузі матеріалознавства, створення нових матеріалів із заданими властивостями. Статті про нововведення в технічних науках у кращому разі могли б підійти хіба що вузькоспеціалізованому часопису. Мова технічних термінів, символів і формул для науково-популярної статті неприйнятна, про що авторам, безсумнівно, відомо. Однак написати про складне просто, доступно й цікаво можуть далеко не всі. Такою майстерністю мало хто володіє. А навчитися цього в Україні ніде, наукових журналістів у вітчизняних ВНЗ не готують.
Наукова журналістика в нашій країні, як, власне, й наука, останніми роками не була затребувана суспільством. Зникли такі популярні колись журнали, припинив існування «Київнаукфільм». Гостро відчуваючи брак «научників», багато періодичних видань відмовилися від наукової тематики, і її місце відразу заполонили віщуни, ворожки, знахарі та пророки. Старі кадри поступово відійшли, а молодь вибрала прибутковіші теми і напрями. Але нині, що не може не тішити, становище змінюється. Сьогодні в молодих журналістів з’являється інтерес до науки та інновацій. І це підтверджує конкурс, який відбувся: серед його переможців переважно молодь, зокрема одна студентка Києво-Могилянської академії.
Приємно відзначити, що роботи молодих авторів відрізняються від написаних журналістами старшого покоління. Це вже не традиційний «научпопівський» стиль, пронизаний наївним захопленням від побаченого в науковій лабораторії, із реверансами на адресу вчених-чарівників. Новому поколінню журналістів-«научників» притаманний зовсім інший підхід до подання матеріалу, де в стислому обсязі знайшлося місце не лише інновації та її значущості для суспільства, а й проблемним питанням, і думці фахівців, і власному небайдужому погляду. Власне, цей конкурс потрібен насамперед для того, щоб виявити талановитих авторів, дати можливість їм повірити в себе, в суспільну значущість їхньої праці і, що теж дуже важливо, підтримати їх. Як це робиться, наприклад, у Росії, де аналогічний конкурс проводиться вже не вперше. (Як уже повідомлялося, російське агентство «ИнформНаука» було одним з організаторів конкурсу «Наука та інновації — суспільству».)
«Перший український конкурс на кращу науково-популярну статтю року пройшов напрочуд вчасно, — вважає головний редактор журналу «Химия и жизнь» і агентства «ИнформНаука» Любов Стрельникова. — Адже такий конкурс — це і школа для тих, хто хоче опанувати ремесло популяризатора науки, й інструмент для формування співтовариства початківців та цілком досвідчених журналістів, що пишуть про науку, і засіб привернення уваги суспільства й державних структур до цієї проблеми.
Потреба в наукових журналістах сьогодні висока як ніколи. Наша наука, російська чи українська, страждає зовсім не від відсутності ідей, а від браку кваліфікованої пропаганди її досягнень. Наукова журналістика — це той самий інструмент, який полегшує взаємодію науки та суспільства на обопільну користь. Звідси випливає, що конкурс на кращу науково-популярну статтю, який успішно стартував цього року, має стати щорічним і поступово обростати не лише партнерами й учасниками, а й різного роду корисними заходами. Це можуть бути й курси для підготовки наукових журналістів, і посібники про те, як писати про науку, й довідники з переліком учених, готових спілкуватися з журналістами в ролі експертів, і проведення днів відкритих дверей у наукових інститутах, і обмін групами журналістів між Росією й Україною для знайомства з наукою цих країн, і багато чого іншого».
І ще одне зауваження. Щоб конкурс став по-справжньому престижним, він має бути незалежним. Його не повинен обтяжувати чийсь «дах», у нього не має бути закулісних «диригентів». Інакше на нього чекає доля багатьох інших подібних заходів, що перетворилися на якісь «ярмарки марнославства».
На сайт конкурсу продовжують надходити різноманітні запитання й пропозиції від журналістів, учених і просто читачів. Ми попросили відповісти на них представника оргкомітету, члена-кореспондента НАН України Бориса Гриньова.
— Борисе Вікторовичу, як було заявлено в тексті оголошення конкурсу, організатори «ставили перед собою мету: підняти престиж науки в очах суспільства та виявити талановитих популяризаторів науки, які вміють просто і ясно, цікаво й коректно розповісти про значимі досягнення науки і техніки в нашій країні». На вашу думку, це вдалося?
— Завдання першого Українського конкурсу науково-популярних статей у рамках цього проекту полягало в тому, щоб провести певний огляд сил. Цілеспрямований пошук авторів, цікавої й важливої наукової тематики, партнерів та спонсорів, зацікавлених у тому, аби такі конкурси в Україні проводилися. Це завдання, було, безумовно, виконане. Ми нагромадили серйозну базу даних для подальшої роботи, можна сказати, єдину у своєму роді.
Нагадаю, що всього на конкурс було надіслано 146 статей. Це більше, ніж ми сподівалися. І більше, ніж можна було очікувати, судячи з науково-популярних публікацій у вітчизняних виданнях. З них левову частку становили кияни та харків’яни, слабше були представлені Дніпропетровськ, Одеса і Донецьк. Ця позиція особливих коментарів не потребує — саме Київ і Харків мають найбільшу в Україні кількість науково-дослідних установ та вузів. І все-таки, безперечно, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк, Львів та інші міста мають ще чимало резервів. Додам: російською мовою було написано 101, українською — 38 і англійською — 7 робіт.
— Серед авторів було лише 19 журналістів, зате вчених — майже вп’ятеро більше. Як ви прокоментуєте цей факт?
— Навіть коли мати на увазі, що в конкурсі взяли участь далеко не всі журналісти, котрі пишуть про науку, ця диспропорція свідчить: досягнення української науки явно не досить повно відбиваються на сторінках наших ЗМІ. Як бракує й видань, котрі віддають темі науки та інновацій свої сторінки.
Я переконаний, що думка, буцімто наука не цікава масовому читачеві, — хибна. Розкуповуються ж у нас російські газети, які присвячують науці цілі шпальти, наприклад, «Известия», і російські науково-популярні видання, наприклад, журнали «Наука и жизнь», «В мире науки», «Что нового в науке и технике». Гадаю, власники і редактори українських ЗМІ недооцінюють інтелектуальний рівень своїх читачів.
До речі, на урочистому підбитті підсумків побували гості з Росії, які з успіхом ось уже втретє проводять схожий конкурс у себе в країні: це член оргкомітету нашого конкурсу, головний редактор журналу «Химия и жизнь» та агентства «ИнформНаука» Любов Стрельникова, редактор агентства «ИнформНаука» Надія Маркіна і заступник головного редактора журналу «Что нового в науке и технике» Олександра Лівергант. Ці видання, як і газета «Поиск» Російської академії наук, на партнерській основі надали місце на сторінках своїх видань для оголошення про український конкурс.
— Чимало відвідувачів сайта цікавляться, хто саме ввійшов до складу журі. Ви так і не розсекретили їхніх імен?
— Так, члени журі залишилися «в масці». У такий спосіб ми хотіли уникнути будь-якого тиску на них. Можу лише сказати, що для максимальної об’єктивності оргкомітет постарався урізноманітнити склад журі як географічно, так і професійно. Троє з членів журі конкурсу-2004 — вчені різних спеціальностей: двоє киян й один харків’янин. А троє — журналісти з різних видань Києва, Харкова та Москви. Відповідно до виставлених ними, незалежно один від одного, балів за кожну зі статей і були присуджені перше, два других і три третіх місця. Крім того, багатьом фіналістам різні організації — партнери конкурсу вручали спеціальні призи від свого імені.
— Усі звернули увагу на оригінальний бронзовий знак, яким нагороджено переможця, — він одночасно скидається і на журналістську ручку, і на напіврозкриту насінину соняшника, що став символом України. Хто автор знака?
— Бронзовий знак — це ексклюзивна робота — був замовлений оргкомітетом спеціально для конкурсу. Його придумали й виконали в бронзі та мармурі відомі в Україні скульптори, харків’яни Людмила та Фелікс Бетліємські. До речі, кілька скульптурних композицій Людмили придбала нещодавно Третьяковська галерея. Відповідно до українського законодавства, засновники конкурсу придбали на нього авторські права, а також оформили авторські права на сам конкурс.
— Які плани оргкомітету на майбутнє?
— Про це запитують нас і відвідувачі сайта. Вже можна сказати: ми плануємо оголосити другий конкурс у квітні 2005 року. Чи очікуються якісь зміни? У цілому — ні. Хіба що він буде чіткіше структурований у рамках уже знайденого формату науково-популярної статті. Ми сподіваємося також розширити коло інформаційних та фінансових партнерів. Переконаний, що конкурс-2005 відбудеться — під час проведення конкурсу-2004 в нас оформилася команда однодумців, яка вестиме конкурс далі. Запрошуємо заходити по новини на сайт www.nauka-info.com.ua — він продовжує працювати.
P.S. Нижче публікуємо дві статті (харківського вченого О.Чувуріна, котрий посів третє місце, та Оксани Самари, удостоєної спеціального призу партнерів конкурсу).