UA / RU
Підтримати ZN.ua

Кому подає сигнали маяк наукової фантастики?

…Творець Всесвіту надіслав нам повідомлення електронною поштою обсягом близько 10 кілобайтів. Ві...

Автор: Валентина Гаташ

…Творець Всесвіту надіслав нам повідомлення електронною поштою обсягом близько 10 кілобайтів. Він зробив його доступним для всіх цивілізацій у всіх галактиках, зашифрував подвійним кодом гарячих і холодних точок реліктового випромінювання. Що приховано в The Real Message in the Sky («Істинному посланні небес») — так назвали цей феномен учені... Фундаментальні закони фізики? Інформація про попередній Всесвіт? Прогноз кінця нинішнього?

…Ми вже виявили близько 170 планет у найближчих до нас зоряних системах. І скрізь простежується та сама закономірність: що менше планета, то далі вона від своєї зірки. У нашій Сонячній системі все навпаки — біля Сонця «крутиться» маленький Меркурій, а орбіти планет-гігантів Юпітера та Сатурна проходять далеко від світила. Чим пояснити таке аномальне розташування? Схоже, Сонячна система створена штучно. Але ким і для чого?

…Упродовж 7 годин кожні 77 хвилин радіотелескопи в Нью-Мехіко фіксували регулярні радіосигнали в метровому діапазоні тривалістю 10 хвилин кожний. Їх надсилав невідомий і невидимий об’єкт поблизу центра Галактики. У тому місці, де мало перебувати джерело сигналів, астрономи нічого не змогли виявити. Кому подавав їх космічний маяк-фантом?

Ці повідомлення взяті майже навмання з потоку інформації із сайтів наукових новин, але цілком можуть бути й початком науково-фантастичної розповіді чи роману. Світова наука ніколи ще так близько не підходила до фантастики за сміливістю досліджень і отриманих результатів. Її досягнення відкривають, що називається, захоплюючі перспективи.

Клонування — це не тільки ягня Доллі, а й перспектива поставити на потік виробництво автентичних органів для трансплантації. Не виключено, що в найближчі роки проблема раку печінки чи склерозу нирок перекочує в ту саму сферу, що й заміна покришок або розподільного валу — чисто грошову. ГМ-продукти — це не лише ірраціональний страх дістати у своєму організмі невідомий ген, який перетворить людину на монстра, а й надія нагодувати голодних.

Проте парадоксальна виникає ситуація: практично навколо будь-якого наукового результату з’являється аура антиутопії. Чи не мають небезпеки генетично модифіковані продукти? Чим загрожує клонування? Наскільки етичним є лікування за допомогою ембріональних стовбурових клітин? Чи потрібні людству витрати для прориву в космос, якщо на Землі голодують мільйони? А що буде, якщо терористи створять атомну бомбу? Новітня наука породила цілу зливу людських проблем, які, за ідеєю, і є предметом жанру наукової фантастики.

Однак інтерес нашого суспільства до науки та її симбіозу — наукової фантастики — переживає спад. Можливо, справа в розчаруванні самою наукою — як мудро зазначили Ільф і Петров: «...от і радіо винайшли, а щастя як не було, так і немає»? А можливо, в людині, яка готова будь-яке відкриття використати для зла? Хоч би як там було, у найпопулярніших на сьогодні книжках фантастики — у «Нічному», «Сутінковому» і «Денному дозорі» Сергія Лук’яненка наука не відіграє взагалі ніякої ролі. Це боротьба добра зі злом, де наука виключена з оповідального прошарку в принципі.

Цікаво, що функції наукової фантастики почасти взяла на себе нині лже- чи псевдонаука. Наприклад, Ернст Мулдашев у своїй начебто документальній книжці «У пошуках міста богів» розповідає про печери, де живуть якісь «давні люди в законсервованому стані», які охороняються «асурі». Це такі невидимі «безтілесні істоти», що живляться енергією живих істот. Є тут розповіді про «першу расу» землян — 30—40-метрових істот, що складалися з «ущільнення тонкого світу» і виглядали, як місячне світло, і про другу — «золотаво-жовтого кольору», які розмножувалися за допомогою спор. І взагалі, як повідомляє автор, людство в цілому створено ануаками з планети Нібіри.

По суті, все це фантастика, але якщо письменники не приховують від читачів, що це поле їхньої уяви, то Мулдашев читача обманює, видаючи свої вигадки за істину в останній інстанції.

— Чи можна казати про занепад жанру наукової фантастики (НФ) на пострадянському просторі? — запитую у фантаста Олександра Зорича. Це псевдонім співавторів — кандидатів філософських наук Яни Боцман і Дмитра Гордевського, — у творчому доробку яких чотири науково-фантастичних романи: «Консул Співдружності» і трилогія «Завтра війна», «Без пощади» і «Час — московський».

Яна. На жаль, про занепад говорити можна.

Дмитро. Одне тішить — у західному світі спостерігається такий самий занепад жанру, як і на пострадянському просторі. Тобто тут ми йдемо за загальносвітовою модою.

— Чим це явище можна пояснити?

Яна. Хочеться дати філософську відповідь... Епоха просвітництва, дітищем якої, по суті, була наукова фантастика, потихеньку сходить нанівець. Місце просвітництва в сучасному світі міцно зайняте споживанням.

В епоху просвітництва багато авторів ставили перед собою завдання «просвіщати» — розповідати про досягнення науки, нові ідеї. Згадаємо хоча б Жюль Верна, одного з батьків НФ. Тож він про ягнят, які пасуться на луках, не міг написати без того, щоб до кінця першого абзацу не вдатися до дотепних міркувань про перспективи промислового вівчарства. До того ж робив він це не тому, що йому проплатили ці міркування представники «вівчарського лобі», а через те, що йому було цікаво поміркувати, чи зможуть вівці жити на Місяці, а читачам подумати разом із ним. Епоха споживання породжує зовсім інший рід літератури, який запрошує читача споживати.

Дмитро. Проілюструю це положення прикладом. Герой сучасної популярної книжки — це зовсім не вчений, як, наприклад, у Стругацьких, а успішний споживач.

Наприклад, Гаррі Поттер. Він від народження щасливий, привабливий, обдарований, багато їсть і п’є, особливо не напружується в навчанні й, головне, наділений магічними здібностями, завдяки яким вирішує всі свої та чужі проблеми. А що таке магічні здібності? Це здібності, які надаються задарма, — навчання Гаррі в магічній школі лише маскують цей безсоромний факт. І даються вони тому, що герой, начебто, обраний! Ви колись бачили, щоб знання вищої математики надавали комусь задарма? І я не бачив. Учитися потрібно, працювати... Та суб’єкту епохи споживання не хочеться навчатися та працювати. Він хоче мати такі здібності, які відкривали б перспективи необмеженого споживання швидко, якісно та безкоштовно. Яка вже тут наукова фантастика... Коротше кажучи, «магічна» фантастика якщо й не вбила, то серйозно ранила фантастику наукову.

— Чи є тоді взагалі сенс проводити конкурс наукової фантастики?

Яна. Сенс, звичайно, є. І великий. Насправді назвати занепадом нинішнє становище можна тільки на тлі гіперпопулярності НФ у роки СРСР. Це як із тиражами «товстих» журналів на кшталт «Знамени» або «Нового мира». На тлі мільйонів примірників часів перебудови нинішні десять тисяч — це занепад. Та якщо подивитися неупереджено, то десять тисяч — непоганий тираж.

Дмитро. Так і з НФ. У жанру є читачі та поціновувачі. В абсолютних величинах їх досить багато. Для них варто старатися.

— Які приклади сучасної НФ ви можете навести?

Дмитро. Твори Олександра Громова. Це найяскравіший та найталановитіший представник цього жанру. Його роман «Ватерлінія» для мене приклад зрілого науково-фантастичного тексту. Олександр Тюрін, Михайло Савеличев...

Яна. Леонід Каганов, Сергій Лук’яненко і Василь Головачов. Лук’яненка масовий читач знає нині в основному за лінією «Дозорів», проте в жанрі НФ Сергій Васильович теж дуже сильний. Останні книжки Віталія Забірка, який живе в Донецьку — «Антропогенний фактор» і «Ми прийшли з миром».

— Чи має НФ свої особливі завдання, які не можуть вирішити інші жанри?

Дмитро. Є таке прагматичне завдання — пояснити людям, від науки далеким, що таке наука. Розповісти, чим живуть люди, які займаються нею. Адже наука відіграє в сучасному суспільстві колосальну роль. Фактично людство нині є заручником науки. Якщо завтра вчені не зроблять все-таки термояд, чим наші онуки опалюватимуть свої будинки? Тому в даній ситуації пересічним членам суспільства особливо важливо знати, що таке наука. І чітко пояснити це можуть тільки письменники, добре з нею знайомі.

Яна. До речі, письменник Віктор Пелевін створив фактично новий жанр фантастики — фантастику про гуманітарні технології. Кріейтер як головний герой «Покоління П» — чи не виробничий науково-фантастичний роман?

— Чи немає тут як мінімум конфлікту, а як максимум — трагічної дисгармонії між тим, що людство є заручником науки і занепадом НФ? Виходить, що саме тоді, коли самі вчені б’ють на сполох з приводу небезпеки трансгенезу, клонування, парникових газів тощо та приймають усілякі кіотські протоколи й заборони на клонування людини, письменникам (та їхнім читачам) ці реальні ризики досліджувати нецікаво? Чи немає тут якоїсь спроби, що називається, сховати голову в пісок

Дмитро. Саме так! Метафора «сховати голову в пісок» дуже точна. Адже епоха споживання саме на цій тактиці й ґрунтується! У суспільстві споживання думати взагалі не потрібно. Необхідно приймати те, що пропонує реклама, зокрема, й соціальна, тобто працювати та споживати. Існуюча реальність взагалі не цікава в рамках такої концепції. Цікаво — це шоу з дівчатами в телевізорі.

— Чи має НФ володіти своєрідною спроможністю наукового чи соціального ясновидіння? Герберт Уеллс, наприклад, у романі «Острів доктора Моро» передбачив чудеса хірургії XX століття. У романі «Війна світів» озброїв марсіан смертоносними променями, які, по суті, є лазерними. У «Машині часу» пояснював: час — це майже така сама координата, як і інші три просторові. У романі «Звільнення світу» передбачає «атомну бомбу», вживаючи вперше саме цей термін. До речі, Уелсу належать надзвичайні слова: «Історія людства — це перегони між освітою і катастрофою».

Яна. Думаю, фактично всі хороші письменники володіють такою здібністю.

Дмитро. Однак до письменників-фантастів це правило можна застосовувати частіше. Звичайно, іноді вони помиляються. І до того ж дуже. От пізні Стругацькі любили лякати читача жахіттями, що очікують Росію в найближчому майбутньому. Однак нічого — Росія стоїть, і стоятиме. Всі ясновидці іноді дають неправильні прогнози. Це їхнє право. Думаю, якби була жива бабуся Ванга, вона б зі мною погодилася!

— Єфремов називав НФ «літературою мрії». Як би ви назвали її нині?

Дмитро. На мій погляд, наукова фантастика останніх двадцяти років перестала бути літературою мрії. І стала швидше «літературою кошмару». У тому сенсі, що тепер якось не дуже прийнято мріяти про нові технології, завдяки яким замість людей працюватимуть роботи, а самі люди будуть у вільний час складати вірші й досліджувати далекі планети... Тепер наукова фантастика швидше застерігає людей, барвисто описуючи, на яке пекло перетвориться Земля, що віддана на відкуп технологіям.

Яна. Все ж таки існує й чиста наукова фантастика мрії, щоправда, критики схильні називати такі твори утопією.

— Які, на ваш погляд, стосунки НФ і науки?

Яна. Як стосунки двох соціально успішних сусідів. Тут є місце всьому спектру емоцій — від ревнощів до радості з приводу чужих успіхів. Доходить, звичайно, і до суперечок. Фантасти люблять нагадати: «Ми перші придумали підводний човен!» На що вчені відповідають: «А от мобільний телефон ми придумали самі, без вашої підказки».

Дмитро. Думаю, наукова фантастика й наука як інтелектуально-технічна практика взагалі нероздільні. Вони є частиною єдиного складного тіла. Наукова фантастика осмислює здійснені наукові відкриття, пропонує сміливі здогади, вибудовує абсурдні гіпотези. А наука використовує фантастику як якийсь резервуар свіжих ідей, як інструмент розуміння себе та суспільства...

Дорогі друзі! Шляхи цивілізації у XXI столітті визначатимуться бурхливим розвитком науки і технологій. Чи готове наше суспільство прийняти як позитивні, так і негативні наслідки нових відкриттів? Що дасть людству їхнє впровадження у життя? Чи не є наука і новітні технології своєрідним троянським конем для земної цивілізації? А можливо, на людство чекає небувалий розквіт і успішне розселення на інші планети і світи Космосу? Як реагуватиме людина, коли вона зустрінеться з невідомими колись технологіями чи законами природи?

Пропонуємо всім бажаючим відповісти на ці та інші запитання в художній формі, взявши участь у конкурсі короткого науково-фантастичного оповідання «Галілей», в основі якого лежить наукова ідея, гіпотеза, дослідження, відкриття.

Конкурс науково-фантастичного оповідання є частиною проекту «Наука й інновації — суспільству», до якого входять також конкурси науково-популярних статей і наукових фотографій (www.nauka-info.com.ua). Докладніше з умовами конкурсу можна ознайомитися на сайті www.galilei.org.ua.

Дорогі друзі!

Дуже радий, що саме в Харкові народилася така чудова думка — провести конкурс науково-фантастичного оповідання «Галілей». Думаю, це не випадково: ваше місто не тільки найбільший науковий центр, а й справедливо вважається столицею української фантастики. І може, недаремно ми з братом у своєму романі «Хвилі гасять вітер» саме в Харкові розмістили «Інститут диваків», завдяки якому розпочався новий виток еволюції людства?

Від усієї душі бажаю засновникам і учасникам удачі та нових цікавих і несподіваних ідей!

Б.Стругацький